double arrow

Фізіологія системи травлення

Травний апарат здійснює наступні основні функції: рухову (моторну), секреторну, інкреторну, екскреторну, всмоктувальну. Починається процес травлення з обробки їжі в ротовій порожнині і закінчується надзвичайно складними процесами всмоктування в крові, лімфу простих поживних речовин.

Травлення в ротовій порожнині – ротова порожнина є початковим відділом травного тракту. Травні функції цього відділу зводяться до того, що в ньому відбувається апробація їжі, механічна обробка, часткова хімічна обробка і часткове всмоктування. Ротова порожнина є початковою ланкою рефлекторних реакцій, які впливають на секрецію травних залоз та моторику шлунково-кишкового тракту.

Початкова ланка травного тракту періодично піддається дії відкинутих речовин, що викликає підсилену салівацію як засіб забезпечення цілісності тканин ротової порожнини та травного тракту.

Разом з їжею до порожнини рота потрапляє багата мікробна флора, яка містить і патогенні мікроорганізми. Ця обставина стала причиною створення в процесі еволюції тканинних та клітинних бар’єрів, а також механізмів специфічної та неспецифічної резистентності ротової порожнини.

Одним з головних захисних механізмів ротової порожнини є салівація (виділення слини на дію відкинутих речовин з метою якнайшвидшого видалення цих речовин з ротової порожнини). У стабілізації мікрофлори ротової порожнини суттєва роль належить слині. Бактерицидна дія слини пов’язана з наявністю в ній ряду факторів, взаємодіючих з бактеріями, і які призводять їх до загибелі: лізацим, лактоферин, міелопероксидаза, неферментні катіонні білки, іони літію, імуноглобуліни та ін.). З позицій травлення в порожнині рота особливої уваги заслуговує процес жування, секреції слинних залоз (хімічна обробка їжі) та роль слизової оболонки ротової порожнини як рецептивної зони, яка забезпечує вищезгадані процеси. Важливу роль в ротовій порожнині виконує язик, рецептори якого беруть участь у формуванні смакових відчуттів. Крім того дослідження язика дає додаткові відомості для діагностичних та прогностичних цілей в клініці внутрішніх та інфекційних захворювань.

Травлення у шлунку

У шлунку продовжується механічна обробка харчових продуктів, які надійшли із ротової порожнини, і проходять складні хімічні перетворення під впливом шлункового соку. Шлунковий сік виділяється залозами слизової оболонки: розрізняють кардіальні, основні і пілоричні залози. Склад шлункового секрету відповідає кількості і якості страви, а секреторна активність координована з моторною.

Слизова шлунка багата гормональними клітинами, які секретують і виділяють велику кількість гормонів "А" клітини виробляють глюкагон; ЕС3 – продукують леєнкефалін; ЕС – гістамін; С клітини – гастрін, мелатонін, енкефалін, гормон росту, АКТГ – подібний пептид; Д-клітини – соматостатин; Д-клітини – вазоактивний інтестінальний поліпептид; Р-клітини – бомбезин; К-клітини – шлунковий інгібіруючий поліпептид.

Шлунковий сік – продукт зовнішньосекреторної і ексекреторної діяльності залоз шлунка. Основний неорганічний елемент шлункового соку – соляна кислота (є ще також і інші кислоти: вугільна, фосфорна). У соку є і ферменти: протеолітичні (пепсин А, гастрикеин або пепсин С, пепсин В або желетиназа), непротеолітичні (ліпаза, уреаза, лізоцим).

Регуляція діяльності шлункових залоз здійснюється: рефлекторно, під дією медіаторів (ацетилхолін, норадреналін, серотонін), гормонів (гастрин, соматостатин, секретин, бомбезин і інші), активних метаболітів (поліпептидів, простагландинів, гістаміну).

У здорових людей розрізняють декілька комбінацій кислотовидільної і ферментностворюючих функцій шлункової секреції; 1. нормальний тип; 2. гіперхлоргідрільний тип (велике виділення кислоти і нормальне пенсиноутворювання); 3. гіперпепсиногенний тип – нормальне кислотоутворювання і збільшене понсиноутворювання; 4. гіперхлоргідрино-пепсиногенний тип – збільшене кислото- і пепсиноутворювання; 5. гіпохлоридний тип – зменшена секреція соляної кислоти і нормальне пепсиноутворювання; 6. гіпопепсиногенний тип – зменшена секреція пепсину при нормальному кислотоутворюванні; 7. гіпохлоридно-пепсиногенний тип – знижена секреція соляної кислоти і пепсину.

Однак при наявності різноманітних взаємовідношень основних функцій шлунку кислотність шлункового соку у здорових людей не повинна бути нижчою 20 тітр.од., а рН в період шлункового травлення перевищувати 4,0.

Захворювання шлунку можуть бути знайдені при стоматологічному досліджуванні. Зокрема при запальних порушеннях діяльності слизової оболонки шлунка (при гастриті) різко загальмовується секреція слини, язик покривається нальотом, знижується збудженість смакових рецепторів, спостерігається втрата апетиту.

Теоретичні питання:

1. Будова і класифікація травних залоз.

2. Травні соки, їх складові.

3. Слина, її склад і перетравлююча дія.

4. Залежність складу слини від властивостей харчу.

5. Іннервація слинних залоз.

6. Регуляція секреторної функції шлунка.

7. Роль гуморальних факторів в регуляції соковиділення в шлунку.

8. Кишковий сік, методи його отримання.

9. Ферментний склад кишкового соку в різних ділянках тонкого кишечника.

10. Печінка: будова і функції.

11. Механізми утворення жовчі (гепатоцелюлярний транспорт і синтетичні процеси в гепатоцитах).

Лабораторна робота 8


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



Сейчас читают про: