Тема 8. Державне регулювання структурної перебудови економіки

1. Структура економіки державного регулювання.
2. Структура вітчизняної економіки.
3. Структурна політика: сутність, методи, типи.

 

1. Структура економіки державного регулювання.

Національна економіка, як відомо, є системою суспільного відтворення, що історично склалась в межах окремої країни. Як і будь-яка інша система, вона являє собою сукупність взаємопов'язаних та взаємозалежних елементів або підсистем. Співвідношення між окремими елементами економічних систем характеризуються поняттям „структура економіки”. В залежності від характеру елементів та змісту економічних явищ, зв'язки між якими відображаються в пропорціях, на макроекономічному рівні розрізняють такі основні види структурних співвідношень: відтворювальні, галузеві, соціальні, регіональні, зовнішньоекономічні.

Відтворювальна структура відображає можливості економічного зростання, промислового виробництва та його ефективності. Вона характеризується співвідношенням між:

- виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання;

- заміщенням використаних засобів виробництва новоствореною вартістю;

- споживанням та нагромадженням;

- виробничими галузями та інфраструктурою.

Галузева структура є визначальною у структурній характеристиці економіки. Вона відображає співвідношення між:

- промисловістю та сільським господарством;

- важкою і легкою промисловістю;

- секторами економіки.

Регіональна структура відображає співвідношення у розвитку економічних районів, територіальних виробничих комплексів, адміністративно-територіальних одиниць.

Соціальна структура відображає структуру народного господарства за формами власності, за організаційно-правовими формами підприємництва, за рівнем доходів певних верств населення.

Зовнішньоторговельна структура відображає співвідношення між експортом та імпортом продукції.

Розвиток структури економіки відбувається в результаті боротьби сталості і динамізму.

Сталість визначає енергійність системи, її прагнення до самозбереження. Матеріальною основою сталості структури є фізична прив'язка капіталу до певних галузей, виробництв, технологій, територій. Матеріалізований у цих структурних елементах капітал вимагає певного часу, щоб окупитись, вичерпати прибуток, який може забезпечити дана економічна структура.

Динамізм структури визначається розвитком суспільного поділу праці на основі розвитку продуктивних сил. Нагромаджені людьми знання та досвід дозволяють розпрацьовувати принципово нові види техніки і технології, форми взаємодії з природою. Це призводить до відмирання або зменшення ролі старих і до створення нових виробництв, галузей, сфер економічної діяльності.

Взаємодія сталості та динамізму породжує постійні зміни в структурі економіки. Інтенсивність структурних перетворень характеризується поняттями структурних зрушень, структурної перебудови, структурної революції.

Структурні зрушення - це постійні коливання в загальній структурі виробництва, які принципово не змінюють галузевий спектр економіки і пов'язані, як правило, з тимчасовим уповільненням чи прискоренням розвитку окремих існуючих галузей і виробництв під впливом економічної кон'юнктури.

Структурна перебудова має чіткий галузевий характер і заключається в радикальних змінах пропорцій товарного виробництва.

Структурна революція є продуктом НТР, яка охопила всі розвинуті країни в післявоєнний період, її початок - новий етап, пов'язаний із змінами секторальної структури економіки, зростанням ролі сфери послуг. Наступний етап структурної революції визначився у зв'язку з економічними процесами, які започаткували перехід до постіндустріальної епохи: перетворенням елементів сфери послуг в компонент продукту матеріальної сфери (інформація, програмне забезпечення), галузевої структури економіки в міжгалузеві комплекси (агропромисловий, інвестиційний, інноваційний і т.п.), перенесенням центру ваги структурних змін на якісний рівень (індустріалізація сільського господарства, сфери послуг і т.п.).

Структурні перетворення супроводжуються процесами високої конфліктності - галузевими та структурними кризами.

Галузеві кризи проявляються в тривалому уповільнені розвитку окремої галузі.

Структурні кризи уражають певну ключову галузь, групу суміжних галузей. Вони поєднують: тривалу стагнацію в традиційно важливих галузях і секторах економіки, в той час як нові галузі можуть розвиватися прискореними темпами; тривалі порушення в грошово-кредитній і валютній сферах, у фінансах, зовнішній торгівлі; кризу існуючих форм організації та регулювання економіки. Ці кризи можуть охоплювати кілька десятиріч.

Галузеві та структурні кризи зумовлюються:

- появою нових конкурентних виробництв на внутрішньому та зовнішньому ринках, які базуються на більш ефективних, ресурсозберігаючих технологіях;

- підвищенням цін на сировинні, особливо енергетичні ресурси, що призводить до подорожчання факторів виробництва і виявляє неефективність в нових умовах підприємства і галузі.

Неефективність виробництв виявляється у невідповідності суспільної цінності продукції та витрат. Іншими словами, виникає суперечність між потребою в економічних ресурсах і можливістю їх задоволення за даної структури господарювання. Шляхами вирішення цієї суперечності може бути залучення додаткових економічних ресурсів або трансформація структури економіки. Оскільки перший шлях надто обмежений, проблема практично вирішується за рахунок структурних перетворень, здійснення державою структурної політики.

1. Структура вітчизняної економіки

З метою характеристики відтворювальної структури національної економіки зупинимося на аналізі деяких пропорцій.

Так, про потенційні можливості розширеного національного відтворення можна судити із співвідношення тих частин ВВП, які спрямовуються на кінцеве споживання товарів і послуг та валове нагромадження.

Кінцеве споживання товарів і послуг характеризує поточні потреби і розраховується як сума витрат домашніх господарств на власне кінцеве споживання, витрат державних закладів на задоволення індивідуальних і колективних потреб суспільства, а також витрат на індивідуальне кінцеве споживання некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства.

Валове нагромадження складається з суми валового нагромадження основного капіталу, зміни запасів матеріальних оборотних коштів та придбання за винятком вибуття цінностей. Валове нагромадження є матеріальною передумовою підтримки необхідного розвитку виробництва, його розширеного відтворення.

Розглянемо структуру ВВП України за напрямками кінцевого використання (табл. 7.1.).

Таблиця 7.1.