Загальні перспективи розвитку, основні проблеми та шляхи вдосконалення банківської діяльності

Сучасний етап розвитку України характеризується гострою необхідністю створення цілісної програми соціально-економічного розвитку суспільства, а також забезпечення необхідних умов реальних перетворень фінансової, кредитної та грошової систем, адаптації їх до специфіки ринкових відносин. При цьому у сфері фінансового забезпечення економічної реформи подальшого вдосконалення потребує фінансове та податкове законодавство. З цієї позиції істотне значення має питання удосконалення правового регулювання банківської системи України.

Зважаючи на необхідність підвищення рівня надійності, фінансової стійкості банків на внутрішньому й міжнародних ринках, необхідно вжити такі заходи:

– розширити можливості підтримання ліквідності банків на основі програм фінансового оздоровлення,

– збільшити нормативи резервування за кредитними операціями по кредитах, інформацію щодо яких не внесено до кредитних історій,

– оптимізувати структуру капіталу, активів та зобов’язань, виходячи із завдань забезпечення фінансової стійкості банків та їх позитивного впливу на розвиток реального сектору економіки;

– посилити вимоги щодо прозорості корпоративного управління банками, зокрема визначення реальних власників банків, та їх відповідальність за підтримання фінансової стабільності банків;

– забезпечити пропорційне зростання регулятивного капіталу та його складових обсягів активно-пасивних операцій;

– підвищити ефективність управління активами і пасивами з метою недопущення необґрунтованого збільшення відрахувань від регулятивного капіталу, зокрема пов’язаних із нарахованими, але не сплаченими доходами;

– розробити стратегічні цілі в залежності від ситуації в країні та за кордоном;

– активніше застосовувати процедуру реорганізації банків шляхом приєднання або злиття, а також реструктуризація банків шляхом закриття збиткових філій [25].

Серед багатьох факторів, які визначають ефективність банківської діяльності (економічних, правових, організаційних, кадрових тощо) важливе місце посідає також психологічний чинник довіри населення. Він має дві складові: довіра населення до національних грошей — гривні та довіра до банків.

Підвищення довіри до банків — це актуальне завдання загальнодержавної ваги. Зволікання з її вирішенням може найближчим часом відчутно загальмувати розвиток економіки країни. Тому необхідно невідкладно вживати заходів. Насамперед повинні діяти самі банки. В умовах швидкого загострення конкурентної боротьби вистоять ті з них, які завоюють найвищу довіру населення.Для зростання довіри до банків необхідне створення суспільно позитивного іміджу навколо банків..

Загальноекономічний ефект від зростання довіри населення до банків можна реалізувати за такими напрямами:

– шляхом збільшення ресурсної бази банків завдяки інтенсивнішому припливу вкладів, нарощуванню кредитних та інвестиційних відрахувань в економіку, внаслідок чого поліпшується забезпечення фінансовими ресурсами суб'єктів господарювання, і, в свою чергу, підвищує фінансовий стан останніх;

– шляхом здешевлення банківських ресурсів, а отже, і кредитів, оскільки, довіряючи банкам, населення нарощуватиме вклади навіть у разі зниження процентних виплат за ними;

– шляхом посилення стимулюючої ролі оплати праці у підвищенні її продуктивності як одного з основних чинників економічного зростання.

Для зміцнення довіри до банків з боку найкомпетентнішої частини населення важливе значення має послаблення політичних ризиків у їх діяльності. Річ у тім, що політичні ризики є найочевиднішими для клієнтів банків і чи не першими застерігають їх від вкладення грошей у банки.

Для банків України важливим завданням постає забезпечення свого стабільного розвитку для досягнення найвищих фінансових результатів, також підвищення конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому фінансових ринках, посилення взаємодії банків із реальним сектором економіки України.

Банківська система України має недостатній рівень капіталізації, багато банків мають серйозні труднощі з нарощуванням капіталу, а отже, й обсягу активних операцій. Це обумовлено як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками.

Зовнішні чинники - інфляція, девальвація національної валюти, стагнація виробництва, падіння обсягів зовнішньоекономічної діяльності, недосконале законодавство про захист капіталу банків (відсутність механізму хеджування, нерівні можливості вітчизняних та іноземних банків і т.д.).

Чинники цієї групи мають стосовно банків об'єктивний характер, тому дуже складно оцінити їх негативний вплив на кінцеві результати діяльності суб'єктів.

Слід зазначити, що зростання цін, девальвація гривні не тільки не сприяє збільшенню капіталу українських банків, але й знецінює сформований капітал, що у свою чергу зумовлює падіння його прибутковості і як наслідок істотно уповільнює капіталізацію банків, тому що прибуток є одним із головних джерел нарощування капіталу банку.

Знецінення капіталу внаслідок інфляційних і девальваційних процесів для українських банків є причиною невиконання встановлених НБУ нормативів капіталу (Н-1 - Н-5), що змушує НБУ застосовувати до цих банків неадекватні заходи.

Наприклад, незалежно від якості роботи банку, терміну його існування, наявності окремих пунктів ліцензій, НБУ в 1999 р. затвердив нові ліцензійні вимоги. По деяких пунктах ліцензій вимоги до капіталу банку збільшено до EUR 5 млн. - EUR 10 млн. Але падіння курсу гривні до ЄВРО в 1999 р. становило 34%, і всі зусилля українських банків для виконання програм капіталізації здебільшого не мали успіху. Субординований борг, залучений в іноземній валюті, на вимогу НБУ фіксується у складі капіталу в гривнях, що також позначається на рівні капіталізації. Усе це поставило чимало банків перед проблемою подальшого продовження ліцензії на різні види операцій.

Слід зазначити також, що банк, який має малий капітал, зазнає значних труднощів у розвитку своєї матеріально-технічної бази, в результаті чого знижується його конкурентоспроможність.

При цьому іноземним банкам дозволено фіксувати капітал в іноземній валюті, вони мають роками відпрацьовані технології обслуговування клієнтів, злагоджену команду високопрофесійних фахівців, що продають якісні, недорогі продукти, і за ними, як правило, стоять величезні капітали їхніх засновників.

Унаслідок девальвації національної валюти в 1998 р. капітал українських банків знизився на 28,0%, тоді як капітал банків із 100-відсотковим іноземним капіталом зріс на 60,1%. За 1999 р. темпи росту капіталу іноземних банків (42,0%) значно випереджали темпи вітчизняних (11,7%). Проте нарощення за цей період було отримано лише за рахунок організації нових банків з іноземним капіталом.

Внутрішні чинники - неякісний банківський менеджмент з управління капіталом; неадекватна ризикова політика і формування страхових фондів.

Неякісний банківський менеджмент обумовлюється переважно низькою фаховою підготовкою персоналу банків, відсутністю з боку АУБ цільових програм з комплексної професійної підготовки банківських фахівців у галузі менеджменту.

Слабкий механізм мобілізації банківського капіталу, залучення джерел з метою його збільшення, недосконала система використання власних коштів (розміщення коштів, моніторинг активних операцій, рівень їхньої прибутковості, запобігання втратам капіталу внаслідок менеджменту низької якості) обумовлюють нераціональну структуру капіталу на рівні конкретного банку.

Усі ці чинники негативно позначаються як на надійності банківської системи України, так і на ефективності функціонування економіки країни в цілому.

Результат аналізу впливу на капітал банків зовнішніх і внутрішніх чинників свідчить про те, що завдання збереження капіталу вітчизняних банків має вирішуватися комплексно:

- на рівні держави шляхом законодавчого врегулювання цих проблем через реалізацію механізму рівності усіх форм власності;

- усередині банківської системи шляхом взаємодії банків із НБУ і між собою в різноманітних напрямах діяльності;

- всередині кожного конкретного банку шляхом удосконалення системи менеджменту, особливо в частині управління капіталом.

Вирішення проблем можливе таким чином:

1. На рівні Верховної Ради:

- створення рівних умов для діяльності і захищеності банків як кредиторів;

- прийняття низки законодавчих актів, що забезпечують захист інтересів вітчизняних банків від експансії іноземних банків.

2, На рівні НБУ:

- встановлення нормативних вимог НБУ, у т.ч. ліцензійних і щодо капіталу, тільки в національній валюті;

- дозволу комерційним банкам здійснювати емісії власних акцій в іноземній валюті, як це дозволено банкам за участю іноземного капіталу і як це було обіцяно всім іншим;

- запровадження механізму хеджування капіталу шляхом відкриття валютної позиції в СКВ на загальну суму (або частину) оплаченого і зареєстрованого статутного фонду;

- поділу валютної позиції банку на дві частини для її розрахунку і контролю: перша частина - виключається з розрахунку обсягу валютної позиції і відкривається з метою хеджування капіталу банку (конвертація частини або повної суми оплаченого і зареєстрованого статутного фонду у валюту);

- розміщення валютних коштів, отриманих у результаті конвертації частини або повної суми оплаченого і зареєстрованого статутного фонду, в іноземних банках країн групи "А" (перелік цих банків визначається НБУ);

- підвищення частки відкритої валютної позиції в загальній позиції (Н17) до 50% капіталу, довгої позиції в конвертованій валюті (Н18) до 45%;

- розробка документів, що забезпечують захист інформації про Інсайдерів і акціонерів (як найбільш платоспроможних клієнтів).

3. На рівні банківської системи:

- вироблення загальних позицій з питань збереження капіталу банків з повідомленням цих позицій депутатському корпусу з метою внесення відповідних змін до чинного законодавства;

- методичної підтримки найбільш актуальних напрямів банківської діяльності;

- створення в ранках ЛУБ групи висококваліфікованих експертів для швидкого реагування на проблемні ситуації конкретного банку, які завтра можуть виникнути в іншого банку.

4. На рівні комерційного банку:

- вжиття комплексних заходів щодо активного збільшення економічного потенціалу банку шляхом нарощування власного капіталу, звільнення його балансу від проблемних активів;

- планування розміру і структури капіталу, проведення систематичного моніторингу його реального стану;

- забезпечення зростання прибутку банку, його раціонального використання з метою подальшої капіталізації.

Далі розглянемо два можливі шляхи покращення ефективності банківської діяльності на рівні комерційного банку.