Обсяг повноважень та конституційні гарантії діяльності глави держави

Оскільки глава держави — це така державно-правова й полі­тична фігура, яка має властиву тільки їй специфіку й харак­терні риси, оскільки можна виокремити загальні повноважен­ня глави держави, то й розкривати їх можна в загальному плані, не прив'язуючи до конкретних форм республіки або монархії. Необхідно уточнити, чи є ці повноваження справді універсальними й характерними як для монарха, так і для президента, або в деяких глав держав їх немає.

· Представницькі функції. Найбільш універсальними й характерними повноваження­ми є функції представництва. Зви­чаї, правила й законодавчі норми, згідно з якими глава дер­жави представляє свою країну у внутрішніх і зовнішніх зно­синах, сягають далекої давнини, оскільки ще за давніх часів в особі глави держави (колись в абсолютній монархії) втілюва­лися основні права й повноваження держави. Монарх персоні­фікував свою державу й представляв її в контактах з представ­никами інших держав.

Глава держави, наприклад, головує на різних урочистих церемоніях, на відзначеннях національних свят. Він звертається з вітанням і посланням до народу з приводу знаменних дат або важливих подій. Глава держави може виступати з офіційними зверненнями до парла­менту. Ці послання можуть мати ритуальний характер, а мо­жуть пов'язуватися з якимись подіями в житті країни

Глава держави робить офіційні візити, зустрічається з інши­ми главами держав, відвідує різні міжнародні форуми, де при­сутні його колеги — глави інших держав, які представляють країни світу. Під час офіційних візитів глави держав мають право на почесну зустріч: шикується почесна варта, здійсню­ється салют, виконується гімн країни. Такі візити персоніфі­кують міжнародні контакти, а урочиста зустріч підкреслює повагу країни, що приймає гостя, до країни, яку представляє візитер — глава держави.

· Зовнішньополітичні функції. Глава держави має право проводити переговори, підписува­ти міжнародні договори й угоди. Для цього йому не потрібно спеціальних доручень із боку уряду: він має право за посадою (ex officio). Американські дослідники йменують ці повноваження по­вноваженнями глави держави як головного дипломата. Призначає керівника відомства закордонних справ та дипломатичних представників закордоном.

Якщо це «сильний» президент або абсолютний монарх, то його повноваження в міжнародних відносинах, у сфері зовнішньої політики дуже вагомі й конкретні. Це представництво «пер­шого порядку». Якщо це так званий слабкий президент парламентської рес­публіки або монарх у конституційній монархії, то всі ці дії він провадить за дорученням виконавчої і законодавчої влади, тоб­то сильніших галузей влади. У цьому випадку в глави держа­ви буде повноваження «другого порядку».

· У сфері державного управління функція. Ці повнова­ження можна розшифрувати так: глава держави, так чи інак­ше, бере участь у призначенні уряду й у його відставці, тобто у формуванні виконавчої влади. Це право може бути реальним або номінальним.

У парламентарних республіках і монархіях глава держави зобов'язаний (відповідно до закону, звичаю) призначити пре­м'єр-міністром, главою уряду особу, що користується довірою парламенту. Як правило, це лідер партії, яка перемогла на виборах. Класичним прикладом є Великобританія. Королева Великобританії призначає прем'єр-міністром лідера партії, що перемогла на виборах у нижню палату парламенту — палату громад. Монарх зв'язаний результатами виборів, і власного ви­бору він не має.

У тих країнах, де глава держави має виконавчу владу, де існує модель "сильного" президента, такі повноваження є більш вагомими і широкими. У президентських республіках президент персоніфікує виконавчу владу, призначає всіх міністрів — членів кабінету і, як правило, сам очолює цей кабінет. Там правило "парламентської більшості" не діє, і пре­зидент у будь-якому разі очолить уряд, для чого йому не по­трібно спиратися на більшість у парламенті. Звичайно, є або можуть закріплюватися додаткові умови і правила призначен­ня або звільнення міністрів, але вони істотно не впливають на повноваження глави держави.

Наприклад, у США міністри (державні секретарі) призна­чаються президентом «за порадою та згодою» сенату. У 90 % випадків сенат не знаходить заперечень проти президентських призначень. В Італії — парламентській республіці — прези­дент затверджує будь-який список уряду, якщо він підтрима­ний більшістю парламентів. Глава держави має право призна­чати інших посадових осіб, не обов'язково вищого рівня. До таких посадових осіб можна віднести представників судової влади. У певних країнах призначення суддів оформляється актами, що видаються главою держави або від імені глави дер­жави.

У ряді країн найважливіші акти виконавчої влади можуть видаватися від імені глави держави. Єдине правило — потрібна процедура контрасигнації. Контрасигнація - скріплення актів глави держави підписами прем‘єр-міністра, а також міністра, відповідального за указ та його виконання, що передує офіційному оприлюдненню документа. Контрасигнація означає взяття прем‘єр-міністром юридичної та політичної відповідальності за даний акт.

· Повноваження у законодавчій сфері. Глава держави в певних країнах має право скликати парла­мент на чергові або позачергові сесії, відкривати або закрива­ти сесію, у ряді випадків розпускати палату або обидві палати і призначати нові парламентські вибори тощо.

У Федеративній Республіці Німеччині (а також у Чехії, Бол­гари, Румунії) крайньою формою впливу президента на пар­ламент, що відмовляється затвердити новий склад кабінету міністрів, є розпуск главою держави вищого законодавчого органу або його нижньої палати (верхні палати ніколи не роз­пускаються) і призначення нових парламентських виборів. Іноді глава держави розпускає палату на вимогу кабінету, що у такий спосіб реагує на винесення йому вотуму недовіри. Це право характерне для деяких напівпрезидентських і парламен­тарних республік.

До Основного закону Німеччини введена навмисно усклад­нена норма, спрямована на збереження стабільності держав­ної влади. Вона надає президентові право на розпуск бундеста­гу, якщо з ініціативи федерального канцлера ставиться на го­лосування питання про довіру главі уряду, і більшість парла­ментаріїв йому в цій довірі відмовляють. Тоді на пропозицію канцлера федеральний президент розпускає бундестаг і при­значає нові парламентські вибори. Однак якщо бундестаг, ви­словивши недовіру канцлерові, відразу більшістю голосів оби­рає нового главу уряду, президент, відповідно до ч. 1 ст. 68 Основного закону ФРН, втрачає право на розпуск цієї палати німецького парламенту.

В умовах парламентарної республіки контроль парламенту за діями президента здійснюється з урахуванням обмежених повноважень глави держави. Федеральний президент укладає міжнародні договори з іншими державами, але ці договори по­винні бути схвалені бундестагом. Крім того, законодавці ма­ють право пред'явити главі держави обвинувачення, які, якщо їх підтримає Федеральний конституційний суд, стають підста­вою для усунення президента з посади.

Практично у всіх країнах світу глава держави має певні безпосередні права у сфері за­конодавства: право законодавчої ініціативи, право затверджен­ня законів і їхнього підпису або, як найчастіше говорять, пра­во промульгації законів. Право законодавчої ініціативи нале­жить не всім главам держав, але в більшості країн світу воно є, і є навіть термін — «президентська ініціатива». Хоча часті­ше буває урядова законодавча ініціатива.

Іноді уряд користується тим, що глава держави має право законодавчої ініціативи, і свої закони (точніше кажучи, про­екти законів) проводить через главу держави; глава держави від свого імені вносить у парламент законопроекти, що, як пра­вило, є законопроектами уряду.

Узагалі права глави держави у сфері законодавства зосере­джені на початку і наприкінці законодавчого процесу. Крім за­конодавчої ініціативи важливим є останній етап законодавчо­го процесу — реалізація прав глави держави в стадії промуль­гації. У багатьох країнах у глави держави є право відмовитися від підпису законопроекту, від затвердження законопроекту й тим самим відхилити його. Це право називається правом вето. Розрізняють два головні різновиди вето — абсолютне і відкла­дене (відносне).

Абсолютне вето означає, що закон або законопроект після накладення вето (після відмови від підпису) більше вже не роз­глядається. Але абсолютне вето — це елемент минулого, еле­мент дуалістичної або абсолютної монархії. У сучасному світі абсолютне вето практично не застосовується. Формально пра­вом абсолютного вето володіють монарх у Великобританії, ге­нерал-губернатори в країнах, що входять до Співдружності, але на практиці воно не реалізується. Юридичне таке право існує, але фактично воно перебуває «у стані летаргічного сну».

Відкладене вето означає, що не підписаний главою держа­ви закон повертається для повторного розгляду парламентом. Просте відкладене вето означає, що для того, щоб закон набрав чинності без підпису глави держави, потрібне повторне прийняття його парламентом, причому за допомогою тієї ж процедури, якою він був прийнятий у перший раз. Припусти­мо, якщо перший раз цей закон був прийнятий звичайною (або абсолютною) більшістю голосів, то точно такою ж більшістю голосів він повинен бути прийнятий знову, тобто відбувається повторна процедура прийняття. Такий варіант вето застосо­вується у Франції.

СУСПЕНЗИВНЕ ВЕТО (від лат. suspensiv — затриманий, припине­ний) — вето глави держави на прий­нятий парламентом закон, яке може бути подолане парламентом. Інші назви такого вето — «відносне ве­то», «відкладальне вето».

Повноваження глави держави, які є практично в будь-яко­го глави держави, — це право видання різних нормативних і ненормативних (які мають персональний характер) актів. Ці акти можуть називатися декретами, прокламаціями, виконав­чими наказами, Указами тощо.

Не слід плутати право видання актів із законодавчими повноваженнями глави держави або з участю в законодавчій діяльності, тому що закони видаються парла­ментом, і він бере участь у цьому процесі. А право видання актів — самостійна діяльність (функція) глав держави, тому що їхні акти за природою мають підзаконний характер. У низці випадків акти виконавчої влади, у тому числі акти глави дер­жави, можуть мати законодавчий характер.

У президентських республіках і дуалістичних монархіях акти глави держави мають цілком самостійний характер, і гла­ва держави, наділений урядовою владою, — це важливий тво­рець права. У певних випадках він має свою сферу правового регулювання, і ця сфера (можливо, менш важлива, ніж та, яка охоплюється діяльністю парламенту) займає своє місце в житті країни.

· Військо­ва сфера функцій. У більшості країн світу формально (юридичне) глава держави проголошується верховним головнокомандувачем. Конституції багатьох країн передбачають серед найважливі­ших обов’язків президента забезпечення незалежності, суве­ренітету й безпеки своєї держави. Звідси органічно випливає принцип поєднання тим самим посадовою особою поста глави держави й поста верховного головнокомандувача збройних сил.

Однак реальний обсяг владних повноважень президента сто­совно армії прямо залежить від його загального статусу в сис­темі вищих органів виконавчої влади.

У разі кризової ситуації або початку воєнних дій за підпи­сом глави держави будуть видаватися спеціальні військові акти, закони, директиви, які визначатимуть стратегію діяль­ності країни. Верховний головнокомандувач, за західними тра­диціями, — це не професійний військовий, що стоїть над кар­тою воєнних дій. Це людина, що визначає пріоритети для своєї країни у військовій сфері, визначає союзників, імовірних су­противників тощо.

У країнах із "сильним" президентом і монархом вирішення низки військових питань — це реальне право глави держави. Наприклад, американці чітко виокремлюють цю сферу прав президента, називаючи його верховним головнокомандувачем. Президент приймає паради, поздоровляє ветеранів, інспектує війська. Повсякденні повноваження в цій сфері здійснюються професійними військовими: генеральним штабом, міністер­ством оборони, різними штабами родів військ та ін. Глава дер­жави координує роботу цих професійних служб.

Слід виокремити таку групу, як права глави держави у сфері питань війни й миру. Це оголошення війни, укладання миру. У більшості випадків на такі дії потрібна санкція парламенту, але персоніфікуються ці дії саме в особі глави держави. Він виступає в найбільш кризових ситуаціях, повідомляє народу рішення про те, що оголошується воєнний стан, вводяться війська або припиняються воєнні дії.

Так звані "сильні" президенти США кілька разів викорис­тали таке право, навіть перевищуючи свої повноваження. З ініціативи президента в 1845 р. США розпочали війну проти

Мексики, в 1898 р. з ініціативи президента Мак-Кінлі війну з Іспанією, а санкцію на цю війну Конгрес дав уже після її за­кінчення. Так само починалися війни проти Кореї в 50-ті роки й у 70-ті роки проти В'єтнаму.

· Важлива група повноважень належить главі держави у сфері правосуддя або в судовій сфері. До них належить при­значення на вищі судові посади, здійснення помилування. У ФРН, суто парла­ментарній республіці, президент (як і в Австрії) призначає федеральних суддів. Але це конституційне право має перевале­но формальний характер, оскільки кандидатури на посаду суд­ді висуваються урядом, і президент призначає їх за поданням міністрів. Це відображено в статтях 60 і 95 Конституції ФРН. У цілому зарубіжне конституційне право проголошує принцип невтручання президента й взагалі виконавчих, а також законо­давчих органів у прерогативи судової влади. Однак у полі­тичній практиці цього принципу дотримуються не завжди, і суди часто зазнають на собі відчутний політичний тиск з боку інших гілок державної влади.

До повноважень глави держави належить також головуван­ня в різних радах і консультативних органах, які вирішують пи­тання сфери здійснення правосуддя.

Глава держави практично у всіх країнах має право помилування й іноді — відстрочення виконання вироку. У деяких країнах президент має право по­м'якшення покарання, заміни покарання й навіть зміни виро­ку. Право помилування й право відстрочення вироків реально розглядаються й готуються спеціальними органами й особами — професійними юристами, які ухвалюють рішення щодо цих пи­тань. А оформляються ці рішення актами глави держави.

 

 

Є важлива група відносин, які йменують повноваженнями глави держави у сфері особистого статусу. Йдеться про повно­важення, що стосуються окремих громадян. Це нагородження орденами й медалями, присвоєння різних звань, надання гро­мадянства.

Глава держави в багатьох країнах світу вирішує питання про надання громадянства іноземцям. Від імені глави держа­ви особа може бути, навпаки, позбавлена громадянства. Ак­том глави держави або від його імені громадянство може бути відновлене. Аналогічним способом може бути наданий політич­ний притулок.

Конституційні гарантії діяльності Глави держави:

- Недоторканість (політична невідповідальність);

- можливість усунення з посади в особливому порядку (припинення повноважень є строкове та безстрокове – у випадку смерті, відставки, у порядку імпічменту, за станом здоров’я);

- право на винагороду (т.зв. «цивільний лист» - утримання двору, особистих витрат, що приймається парламентом);

ГЛАВА ДЕРЖАВИ (тези)

 

· У президентських республіках глава держави одержує свій мандат від виборчого корпусу і завжди наділений широкими і реальними владними повноваженнями. У парламентарних республіках глава держави отримує мандат від парламенту, і його влада є похідною. Висновок – Президент України обраний всенародно, тому влада його не є похідною від іншого інституту влади.

· Концепція президента-арбітра (між гілками влади). Конституція Франції не тільки надала президентові зовнішньої значущості, а й наділила його суттєвими повноваженнями, які він здійснює самостійно. До того ж відразу після введення конституції деякі її положення були інтерпретовані таким чином, що це зумовило ще більше розширення ком­петенції глави держави. Зокрема, за буквою основного закону керівництво обороною і зовнішньою політикою належить до функцій прем'єр-міністра і уряду в цілому, але на практиці його взяв на себе президент. Все це спри­яло встановленню в країні такого державного ладу, який нерідко характе­ризується як «режим особистої влади» президента.

· Виключно глави держав наділений повноваженнями у сфері зовнішньої діяльності держави. Приймає вірчі та відкличні грамоти,

· Глава держави в Україні є Верховний Головнокомандувач – має додаткові повноваження у разі загрози національній безпеці України.

· В Україні Президент повинен бути гарантом дотримання європейських та євроатлантичних прагнень України.

· Проблема в тому, що Г.Д. не очолює виконавчу гілку влади

Легітимація – процедура громадського визнання певного суб‘єкта чи факта. Це підтвердження прав або повноважень особи на здійснення певних дій (отримання платежу тощо)

Lex lata, – існуюче право,

Президентські республіки – США, Росія, Мексика, Венесуела, Іран

Презумпція невинуватості – правове положення, згідно з яким підозрюваний, обвинувачений чи підсудний вважається невинуватим у вчиненні злочину доти, доки його винуватість не буде доведена в прядку, встановленому законом.