Методичні вказівки з виконання роботи. Робота № 1. Анатомічна будова органів розмноження самців

Робота № 1. Анатомічна будова органів розмноження самців.

Препарати та прилади: свіжі і консервовані препарати органів розмноження самця різних видів тварин, таблиці, скальпелі, пінцети, ножиці, секційні ножі.

До органів розмноження самців належать: сім’яники, сім’япроводи, сім’яний канатик, сечостатевий канал з придатковими статевими залозами, статевий член з препуціальним мішком, мошонка.

Будова сім’яників. Препаратом можуть бути сім’яники, видалені в самців під час кастрації, а також вологі консервовані препарати. На заняттях використовують також таблиці і схеми.

Для вивчення будови сім’яників бажано мати препарат разом із загальною піхвовою оболонкою та найтовщою частиною сім’яного канатика.

Спочатку оглядають зовні і вивчають будову сім’яника. При цьому визначають, що сім’яник розміщений у тонкостінному мішку – загальній піхвовій оболонці. Вона складається з серозного і фібринозного шарів. Загальна піхвова оболонка дуже міцна і під час розтягування не рветься. Пальпацією досліджують її стінки. Потім загальну піхвову оболонку збирають у складки і скальпелем розсікають. В отвір вставляють один кінець ножиць і розрізають оболонку вгору по всій довжині сім’яника. При цьому оглядають і досліджують щілиноподібну порожнину, що утворюється між сім’яником і загальною піхвовою оболонкою. Внутрішня поверхня загальної піхвової оболонки гладенька, блискуча, змащена серозною рідиною. Переконуються в тому, що загальна піхвова оболонка прикріплюється до сім’яника складкою серозної оболонки, яка називається перехідною зв’язкою. Щоб відділити сім’яник від піхвової оболонки, потрібно перерізати перехідну зв’язку. Цю зв’язку підрізають також при кастрації тварин.

Під час огляду сім’яника знаходять серозну оболонку самого сім’яника. Це власне піхвова оболонка. Вона вкриває зовнішню поверхню сім’яника разом з придатком і щільно зростається з ним. Під власне піхвовою оболонкою видно щільну сполучнотканинну білкову оболонку білого кольору, яка пронизана великою кількістю кровоносних судин.

Визначають також форму сім’яника та його консистенцію. Сім’яник видовжено-овальної форми, злегка стиснутий з боків. Консистенція сім’яника еластично-пружна.

На сім’янику знаходять краї, кінці та поверхні. Оглядають і досліджують придаток сім’яника, він видовженої форми і щільно прилягає до сім’яника по всій довжині. Знаходять голівку, тіло та хвостик придатка. Визначають довжину і діаметр сім’яника. Розмір сім’яників визначають за масою та вимірами довжини і товщини. У різних тварин розмір сім’яника різний. Так, у бугаїв маса сім’яника дорівнює 250 - 300 г, довжина 15 см і товщина 7-9 см.

Після зовнішнього огляду вивчають внутрішню будову сім’яника. Для цього роблять розріз вздовж сім’яника через його придаток. На ньому добре видно зовнішню білкову оболонку. Від оболонки всередину сім’яника відходять перегородки, що поділяють сім’яник на окремі камери і утворюють основу органа.

В оболонках і перегородках сім’яника розгалужуються кровоносні судини. Піднімають придаток сім’яника, знаходять щільний тяж із сполучної тканини, який називається гайморовим тілом, або середостінням сім’яника. У середостінні знаходять прямі сім’яні канальці. Оглядають розріз придатка сім’яника. У ньому проходить канал придатка, де скупчуються статеві клітини (сперматозоони).

Під час огляду залозистої тканини сім’яника звертають увагу на її консистенцію. На поверхні розрізу свіжого, щойно видаленого з організму сім’яника виступає білувата рідина, що являє собою секрет залозистої тканини.

Будова сім’япроводу та сім’яного канатика. Від хвостика придатка сім’яника бере початок сім’япровід. Це тоненька трубка, яка проходить через паховий канал у черевну порожнину, потім проникає в тазову порожнину поверх сечового міхура і входить у сечостатевий канал за шийкою сечового міхура. У биків і баранів перед впаданням у сечостатевий канал на сім’япроводі є ампулоподібне розширення.

Оглядають зовнішню будову і топографію сім’япроводів. Розрізають стінку сім’япроводу та вивчають його внутрішню будову. З’ясовують, чому сім’япроводи впадають у сечовивідний канал згори.

Сім’яний канатик вивчають на препараті сім’яника. При кастрації самців сім’яники видаляють разом з сім’яним канатиком. Канатик бере початок від хвостика придатка сім’яника.

Насамперед відмічають, що сім’яний канатик, як і сім’яник, вкритий зовні серозною оболонкою. Пальпацією і оглядом досліджують канатик на всьому його протязі. Визначають товщину і довжину канатика. Його товщина зменшується в міру віддалення канатика від сім’яника. Особливо різко потоншується сім’яний канатик там, де закінчується м’яз – внутрішній піднімач сім’яника. Відпрепаровують сім’яний канатик, знаходять і вивчають його утвори: сім’япровід, внутрішню сім’яну артерію, внутрішню сім’яну вену, сім’яний нерв і м’яз – внутрішній піднімач сім’яника.

Через паховий канал сім’яний канатик проходить у черевну порожнину, де розгалужується: судини і нерви піднімаються по бічних стінках черевної порожнини в поперекову ділянку, а сім’япровід іде над сечовим міхуром у тазову порожнину і впадає в сечостатевий канал за шийкою сечового міхура. У цьому треба переконатися, розглянувши анатомічні препарати, таблиці та схеми.

Будова мошонки. Препарати та прилади: препарати мошонки різних видів тварин, інструменти, моделі і таблиці.

Спочатку вивчають будову мошонки та розміщення її оболонки за таблицями і схемами. Потім на анатомічних препаратах мошонки свійських тварин (найкраще бика або барана) визначають її форму, розміри і консистенцію. Краще мати препарат мошонки разом із сім’яником, на якому прощупуванням можна встановити рухомість сім’яників у мошонці, а після розрізу з’ясувати взаємозв’язок між оболонками мошонки і сім’яником.

Під час огляду препарату мошонки звертають увагу на те, що по сагітальній лінії через усю мошонку проходить борозенка – шов мошонки. Шов утворюється на місці поділу мошонки на дві камери (праву і ліву). Прощупують і досліджують товщину стінки мошонки та визначають еластичність шкіри. Звертають увагу на те, що шкіра мошонки вкрита тоненьким ніжним волоссям. Потім розрізають мошонку по всій довжині сім’яника, відступивши 1,5-2 см від шва. Розріз роблять одним рухом секційного ножа або скальпеля, щоб краї розрізу були рівними.

Після глибокого розрізу стінки мошонки розводять у боки і видаляють сім’яник. При цьому перерізають і вивчають топографію, будову і довжину перехідної зв’язки. Пошаровим препаруванням вивчають будову всіх оболонок стінки мошонки.

Відпрепаровують шкіру, м’язово-еластичну оболонку, яка щільно зростається зі шкірою і утворює перегородку мошонки. Потім знаходять куперову фасцію, м’язову оболонку (зовнішній піднімач сім’яника) і загальну піхвову оболонку, що складається з фіброзного і серозного листів. Вивчають товщину і будову всіх цих оболонок. Звертають увагу на те, що загальна піхвова оболонка має гладеньку внутрішню поверхню. На свіжому (не консервованому) препараті вона змащена серозною рідиною. Загальна піхвова оболонка вистилає внутрішню поверхню камер мошонки.

Будова статевого члена та препуціального мішка. Препарати та прилади: препарати, інструменти, таблиці і схеми.

На препаратах статевого члена різних тварин знаходять усі його частини: корінь, тіло і голівку. Вивчають його форму, довжину і товщину. Звертають увагу на те, що статевий член бика, барана і кнура на тілі утворює S-подібний згин. На вентральній поверхні статевого члена знаходять глибокий поздовжній жолоб, у якому лежить статевочленна частина сечостатевого каналу, а на дорсальній – незначний судинний жолоб з нервами, артеріями та венами.

На поперечному розрізі тіла статевого члена видно шкіру, а глибше – кавернозне тіло, вкрите білковою оболонкою з перегородками, що відходять від неї. Між перегородками утворюються каверни (порожнини). Тут же видно отвір сечостатевого каналу.

Оглядають і визначають форму голівки статевого члена різних видів тварин. Відмічають, що голівка статевого члена знаходиться в особливому утворі препуціального мішка.

Препуцій являє собою дволисткову складку шкіри і слизової оболонки. Оглядають і досліджують шкіру та слизову оболонку препуціального мішка. Слизова оболонка препуція рожевого кольору, вкрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм.

 

Робота № 2. Анатомічна будова органів розмноження самок.

Препарати та прилади: свіжі і консервовані препарати органів розмноження самок різних видів тварин, таблиці, схеми, скальпелі, пінцети, ножиці, секційні ножі.

До органів розмноження самок належать: яєчники, яйцепроводи, матка, піхва, сечостатевий присінок і зовнішні статеві органи (статева щілина зі статевими губами і клітор).

Будова яєчників і яйцепроводів. Препаратом можуть бути свіжі яєчники, яйцепроводи, видалені з самок під час забою їх на м’ясо на м’ясокомбінаті або на бойні, а також вологі консервовані препарати. На заняттях використовують також таблиці і схеми.

Визначають форму, величину і консистенцію яєчників. У свійських тварин всіх видів яєчники видовженої форми, зовнішня поверхня гладенька. У свиней яєчники округлі і мають горбисту зовнішню поверхню у вигляді ягоди шовковиці. Знаходять трубний (краніальний) кінець яйцепроводу з лійкоподібним розширенням та матковий (каудальний) кінець із зв’язкою, що з’єднує яєчник з рогом матки.

Консистенція яєчників пружна, її визначають промацуванням. Якщо у фолікулярній (паренхіматозній) зоні яєчника є зрілі яйцеклітини, то на зовнішній поверхні яєчника виступає прозорий горбок (фолікул), наповнений рідиною. При натискуванні на фолікул пальцем відчувається флуктуація (коливання рідини). На вільному краї яєчника кобили є овуляційна ямка.

Якщо у фолікулярній зоні яєчника утворилося жовте тіло, то воно промацується у вигляді щільного утвору завбільшки з горошину. Після зовнішнього вивчення будови яєчника роблять поздовжній розріз. На поверхні розрізу розглядають зони яєчника: судинну і фолікулярну.

У фолікулярній зоні вивчають будову фолікула і жовтого тіла. Фолікули різних стадій розвитку розглядають крізь лупу. Відмічають велику кількість кровоносних судин, які розгалужуються у судинній зоні яєчника. Знаходять зовнішню серозну оболонку, що вкриває яєчник.

На препараті яйцепроводу видно, що це тоненька покручена трубка, яка іде від яєчника до рога матки. Вимірюють довжину яйцепроводу. Початкова частина яйцепроводу лійкоподібно розширена, по краях є складки слизової оболонки – бахрома. Отвір у центрі лійки – початок яйцепроводу. Вводять тоненьку дротинку в отвір і досліджують просвіт яйцепроводу, але ввести дротинку на всю довжину яйцепроводу не вдається, тому що він покручений.

Після зовнішнього вивчення роблять поздовжній і поперечний розрізи яйцепроводу і вивчають будову його стінки. Вивчають оболонки і визначають товщину стінки, звертають увагу на вигляд слизової оболонки. Вона утворює складки і вкрита одношаровим циліндричним миготливим епітелієм.

Будова матки. Препарати та прилади: препарати матки самок різних видів тварин, інструменти, моделі, таблиці, схеми.

На свіжих і консервованих анатомічних препаратах та таблицях вивчають будову і топографію матки у самок різних видів свійських тварин. Спочатку вивчають зовнішню будову матки. На препараті знаходять усі частини матки: роги, тіло, шийку. Визначають довжину і форму рогів матки. У всіх видів тварин вони різні. У корів роги матки зігнуті зверху вниз і мають довжину 15 – 20 см. У кобил вони зігнуті вгору, довжина їх 20 – 25 см. У свиней роги матки дуже довгі (до 1 м) і петлисті, подібні до тонких кишок. Пальпацією досліджують товщину стінки рогів матки. У всіх видів тварин стінка рогів матки має щільну консистенцію. Від рогів матки відходять складки серозної оболонки – широкі маткові зв’язки. На цих зв’язках матка підвішена (прикріплюється) до хребта. В широких маткових зв’язках легко побачити розгалуження кровоносних судин, які живлять матку.

Роги задніми своїми кінцями зливаються і утворюють тіло матки. Тіло матки – непарне утворення, яке являє собою коротку (3-5 см) щільну частину матки, що лежить на дні тазової порожнини під прямою кишкою.

Тіло матки звужується і утворює канал шийки матки зі сфінктером. Шийка матки виступає в піхву.

Після зовнішнього огляду і дослідження препаратів матки проводять поздовжній розріз і вивчають внутрішню її будову. Слизова оболонка невагітної матки зібрана в поздовжні складки. Особливо добре виражені ці складки в ділянці шийки матки. На матці корів складки розміщені в два ряди.

На внутрішній поверхні слизової оболонки матки жуйних тварин розміщені карункули. Підрахуйте кількість карункулів та простежте за порядком їх розміщення. У корів загальна кількість карункулів становить 80-100 штук. Вони розміщені в чотири ряди. Зверніть увагу на розмір і форму карункулів. У невагітної тварини карункули невеликі (з горошину). А під час вагітності розростаються до розмірів курячого яйця.

Карункули – це місце, де прикріплюються котиледони судинної оболонки плода. У карункулах розгалужується величезна кількість кровоносних судин. На слизовій оболонці матки інших тварин таких утворів немає.

На слизовій оболонці матки кобил знаходять ямки (крипти), куди заходять ворсинки судинної оболонки плода (хоріона).

М’язовий шар матки добре виражений. Він побудований з гладеньких м’язових волокон, які розходяться в різних напрямках.

Будова піхви. Препарати та прилади: препарати піхви, сечостатевого присінка і зовнішніх статевих органів (статевих губ, клітора), таблиці, схеми.

При огляді препарату піхви видно, що її зовнішня оболонка утворена сполучною тканиною адвентицією. Адвентицією піхва прикріплюється до органів, що її оточують. Визначте довжину та товщину піхви.

Пальпацією визначають, що стінка її нетовста. Під пальцями відчувається порожнина. В задній частині піхви розміщений присінок зі статевими (соромітними губами), які обмежують статеву щілину. Огляньте і дослідіть статеві губи і статеву щілину. Визначте форму і величину щілини у різних видів тварин.

Дослідіть передній кінець піхви, яким вона приростає до матки. Після зовнішнього огляду проводять поздовжній розріз піхви і вивчають будову її стінки. Спочатку оглядають внутрішню слизову оболонку. Вона зібрана в поздовжні складки і вкрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. Колір слизової оболонки в різних її частинах на свіжому препараті піхви неоднаковий.

Слизова оболонка присінка піхви, що прилягає до статевих губ, має рожевий колір і вологу поверхню. Це пояснюється тим, що в слизовій оболонці присінка розгалужується багато кровоносних судин і в її товщі закладені слизисті залози, що виділяють слиз.

Слизова оболонка краніальної частини піхви (власне піхва) блідого кольору і суха. На нижній стінці присінка піхви в задній її частині знаходять і оглядають горбок – клітор. Спереду від клітора в присінку піхви відкривається отвір сечовипускального каналу (сечівника). Сечовим катетором або товстою дротинкою можна дослідити хід сечівника самок. Якщо просувати катетер по сечівнику в напрямку до сечового міхура, то кінець катетера потрапить у міхур. Слід мати на увазі, що в корів на нижній стінці заднього кінця сечівника знаходиться сліпий мішок (дивертикул), в який може потрапити кінець катетера. В такому випадку катетер потрібно відтягнути назад, підтягнути його кінець вище і знову просунути вперед. Дослідіть місце приростання слизової оболонки до шийки матки.

Потім огляньте товщину еластичної і м’язової оболонок піхви. Переконайтеся, що в ділянці власне піхви ця оболонка тонка. Тут знаходяться циркулярні еластичні волокна. В ділянці ж статевих губ видно товстий шар м’язових волокон. Огляньте також зовнішню оболонку – адвентицію і вивчить її будову.

 

Після виконання роботи студенти повинні:

знати будову і топографію органів розмноження самців і самок;

вміти визначати топографію органів розмноження на тваринах.

Завдання додому: повторити розділ 2.2 Основи гістології, Лисенко М.В. "Анатомія і фізіологія с/г тварин".