double arrow
Юридичне оформлення окупації Північної Буковини Румунією.

Створена у Львові 18 жовтня 1918 р. Українська національна рада створила для Буковини репрезентативний орган – Буковинську делегацію у Чернівцях на чолі з О.Поповичем, яка мала займатись організацією української влади у Північній Буковині. Прибувши до Чернівців, делегація почала переговори з румунськими послами австрійського парламенту і буклвинського Сейму про поділ Буковини шляхом виділення усієї української частини краю. Натомість, у Чернівцях була утворена Румунська національна рада на чолі з Я.Фльондором, яка проголосила себе верховною законодавчою владою в усій Буковині, сформувала буковинський уряд і звернулась до румунського уряду по допомогу.

На 40-тисячному українському віче і маніфестації у Чернівцях 3 листопада 1918 р. було ухвалено злучитись з Галичиною, визнати Українську національну раду повноважним представницьким органом українського населення і домагатись якнайшвидшого воз`єднання з УНР; і того ж дня делегація УНР взяла владу у Чернівцях і українській частині краю. Однак, 11 листопада румунські війська, підтримані французькими політками і військовою місією Франції у Яссах внаслідок нібито утисків румунського населення Буковини, зайняли Чернівці, а упродовж наступних днів і всю Буковину.

28 листопада 1918 р. прорумунські сили зібрали у Чернівцях Генеральний конгрес, який прийняв “від імені народу” рішення про приєднання Буковини до Румунії, а 18 грудня 1918 р. румунський король підписав декрет про приєднання Буковини до Румунії. Румунію підтримала Антанта – за Сен-Жерменським (вересень 1919 р.) і Севрським (серпень 1920 р.) мирними договорами уся Буковина і Бессарабія були остаточно передані Румунії. Влада у Буковині була надана військовим комендантам, а на території Північної Буковини за наказом командувача окупаційними військами генерала Я.Задіка 26 січня 1919 р. був запроваджений стан облоги, який офіційно існував до 1928 р., а фактично був ліквідований лише у 1940 р. – після звільнення краю з-під влади Румунії. Румунським колонізаторам-осадникам у Північній Буковині надавались земельні наділи у розмірі не менше 5 га.




За Конституцією Румунії 1923 р. для Північної Буковини створювалась видимість автономії, для чого уводились 2 міністри у складі уряду Румунської монархії, делеговані у Чернівці і Бухарест. При крайовому правлінні у Чернівцях на чолі з делегованим міністром створювалась служба управління у складі 9 секторів, зокрема внутрішнього, судового, фінансового та ін. А іноземними справами, безпекою, армією, залізницями, поштою, телеграфом, фінансами, митом і позикою відала центральна влада у Бухаресті.



За спеціальним декретом румунського короля від 21 липня 1919 р. у Буковині майже усі назви населених пунктів були замінені на румунські. Здійснювалась насильницька румунізація українського населення, до 1927 р. були закриті усі українські школи; у 1926 р. було заборонено виписувати з-за кордону українські книги, пресу і навіть ноти; українська мова була заборонена у судах, адміністрації, церквах; на початку 30-х рр. була ліквідована навіть назва “українці”, яких стали називати “рутами”, тобто румунами

У лютому 1938 р. король скасував Конституцію 1923 р. і встановив відкритий реакційний, профашистський режим королівської диктатури – проголошувався стан облоги, розпускались усі політичні партії і профспілки. Під тиском німецького уряду у вересні 1940 р. король призначив “правителя” держави – вождя фашистської організації “Залізна гвардія” генерала Йона Антонеску – відтоді у державі встановився фашистський режим.

 






Сейчас читают про: