Характеристика прав, свобод та обов’язків громадян

ЛЕКЦІЯ № 3

«Права та свободи громадянина»

(4 год.)

ПЛАН

Характеристика прав, свобод та обов’язків громадян.

Класифікація прав та обов’язків громадянина.

Гарантії дотримання прав і свобод громадянина. Діяльність омбудсмена.

Характеристика прав, свобод та обов’язків громадян.

Головними елементами правового статусу особи є права, свободи й обов'язки. Кажуть, це юридично закріплене становище індивіда в державі. Зміст прав свобод і обов'язків, як правило, ґрунтується на єдності та сполученні суспільних особистих інтересів і в результаті визначається реальними суспільними відносинами Конституції та інші норми конституційного (державного) права зарубіжних крап проголошують права і свободи різноманітного характеру та змісту. Ця категорії одержала назву «права людини» - природні невідчужувані соціальні блага й можливості, що належать особі в силу народження. П. л. належать особі безпосередньо. Дер­жава не може дарувати або відчужу­вати їх своїми актами й діями. Роль держави щодо П. л. зводиться до за­безпечення умов для їх реалізації. П. л. в конституційній теорії і практиці нерідко ототожнюються з особисти­ми правами.

ПІДКРЕСЛИМО, В юридичному аспекті правам людини притаманні особливі властивості — невідчужуваність і природний характер (належність кожному від народження). Крім того, прийнято виокремлювати права громадянина, які пов'язані з фактом громадянства та є правами особи як учасника політичного співтовариства (детальніше згодом).

Коли у Конституціях ідеться про права людини, то вживають формулювання «кожний», «кожна людина», «ніхто», «жодна людина», «усі» або «визнається право», «гарантується свобода» інші словосполучення безособового характеру.

Права людини поділяються на аб­солютні й відносні. Абсолютними є такі фундаментальні особисті права, обмеження або тимчасове призупи­нення яких у демократичній державі не припускається за жодних обста­вин (право на життя; право на фі­зичну цілісність і недоторканність; право на недоторканність особисто­го й сімейного життя; право на за­хист своєї честі та доброго імені; право на свободу світогляду і віро­сповідання; право на судовий захист тощо).

Відносні права (право на свободу думки і слова; право на не­доторканність житла; право на сво­боду пересування, вільний вибір місця проживання; право вільно за­лишати територію країни; право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої корес­понденції; право на власність та ін.) можуть бути обмежені або призупи­нені на певний час у разі введення режиму надзвичайного або воєнного стану.

Джерелами права прав людини слід назвати міжнародні документи, оскільки саме в них сформульовано загальновизнані стандарти у сфері захисту свобод та інтересів особи. Міжнародно-правове регулювання прав людини здійснюється на основі таких документів:

· Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.;

· Європейської конвенції про права людини (1950 р.);

· Міжнародних пактів про економічні, соціальні та культурні права й про громадянські та політичні права (прийняті у 1966 р., набрали чинності після ратифікації в 1976 р.);

· Заключного акта Ради бе з п е к и і співробітництва в Європі.

Сучасні конституції та конституційно-правова доктрина та судова практика акцентують на неможливості та неприпустимості позбавлення цих прав і свобод. Система прав і свобод будується так, щоб забезпечити законні інтереси людей і запобігти можливому обмеженню їхніх прав свобод у результаті зловживання ними з боку окремих осіб. Ці позиції (наявність природній прав від народження – свобода, власність, безпека, опір гнобленню) були записані у перших конституційних актах, прийнятих у ході Англійської, Американської, Французької буржуазних революцій. У подальшому жодна держава, яка прагнула вважатися демократичною, не нехтувала цими позиціями.

Визнання прав і свобод, людини і громадянина безпосередньо діючими означає, що людина і громадянин можуть здійснювати свої права і свободи, а так само захищати їх у випадках порушення, керуючись конституцією й посилаючись на неї. Уже йшлося про те, що конституційні норми є нормами прямої дії. Це означає, що на них можна прямо посилатися в суді.

Природний характер прав випливає з того, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі з погляду сучасної теорії конституціоналізму є народ. Кожна людина, будучи частиною народу, від природи наділена й корис­тується правами.