Поняття та види правочинів (договорів, угод) з іноземним елементом

У науковій літературі вживаються терміни правочин з іноземним елементом, міжнародний комерційний договір (контракт), зовнішньоекономічний договір (контракт).

Згідно зі ст. 202 ЦК України, правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно, під правочином з іноземним елементом слід розуміти дію, спрямовану на набуття, зміну або припинення приватних правовідносин ускладнених суб’єктом, об’єктом та юридичним фактом з іноземною ознакою.

Різновидом правочинів з іноземним елементом є міжнародний комерційний договір (контракт), зовнішньоекономічний договір (контракт). Низка науковці вказані поняття розуміє як рівнозначні.

Зокрема, Г.К. Дмітрієва зазначає: «Що торкається термінів «Міжнародна комерційна угода» і «Зовнішньоекономічна угода», то вони безперечно рівнозначні, хоча деякі відтіночні відмінності існують. «Зовнішньоекономічна угода» показує позицію однієї держави: участь … громадян та її юридичних осіб в міжнародному економічному співробітництві є їх зовнішньоекономічною діяльністю, яка оформляється укладенням зовнішньоекономічних угод. Така ж діяльність з позиції двох і більше держав буде вважатися міжнародною господарською діяльністю, а угоди, які її опосередковують, будуть вважатися міжнародними комерційними угодами». На думку А.В.Асоскова: «…слід визнати, що поняття зовнішньоекономічної угоди не має самостійного значення в межах міжнародного приватного права. Для останнього важливим є поділ договорів на внутрішні (договори, відносно яких сторони не можуть реалізувати принцип автономії волі в частині вибору застосовного права) і транскордонних договорів (договори, для яких визнається механізм колізійного вибору застосовного права)».

Отже, для МПрП важливим є поділ правочинів та договорів та зовнішні (з іноземним елементом) та внутрішні. Для зовнішніх правочинів існує своя специфіка правового регулювання за допомогою уніфікованих матеріальних та колізійних норм. Сторонам міжнародного комерційного правочину, на відміну від сторін внутрішніх договорів, надана можливість обирати застосовне право до їх правовідносин. Сторони також можуть вільно обирати суд, який буде розв’язувати спірні питання, що виникли між ними. Зокрема, вони можуть звертатися як до внутрішніх судів конкретної держави так і до міжнародних комерційних арбітражних судів, які знаходяться поза «національною» припискою сторін.

У ГК України та законах України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та «Про міжнародне приватне право» вживається термін «зовнішньоекономічний договір (контракт)».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», зовнішньоекономічний договір (контракт) – матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у ЗЕД.

Згідно зі ст. 6 цього ж Закону, суб'єкти ЗЕД мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Міжнародний комерційний контракт, як правило укладається між суб’єктами різної «національної приналежності». Таке ускладнення у цьому випадку характеризує ознаку «суб’єкту» правовідносин. Суб’єктом може бути іноземна юридична особа, іноземна фізична особа, яка займається підприємницькою діяльністю. Згідно із ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право», до ознаки, яка характеризує суб’єктивний склад іноземного елементу відносять: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», до міжнародного комерційного арбітражу можуть передаватися спори, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України. Тобто комерційні підприємства сторін спору мають знаходитися в різних державах. В найкращому випадку спір буде вважатися «міжнародним» при різній «національній приналежності» сторін. Наприклад, спір між юридичними особами України (юридична особа зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань) та Польщі (юридична особа зареєстрована в судовому реєстрі Польщі).

Термін «комерційний» знайшов відображення в Законі України «Про міжнародний комерційний арбітраж», він тлумачиться широко і охоплює питання, що випливають з усіх відносин торгового характеру, – як договірних, так і недоговірних. Відносини торгового характеру включають такі угоди, не обмежуючись ними: будь-які торгові угоди про поставку товарів або надання послуг чи обмін товарами або послугами; угоди про розподіл продукції, торгове представництво; факторні операції; лізинг; інжиніринг; будівництво промислових об'єктів; надання консультативних послуг; купівля-продаж ліцензій; інвестування; фінансування; банківські послуги; страхування; угоди про експлуатацію або концесії; спільні підприємства та інші форми промислового або підприємницького співробітництва; перевезення товарів та пасажирів повітрям, морем, залізничними та автомобільними шляхами.

Найбільш розповсюдженими видами міжнародних комерційних договір є: договір міжнародної купівлі-продажу товарів, договір міжнародних перевезень, договір торгового представництва, договір франчайзингу.

 

Пит. 4