Альтернативи діалектики як логіки

Діалектика як філософська теорія розвитку є також логічним вченням, яке зосереджує свою увагу на змісті знань, їх об'єктивності, конкретності, доказовості, послідовності, історичності, різносторонності розгляду тих чи інших проблем. І в цьому сенсі її альтернативами є софістика і еклектика.

Софістика (від грец. - майстерність, уміння) -міркування, що засноване на свідомому порушенні законів логіки; імітація формальної правильності доведення, щоб видати хибне судження за істинне. Софістика ґрунтується на неправильному виборі вихідних положень; на перебільшенні, абсолютизації того чи іншого визначення; на ототожненні суттєвого і несуттєвого; на свавільному виділенні другорядних властивостей предмета, видаючи їх за головні; на використанні різних значень одного і того ж слова, мовних вивертах; ігноруванні об'єктивності і конкретності істини.

Софістика як спосіб мислення має суто суб'єктивістськийхарактер, при якому особисте розуміння проблеми видається за єдино правильне, істинне. Властива софістам свавільна інтерпретація фактів неминуче веде до агностицизму, фальсифікації істинного знання. Софістика виступає антиподом діалектики в тому сенсі, коли ми розглядаємо діалектику як вчення про закони принципи і форми відображення в мисленні об'єктивної дійсності.

Тепер коротко про еклектику. Еклектика (від грец. -вибираю) - теж алогічна, суб'єктивістська концепція, яка ґрунтується на довільному виборі різнорідних, суперечливих, органічно несумісних положень, їх нетотожності. Для еклектики характерна своєрідна логіка мислення - ігнорування суттєвих відмінностей різних вчень, шкіл, напрямків, думок, спроби їх механічного поєднання. У філософії це пов'язано з визнанням рівноправності різних протилежних субстанцій: духу і матерії, ідеального і матеріального тощо.Поняття "еклектика" застосоване також до тих вчень, в яких стверджується рівноправність принципово несумісних начал: добра і зла, прекрасного і потворного тощо.

Софістика і еклектика - це грані однієї і тієї ж медалі, їх спільність полягає в тому, що і перша, і друга за своєю природою мають суб'єктивістський характер, ігнорують об'єктивність і конкретність істини, стосуються певної логіки мислення, упередженої інтерпретації фактів.

Хибна аргументація, підміна понять, мовні виверти, суб'єктивізм, безпринципність, котрі характерні для софістики й еклектики, нерідко використовуються в політиці з метою маніпулювання суспільною думкою, спробами видати чорне за біле і, навпаки.