Одиничне, особливе і загальне

Вивчення речей, предметів об'єктивної дійсності переконує нас в тому, що кожна річ, явище, з одного боку, має якісь суто індивідуальні ознаки, завдяки яким ми і розрізняємо ці речі, з іншого - кожне окреме, індивідуальне явище має в собі і деякі загальні ознаки, характерні для багатьох явищ. Ці об'єктивні ознаки речей і явищ відображаються в мисленні з допомогою категорій одиничного і загального.

Одиничне - це окремий предмет, річ, явище, подія, факт, які характеризуються відповідними просторовими і часовими межами, відповідною визначеністю.

Загальне - це те спільне, що притаманне безлічі одиничних, окремих предметів.

Одиничне і загальне є єдністю протилежностей. Одиничне існує як таке, окремо. Загальне ж не існує як таке, окремо. Його не можна побачити, покуштувати, торкнутися рукою. Воно існує через одиничне як його момент. Ми говоримо: "Іван є людина". Вже тут є діалектика одиничного і загального. "Іван" - одиничне. "Людина" -загальне. "Іван" має ті риси, котрі притаманні всім людям. Отже, він є носієм загального. Загальне ж не існує поза одиничним, окремим. Окреме не існує інакше, як у тому зв'язку, який веде до загального. Будь-яке окреме є так чи інакше загальним, бо воно об'єктивно пов'язане з ним. Будь-яке загальне є частинкою, елементом, стороною окремого, оскільки воно відображає останнє не повністю, не цілком, а частково - в тому, що є тотожним у предметах. Одиничне, окреме, за своїм змістом, проявом багатше від загального, яке є абстрактним. Однак загальне глибше розкриває зміст, сутність речі. Проміжною категорією між одиничним і загальним є поняття "особливе", яке відображає момент суперечливої єдності загального і одиничного.

Особливе - це те, що є загальним щодо одиничного і одиничним щодо загального. Наведемо приклад: пшениця - одиничне; злакова рослина - особливе; рослина взагалі-загальне. Поняття "злакова рослина" є загальним щодо пшениці як одиничного й у свою чергу є одиничним стосовно поняття "рослина взагалі",

Із сказаного можна зробити висновок, що відмінність між загальним, особливим і одиничним відносна. Кожний предмет, річ, явище являють собою єдність одиничного, загального й особливого в тому розумінні, що будь-яка річ, предмет, явище і т. д. мають у собі неповторні, індивідуальні ознаки, риси, властивості і загальні для всіх цих речей, предметів та явищ. "Івану" як людині притаманні загальні риси: наявність свідомості (мислення), мови, здатність до праці і т. д. Але "Іван" може мати і неповторні, індивідуальні, особливі риси: чудовий голос, здібності до музики, живопису тощо. В особливому долається однобічність як загального, так і одиничного, бо воно фіксує у собі і те, й інше.

Як взаємопов'язані протилежності загальне й одиничне переходять одне в одне. Скажімо, суспільна свідомість впливає на індивідуума, особу, формує їх - загальне переходить в індивідуальне, окреме. Однак суспільна свідомість - це результат розвитку різних її форм окремими теоретиками, ідеологами, вченими, котрі додають у неї дещо своє, індивідуальне, окреме. Тобто відбувається зворотний процес - індивідуальне, окреме переходить у загальне, у суспільну свідомість.

Суспільне виробництво розвивається завдяки тому, що до уречевленої праці невпинно приєднується праця жива, безпосередня. Жива праця - це індивідуальна діяльність трудівника, а уречевлена праця - результат спільної виробничої діяльності людей. Виходить так, що індивідуальне, одиничне постійно перетворюється у загальне. З іншого боку, процес споживання продуктів праці суто індивідуальний, залежить від кількості і якості праці людини, її професії, кваліфікації тощо. Це означає, що уречевлена праця переходить із загального рівня на індивідуальний, одиничний, окремий.

У живій природі такий взаємозв'язок можна простежити на прикладі взаємодії онтогенезу і філогенезу. Філогенез (загальне, набуте родом) переходить в онтогенез (індивідуальний розвиток). І навпаки, онтогенез (індивідуальне) переходить у філогенез (загальне), тобто ті властивості, котрі набуваються індивідом у процесі свого індивідуального розвитку, передаються ним у спадок всьому роду.

Категорії одиничного, особливого і загального мають важливе значення у процесі пізнання. Вони відображають його рух, логіку, послідовність. Процес пізнання є сходженням від одиничного до особливого і від особливого до загального. Це неминучий об'єктивний закон пізнання, і будь-яка спроба обійти його веде до суб'єктивізму, до помилковості.

Методами вивчення, з'ясування одиничного, особливого і загального є індукція і дедукція. Суть індукції, як відомо, полягає в русі думки від окремого до загального, від нижчого ступеня загальності до вищого рівня узагальнення явищ. Дедукція ж є рухом думки від загального до окремого, від знання загальних властивостей, характерних для багатьох явищ, до пізнання властивостей окремих явищ. Індукція акцентує увагу на спостереженні і вивченні окремих явищ, предметів, фактів. Узагальнення ґрунтується на цьому вивченні окремого і можливе лише в результаті руху думки від одиничного до загального. Оскільки категорії одиничного і загального мають зв'язок і єдність, то такий зв'язок і таку єдність мають також індукція і дедукція. Друга втрачає сенс без першої, бо загальне, що є вихідним моментом дедукції, - результат індукції.

У процесі пізнання ми спочатку пізнаємо одиничне, окреме, а потім шляхом узагальнення переходимо до знання загального. Знання одиничного -наочно-конкретне. Воно є первинним. Однак з допомогою такого знання не можна з'ясувати сутність речей і явищ, розкрити причини їхньої зміни і розвитку. Одиничне, окреме - більш плинне, нестабільне порівняно із загальним. Знання загального - вторинне, але воно містить у собі більше усталеного, неперехідного, ніж окреме, одиничне. Знання загального глибше відображає тенденцію розвитку, його закони, дає уявлення про природу понять, що має надзвичайно важливе значення у процесі пізнання.

Однак не слід протиставляти знання одиничного знанню загального, бо це неминуче веде до помилок. Абсолютизація одиничного - шлях до емпіризму, до нагромадження фактів за принципом "дурної нескінченності" - скільки б ми їх не нагромаджували, без узагальнення їх не можна зрозуміти їхньої суті. Разом з тим не можна перебільшувати і роль загального, бо це веде до відриву від реальності, від вивчення конкретної багатоманітності фактів, речей, явищ - до суб'єктивізму.

Категорії одиничного, особливого і загального у процесі пізнання відіграють роль його опорних пунктів, сходинок від незнання до знання. Вони є також важливими категоріями логіки, з допомогою яких створюються поняття, без чого неможливе пізнання взагалі, справжнє уявлення про суть розвитку і змін. Отже, категорії одиничного, особливого й загального є одночасно і категоріями діалектики, теорії пізнання та діалектичної логіки. І ця їхня особливість стосується усіх категорій діалектики, які можна розглядати у трьох аспектах - онтологічному, гносеологічному і логічному.

Зробимо загальний висновок: категорії діалектики - універсальні логічні форми мислення. В них сконцентровано досвід і предметно-практичну діяльність багатьох поколінь людського суспільства. Без понять і категорій, в яких знаходять своє відображення і матеріалізацію результати пізнання, саме пізнання було б неможливим. Особливостями категорій діалектики є: їх об'єктивність, всезагальність, зв'язок із практикою, історичність, рухливість.