Хронічна неуспішність

Міжособистісна ситуація розвитку при цьому психологічному синдромі характеризується неспівпадінням між очікуваннями дорослих і досягненнями дитини. Ризик його виникнення з'являється тоді, коли з дитиною починаються систематичні заняття, результати яких не влаштовують батьків або педагога. У дітей, які відвідують масові дошкільні заклади, цей період звичайно наступає в старшій групі дошкільного закладу. Діти ж, які потребують корекційної допомоги (у зв'язку з сенсорним дефектом або затримкою психічного розвитку), часто опиняються в аналогічній ситуації вже в трьохлітньому віці.

Основна особливість психологічного профілю при цьому синдромі – різко підвищена тривожність, що приводить до дезорганізації дій і низької результативності діяльності дитини. Позиція дитини з хронічною неуспішністю – це уявлення про себе як про безнадійно поганого учня.

Реакція соціального оточення – постійна негативна оцінка, що підтримує високу тривогу. Постійні зауваження, незадоволеність батьків і педагога призводять до того, що у дитини падає упевненість в собі, знижується самооцінка. Це, у свою чергу, викликає ні в якому разі не поліпшення, а погіршення результатів.

Передумови, що приводять, до хронічної неуспішності, можуть бути різними. Це може бути невідповідність методів навчання можливостям дитини, неправильна діагностика дефекту. Нормальні, середні успіхи дитини, яку вважали «вундеркіндом», сприймаються батьками (а значить, і нею самою) як невдачі. Реальні досягнення не помічаються або оцінюються недостатньо високо. В результаті починає працювати механізм, що приводить до зростання тривожності і, внаслідок цього, до реальних невдач.

Можливий варіант, коли підвищена тривожність дитини спочатку формується не через невдачі в навчанні, а під впливом сімейних конфліктів або неправильного стилю виховання. Викликана цим загальна невпевненість в собі, схильність панічно реагувати на будь-які труднощі, переноситься пізніше і на навчальні завдання.

Головне, що необхідно зробити для корекції хронічної неуспішності, – це забезпечити дитині відчуття успіху. Для цього, перш за все, потрібно підібрати дошкільний заклад і програму навчання, відповідні її реальним можливостям. При оцінці її діяльності треба керуватися декількома нескладними правилами. Головне з них – у жодному випадку не порівнювати її посередні результати з еталоном (вимогами програми дошкільного закладу, зразками дорослих, досягненнями більш успішних однолітків). Дитину потрібно порівнювати тільки з нею самою і хвалити її за поліпшення власних результатів. Якщо ж сьогоднішній результат нижче вчорашнього, то треба лише виразити тверду упевненість в тому, що завтрашній буде вище. Дуже важливо знайти хоч яку-небудь сферу, в якій дитина може виявитися успішною, реалізувати себе.

Діти з підвищеною тривожністю схильні до астенізації, тому в роботі з ними важливо дозувати навантаження. В заняттях треба робити достатньо часті перерви, щоб дитина могла відпочити. Для такої дитини будь-який подразник виявляється більш сильним, ніж для інших дітей. Бажано оберігати її від надмірно сильних вражень (не кричати на дитину, не дозволяти їй дивитися фільми жахів, прагнути уникати травмуючих ситуацій типу похоронів або поминань тощо).

Якщо вже виникла астенія, то дозування навантажень повинно бути особливо суворим. В будь-яких заняттях, а особливо в розумовій праці, ослабленій дитині необхідні часті перерви, заповнені або активними рухами (типу гри в м'яч), або релаксацією.