Тема 12. Формування та розвиток ринкового господарства країн європейської цивілізації у міжвоєнний період (1919-1939 рр.)

 

1.Економічні наслідки І Світової війни для провідних країн світу.

2. План Дауеса і Юнга.

3.Світова економічна криза 1929-1933 рр. та шляхи її подолання.

 

Розкриваючи причини виникнення світової кризи 1929 - 1933 рр. необхідно наголосити, що війна похитнула всю систему капіталізму. Кризовий її стан проявився не тільки в економіці, а й в усіх сферах громадського життя. Монополії стали вимагати допомоги від своїх урядів і державних установ. Держава виступила на захист їхніх інтересів, посилила пряме втручання в економічне життя.

У результаті склалася система державного регулювання виробництва і обігу, розподілу. Водночас відбулося своєрідне зрощування, злиття держави і монополій.

Особливо чітко державно-монополістичний капіталізм виявився в Німеччині у вигляді контролю над транспортом, фінансами, продуктами харчування, робочою силою; у 1916 р. усі сфери військової промисловості були централізовані, дер­жава перейшла до прямої підприємницької діяльності.

До великомасштабних подій, пов'язаних зі страшною вій­ною, належить соціально-політична й економічна перебудо­ва країн, що воювали. Розпалися Османська і Австро-Угор­ська імперії. Відбулися буржуазні революції в Росії (лютий 1917 р.), Німеччині (листопад 1918 р.), що скинули владу монархії і феодалів. Однак якщо буржуазія західних країн зуміла втримати владу, то в Росії їй цього зробити не вда­лося. Вона була знищена тоталітарним більшовицьким ре­жимом, встановленим Жовтневою революцією (переворотом) 1917 р.

У результаті встановлення соціалістичного ладу в Росії відбувся розкол суспільства на ворожі соціально-економічні системи. Це стало найважчим для людства наслідком першої світової війни. Виникли протистояння і боротьба, як кривава, так і безкровна, між цими двома системами. Вона велася в економіці й політиці і виявила дві тенденції: демократичну і тоталітарну. Перша була спрямована на стримування соціа­лізму, її втілювали в життя країни-переможниці: США, Ве­лика Британія, Франція та інші буржуазно-демократичні краї­ни. Друга — на знищення соціалізму, осередком якого був Радянський Союз. Цю тенденцію в дуже агресивній формі втілювали переможені у війні Німеччина та Італія. Утвер­дження фашизму значною мірою було зумовлене характе­ром економічного розвитку, що привело світ до економічної кризи 1929-1933 рр.

На початку пер­шої світової війни США зберігали нейтралітет. У результаті досягнуті: сприятливі можливості економічного розвитку через задоволення військового попиту воюючих держав; за­хоплення ринків збуту, джерел сировини і сфер вкладання капіталів.

Лише наприкінці війни, 6 квітня 1917 р., США вступили у війну, щоб скористатися плодами перемоги над приреченою Німеччиною.

Державно-монополістичний капіталізм досяг значного рівня в розвинених країнах.

Використовуючи зв'язки військового часу, північноамери­канські монополії посилили проникнення капіталу в Канаду, Латинську Америку, Європу, зокрема в Німеччину. Саме аме­риканські кредити сприяли відродженню німецького військо­во-промислового потенціалу і мілітаризму. США надали 70% усієї суми довгострокових позик, отриманих Німеччиною після війни.

План Дауеса і план Юнга. План Дауеса - це репарацій­ний план для переможеної Німеччини, розроблений у 1923 - 1924 рр. міжнародним Комітетом експертів під керівництвом американського банкіра, адвоката і генерала Чарльза Дауе­са. Він очолював один із банків фінансової групи Моргана «Сентрал трест Чикаго».

Автори першого союзницького Комітету експертів готували в Німеччині підґрунтя для іноземних капіталовкладень. З цією метою Німеччині надавалися довгострокові кредити, спрямовані на відновлення її економіки. Планувалося також надати позику і для стабілізації німецької марки.

Значну частину прибутків від господарства, що відновлю­валося, Німеччина повинна була віддавати союзникам у раху­нок репарацій. Визначалися джерела репараційних платежів: 1) прибутки від важкої промисловості та залізниць; 2) дер­жавний бюджет (були введені спеціальні податки на німець­ких трудящих).

Усе господарство Німеччини опинилося під контролем переможців. Передусім був встановлений американський кон­троль над Рейхсбанком. У такий спосіб репараційні платежі врешті-решт потрапляли в банки США, адже в роки війни Велика Британія і Франція значно заборгували їм.

Відбудовуючи економіку Німеччини, союзники переслідува­ли зовсім нереальну мету: використовувати її у власній полі­тичній грі.

Передбачалося, зокрема, що товари німецької промисло­вості знайдуть собі великий ринок у Радянському Союзі й це послабить німецьку конкуренцію в Європі. Проте створення в СРСР власної потужної матеріально-технічної бази полама­ло ці розрахунки.

План Дауеса створив сприятливі умови для припливу іно­земного капіталу векономіку Німеччини. за період його дії (1924 - 1929 рр.) обсяг іноземного капіталу, переважно американського, становив 21 млрд. марок. З 1925 р. завдяки цим коштам почалося відновлення виробничого апарату і, як ре­зультат, піднесення німецької економіки. За шість років (1924 - 1929 рр.) Німеччина виплатила в рахунок репарацій близько половини суми іноземних кредитів. За допомогою цих кредитів промисловість Німеччини досягла в 1927 р. до­воєнного рівня виробництва.

У 1929 р. план Дауеса був замінений планомЮнга. Оуен Юнг - один з авторів плану, американський фінансист, колиш­ній президент найбільшої компанії США «Дженерал елект­рик» - не вніс значних змін до механізму німецьких репара­цій. Проте його план, що набрав сили з 20 січня 1930 р., зменшив суму репарацій із 132 до 113,9 млрд. золотих марок, тобто на 20 %. Відповідно до нього щорічні платежі зменшу­валися. Водночас скасовувався контроль за народним госпо­дарством Німеччини, що сприяло її військовим приготуван­ням. Щоб полегшити тягар репарацій в умовах світової еко­номічної кризи, що вибухнула, Німеччина попросила в 1931 р. відстрочки (мораторію) платежів і дістала на це згоду. Більше того, в 1932 р. Лозаннська конференція прийняла рішення про ліквідацію плану Юнга. Таким чином колишні перемож­ці заохочували агресивні наміри Німеччини на сході Єв­ропи.

Отже, практичне значення планів Дауеса і Юнга звелося до відтворення військово-промислового потенціалу Німеччини, а політика «умиротворення» заохочувала фашистського агре­сора до нових загарбань у Європі та світі. Напружена полі­тична обстановка, спричинена наприкінці 30-х років XX ст. авантюрною агресією фашистської Німеччини, була використа­на США для виходу з власної економічної кризи.

Світова економічна криза 1929 - 1933 рр. Світова економічна криза 1929 - 1933 рр. стала важливою подією в економічній історії капіталістичного світу в період між двома світовими війнами.

Економічні кризи виникають унаслідок суперечностей між суспільним характером виробництва і приватновласницькою формою присвоєння. Вони виявляються в надвиробництві товарів, різкому утрудненні збуту їх. У свою чергу, надвироб­ництво товарів є не абсолютним, а відносним, адже надли­шок - це наслідок низької купівельної спроможності населен­ня, а не результат насичення потреби.

Економічні кризи надвиробництва мають циклічний ха­рактер. Перша така криза вибухнула у Великій Британії у 1825 1). Проте криза 1929 - 1933 рр. займає окреме місце у довгому переліку економічних потрясінь.

1929 рік - остання межа повоєнного піднесення економі­ки, часткової, відносної стабілізації капіталізму. Він знаменує початок періоду небувалої за розмахом і глибиною світової економічної кризи.

Першою характерною рисою кризи було те, що вона мала великомасштабний характер. Про це свідчать такі дані: про­мислове виробництво капіталістичного світу виявилося відки­нутим на 25 років порівняно з до кризовим станом. Світова торгівля скоротилася на 66 %. Валюта капіталістичних дер­жав знецінилася в середньому на 40 %. Внаслідок масового банкрутства промислових підприємств безробіття збільшилося з 6 млн. чол. у 1929 р. до 35 млн. у 1932 р. Особливо потерпі­ли від кризи США і Німеччина.

Грізні ознаки надвиробництва почали виявлятися приблиз­но з червня 1929 р. До цього спостерігалося найвище піднесен­ня економічної активності.

Відновлення могутності німецьких монополій. Війна тяжко позначилася на розвитку продуктивних сил Німеччини: на фронтах загинули 1,8 млн. чол., 1,5 млн. були покалічені, 900 тис. загинули в тилу від епідемій. Фі­нансова система похитнулася: витрати на війну становили 150 млрд. марок. Матеріальних ресурсів країни не вистачало для вироб­ництва чорних і кольорових металів, палива, транспортних засобів. Розбагатілі на спекуляціях ділки виявили незацікав­леність у відновленні основного капіталу. Матеріальна база промисловості зносилася. Обсяг промислового виробництва знизився на 43 % порівняно з 1913 р. Німеччина втратила всі колонії, Ельзас і Лотарингію, пере­дала Франції на 15 років право експлуатації ресурсів Саарської області. У зв'язку з цим країна втрачала 75 % щоріч­ного видобутку залізної руди, 25 % кам'яного вугілля, 35 % виплавки сталі. Крім того, вона мусила виплачувати контри­буцію, що становила 132 млрд. золотих марок.

Спад виробництва і демобілізація спричинили масове без­робіття, заробітна плата зменшилась на 25 %, інфляція по­гіршила фінансове становище країни.

Водночас посилилися позиції монополій, створились трести і концерни на відміну від довоєнних картелів і синдикатів.

План Дауеса, іноземна фінансова допомога сприяли проведен­ню раціоналізації, модернізації устаткування, ліквідації дріб­них підприємств, інтенсифікації праці. Швидко був відновле­ний економічний потенціал, зменшилися щорічні репараційні платежі, припинилася окупація Рурського вугільного басейну.

Американський капітал надходив у промисловість Німеч­чини у вигляді позик, прямих інвестицій, скуповування акцій. Близько 70 % довгострокових позик припадало на США. У 1923 - 1924 рр. економіка стабілізується, скасовується військо­вий стан.

Процес пожвавлення промислового виробництва перервала економічна криза 1929-1933 рр. Для Німеччини вона набу­ла особливо руйнівного характеру, адже припинився приплив іноземного капіталу, основи відновлення промисловості. По­силилося безробіття: у 1932 р. нараховувалося 7 млн. безро­бітних, що становило майже 11 % населення.

Виявилися наміри вийти з кризи через підготування нової війни, мілітаризацію економіки, відмову від управління краї­ною парламентськими методами. Фашистська партія, очолювана Гітлером, прагнула влади, встановлення відкритої військової диктатури. У 1933 р. за підтримки фінансового капіталу в країні встановилася відкрита терористична диктатура найбільш шовіністичних і реакційних елементів фінансового капіталу.

У червні 1933 р. при Міністерстві економіки для управлін­ня державною економічною політикою створюється «Гене­ральна рада господарства». У 1934 р. приймається Декрет про трудовий фронт і заборону страйків та переходу робіт­ників з одного підприємства на інше. Офіційно закріплюється система примусової праці, майже цілком знищується соціальне страхування. За законом 1933 р. про примусове синдикуван­ня багато підприємств увійшли до складу існуючих картелів або синдикатів. Закон про органічну побудову німецького господарства (1934 р.) поділяв господарство на групи, які охоплювали окремі галузі й райони.

Економічна політика відкрито орієнтувалася на підготуван­ня до війни. У широких масштабах здійснювалося будівницт­во військової індустрії, мілітаризація економіки забезпечила значне збільшення обсягу продукції. При цьому обсяг вироб­ництва продукції легкої промисловості зменшився. Так була створена військово-економічна база агресії. Наступні кроки гітлерівської агресії такі: анексія в 1938 р. Австрії і Чехо­словаччини, напад 1 вересня 1939 р. на Польщу. Окупація і здирство на захоплених територіях збільшили військовий по­тенціал Німеччини. Його питома частка в загальній вартості валової продукції в 1939 р. становила 80 %.

Економіка Великої Британії та Франції в міжвоєнний період. У першій світовій війні Велика Британія сподівалася знайти вихід з економічної кризи, але отримала протилежні результати. Господарство вийшло з війни ослабленим. Не допомогли ні перемога над Німеччиною, ні усунення конкуренції на світових ринках. Не вирішило проблем і придбання нових територій у вигляді передачі під управління Великої Британії частини колишніх турецьких і німецьких колоній на Близькому Сході, в Африці, Океанії.

У війні загинули 748 тис. чол., 1,7 млн. були поранені, знищена значна частина військово-морського флоту, торговельний флот становив 45 % довоєнного тоннажу. Державний борг збільшився в 12 разів, а це означало, що 40 % щорічного бюджету спрямовувалося на виплату. Зруйновано традиційні зовнішньоекономічні зв'язки. Було втрачені економічні позиції в Латинській Америці й на Далеке му Сході. В обстановці застою, програшу конкурентам в обсязі масового виробництва англійці зробили ставку на випуск дорогих, високоякісних спеціалізованих товарів: верстатів, зброї автомобілів, мотоциклів, літаків, тканин, взуття. Незважаючи на їх вартість, попит на англійські товари залишався високим.

Здійснювалися спроби подолати труднощі посиленням концентрації виробництва і капіталу, створювалися потужні монополії. Так виникли «Імперський хімічний трест», що виробляв 90 % продукції хімічної промисловості, «Юнівелер» та ін. Однак у цілому Велика Британія відставала за концентрацією промисловості від США і Німеччини. Вона віддала перевагу посиленню експлуатації колоній та розши­ренню міжнародних фінансових операцій. Проте і тут зни­кала гегемонія Великої Британії у вивозі капіталу, скорочу­валася її перевага в торговому судноплавстві, похитнулася військово-морська могутність. Раніше висунутий принцип - британський флот дорівнює сумі двох будь-яких флотів сві­ту - був зламаний.

Світова економічна криза зачепила Велику Британію мен­шою мірою, ніж інші країни: промислове виробництво зменши­лося лише на 18 %. Однак тривала депресія, що продовжу­валася чверть століття, загальмувала економічний розвиток країни. Особливо загрозливим виявився економічний і полі­тичний наступ гітлерівської Німеччини, міць якої значною мірою стала результатом недалекоглядної кредитної політики англійських монополій у 20-х роках. Німеччина створила потужну конкуренцію Великій Британії в експорті товарів, насамперед промислових виробів. Наштовхнувшись на префе­ренційну систему на ринках Британської імперії, вона швидко витиснула англійські монополії із Західної та Південно-Східної Європи і Латинської Америки, широко застосовуючи при цьому демпінг.

Для Франції безпосередні наслідки першої світової війни були обтяжливими. Збитки становили 200 млрд. франків. Країна втратила 1,4 млн. чол., сотні тисяч стали інвалідами.

Військові дії на території Франції тривали понад чотири роки. Були окуповані важливі центри країни, знищено 900 тис. будинків, 200 вугільних шахт, 34 залізних рудники, 9 тис. заводських будинків, 1500 км залізниць, 6 тис. мостів, спустоше­ні величезні посівні площі. Виробництво промислової продук­ції зменшилося наполовину порівняно з 1913 р., вдвічі скоро­тився обсяг експорту.

Франція втратила значення одного з основних центрів капіталістичного світу, лихваря Європи. З другого після Вели­кої Британії експортера капіталу вона перетворилася на борж­ника. Борги досягли 7 млрд. франків (4 млрд. США; 2,9 - Великій Британії; 3,5 млрд. - іншим країнам).

За Версальським мирним договором Франція повернула собі Ельзас, Лотарингію, дістала право впродовж 15 років розробляти вугільні родовища Саару. В Німеччини на ко­ристь Франції були відібрані частина Того, Камеруну; Сирія і Ліван стали підмандатними територіями Франції.

Під час війни розвинулися нові виробництва: авіаційне, хімічне, електротехнічне; визначилися нові промислові райони. Відновлення національної економіки завершилося до 1924 р.

Економічне зростання до 1929 р. відбувалося небаченими темпами. Проте це зростання було перерване економічною кризою 1930 - 1932 рр. У Франції вона мала свої особли­вості. Криза почалася на рік пізніше, ніж в інших капіталістичних країнах. Затримка була пов'язана з програмою оборони, насам­перед із будівництвом знаменитої «лінії Мажіно». Криза на­була затяжного характеру (до кінця 1932 р.), звідси її руйнів­ний для економіки характер. Вона спричинила важкі соціальні наслідки: у 1934 р. вартість життя французької сім'ї збільши­лася на 24 % порівняно з початком 1930 р., розорилися дрібні й середні підприємці, посилилися концентрація і централіза­ція капіталу.

Разом зі зміцненням позицій фінансового капіталу зміню­валася його структура. До війни основну роль відігравали банки, після війни підвищилося значення монопольних об'єд­нань у сфері виробництва. Це зміцнило «двісті родин». Про зростання їх впливу свідчить монополізація важкої промисло­вості. Союз монополій очолив «Коміте де Форж». «Двісті родин» вирішували долі французьких банків, активно екс­плуатували колонії.

Характерною рисою економічного розвитку стало тісне співробітництво німецьких і французьких монополій. Було створено близько 40 франко-німецьких картелів. Окреме місце зайняв «Міжнародний будівельний картель» - об'єднання «Коміте де Форж» і «Феррайнігте Штальверке». Співробіт­ництво продовжувалося і після приходу Гітлера до влади, що великою мірою зумовило антинаціональну політику фран­цузької фінансової олігархії.

Отже, економічний розвиток Франції був украй нерівномір­ним. Періоди пожвавлення поступалися місцем потрясінням. Як і в інших індустріальних країнах, економічна політика правлячих кіл спрямовувалася на посилення державного втру­чання в народне господарство, реформування і модернізацію капіталізму.

 

Література: [2, с.113-125], [10, с.625-642], [13, с.385-415], [14, с.332-369], [16, с.207-232].

Тема 13. Основні тенденції господарського розвитку та моделі трансформації і економічних систем країн європейської цивілізації в другій половині XX ст.

1. Європейська модель розвитку економічної системи.

2. Неоконсервативні перетворення у державах Європи.

Європейська модель розвитку відмінна від американської насамперед тим, що історично в Європі завжди надзвичайно важлива була роль держави і державного сектора в економіці. Соціальне ринкове господарство - це по своїй суті європейський варіант змішаної економіки, у якій частка державного секто­ра і роль державного регулювання традиційно вище, ніж у неоліберальній мо­делі американського типу. Варто визнати, що соціальне ринкове господарство Європи робить її цивільне суспільство більш консолідованим і менш диферен­ційованим за рівнем доходів, воно на ділі сприяє досягненню соціальної рівно­сті. Однак соціальне ринкове господарство породжує в Західній Європі і масу проблем.

Перша проблема пов'язана із технологічним відставанням Європи. Пріоритетом для державного фінансування в країнах Європи є не сфера НІОКР, а соціальні програми. Як результат, більшість європейських країн має рівень ви­трат на НІОКР нижче 3% ВВП, звичайно в межах 1-2% ВВП. Американські і японсь­кі виробники зустрічають на своєму шляху меншу кількість бюрократич­них перешкод, встигають вийти на ринок з аналогічним продуктом набагато швидше європейців. Система професійної підготовки в Європі здавна робила основну ставку на навчання потенційних кадрів для державної служби. Тому у більшості країн ЄС спостерігається значний розрив між теоретичною підготовкою випускників вищої школи і реальною практикою бізнесу. Підприємці у Європі у зв’язку із високим ступенем держав­ного регулювання, обмежені у можливостях швидкого реагування на кон’юнктуру ринку. Це приводить до втрат часу - основної переваги в найбільш перспективних сегментах бізнесу, надмірній кількості пер­соналу і неможливості його скорочення, необхідності введення залежності оплати праці від результатів і т.п.

Друга проблема західноєвропейської економіки - це необхідність глибокої структурної перебудови. Велика частина країн Західної Європи приступила до неоконсервативних ре­форм пізніше, ніж США. Тому для європейських країн характерна і більш пізня зміна колишньої кейнсіанської моделі розвитку, а у більшості з них консерва­тизм так і не одержав пріоритету в економічній ідеології правлячих партій. Американська модель націлена на підвищення ефективнос­ті виробництва на базі нових технологій, створення нових робочих місць, надання свобод у розвитку приватного під­приємництва, досить низький рівень оподатковування. Європа під­вищує ефективність виробництва за рахунок скорочення кількості зайнятих, а соціальне ринкове господарство призводить до втручання держави в економіку, високому рівню оподатковування, збереженню робочих місць у ста­рих неефективних секторах національного господарства. США демонструють модель, відому як «нова економіка». В її основі - випереджальний роз­виток сфери послуг, особливо інформаційних технологій. Це дає можливість створювати нові робочі місця за­мість втрачених у старих, базових галузях. Одночасно підвищується рівень оплати. У США на долю інформаційних технологій припадає майже третина ВВП. У Західній Європі галузі високих технологій розвиваються повільніше. На їх частку припадає 10% ВВП.

Європейське безробіття є наслідком політики соціального ринкового го­сподарства: державних програм регулювання зайнятості, високого рівня податків, програм допомоги безробітним.

Таким чи­ном, якщо в США в 1990-і рр. створено близько 12 млн. робочих місць через структурні зміни в економіки, то в Європі спостерігався навіть процес зниження приросту нових робочих місць. В Європі стають необхідними продовження курсу на дерегулювання, розширення числа лібералізованих секторів економі­ки. Необхідно провадити неоконсервативні перетво­рення, щоб скоротити державний сектор, змінити податкове законодавст­во, політику зайнятості (створити гнучкий ринок праці). І, звичайно, має бути змінено співвідношення старих і нових галузей національного господарства.

Третя проблема Західної Європи - це проблема регіонального ринку, розширення європейського економічного простору за рахунок країн ЦСЄ. Для приєднання до ЄС нових країн-членів необхідно наблизити їхній рівень еконо­мічного розвитку до відповідного показникам держав Євросоюзу, що зажадає від ЄС додаткових витрат. У різному стані перебуває економіка країн Західної Європи: англійська модель близька до американського лібералізм; Німеч­чина, Франція й Італія сповідують принципи соціального ринкового господарс­тва.

Четвертим проблема - продовження еко­номічного (а часом і політичного) протистояння Західної Європи і США. Перс­пективне розширення ЄС за рахунок країн ЦСЄ, Туреччини, Кіпру, Мальти може зрівняти економічний потенціал двох основних центрів світової економі­ки, але тільки збільшить внутрішні проблеми «Європи різних швидкостей».

 

[2, с.125-155], [10, с.651-677],[13, с.417-440],[14, с.392-431],[16, с.232-267]

Тема 14. Світове господарство в останній третині XX – початку XXI ст.

1. Логіка економічних перетворень у країнах ЦСЄ.

2. Результатами "шокової терапії" у країнах ЦСЄ

 

ü на першому етапі проводилася макроекономічна стабілізація – попередня умова початку реформ: зупинка спаду виробництва, проблеми зовнішнього і внутрішнього боргу;

ü здійснювалася реформа цін і торгівлі, вводилася конвертованість національної валюти, ціни приводилися у відповідність з витратами виробництва і рівнем світових цін;

ü провадилась реформа податкової і соціальної системи, підприємці
одержували податкові стимули, а населення захищалося від безробіття.

Наслідки реформ:

ü спад виробництва;

ü свобода ціноутворення; ви­кликала значний ріст цін при одночасному зниженні доходів населення;

ü виникло масове безробіття;

ü зруйновано колишні зв'язки у рамках РЕВ.

Довелося у найкоротший термін пристосовуватися до нових умов господарювання. Головною стратегічною метою був перехід до ринку еволюційним шляхом через змішану економіку і підтримку Заходу. Радники, головним чином фахівці МВФ, давали свої рекомендації країнам ЦСЄ і контролювали хід реформ.

Фактично реформи виявилися більш динамічними. Практично повсюди був обраний шлях входження в ринок через так звану "шокову терапію". Класичним прикладом "шокової терапії" служить Польща, у якій реформи проводили­ся найбільш радикальним способом. Програма польських реформ, здійснена ві­домим економістом, прем'єр-міністром в уряді Леха Валенси – Л. Бальцеровичем припускала визначені втрати в ім'я реформ. План Бальцеровича полягав у наступному:

ü різке зниження інфляції за рахунок припинення фінансування державного бюджету центральним банком країни (припинення грошової емісії), встановлення реальної відсоткової ставки;

ü прив'язку курсу національної грошової одиниці до американського долара (введення конвертованості злотого);

ü лібералізація цін і зовнішньої торгівлі;

ü одержання кредитів МВФ для стабілізації економіки;

ü швидка структурна перебудова економіки за рахунок проведення прискореної приватизації;

ü прийняття нового економічного законодавства, що відповідає сучасним потребам (закон про банкрутство, гарантію інвесторам і т.п.);

ü відкриття економіки для іноземних інвесторів.

Результатами "шокової терапії" у країнах ЦСЄ стали:

ü глибокий спад виробництва, більший, ніж очікувався (спад промислового виробництва досягав 20% у рік);

ü розпад колишніх економічних зв'язків у рамках РЕВ, необхідність налагодження нових, переорієнтація ринку збуту продукції країн ЦСЄ зі Східної на Західну Європу;

ü структурне безробіття внаслідок ліквідації соціалістичної "надлишкової зайнятості";

ü стійка інфляція;

ü поверхнева приватизація: приватизовані підприємства не змогли у швидкий термін пристосуватися до нових ринкових механізмів, не зіграли роль, що відводиться їм, податкові стимули (характерна податкова інфляція витрат). Приватизація докорінно не змінила поведінку нових власників, що не відразу змогли опанувати мистецтво керування біз­несом. По суті справи, у програмі приватизації був свідомо зроблений вибір на користь широкої, але поверхневої приватизації замість глибокої, але вузької;

ü банківська криза, що почалася через те, що комерційні банки видавали не забезпечені;

ü відсутність іноземних інвестицій, оскільки замість очікуваних прямих інвестицій у реальний сектор економіки в регіоні спостерігався приплив спекулятивного фінансового капіталу, що до­сить швидко зруйнував фінансовий ринок країн ЦСЄ.

До позитивних результатів реформ варто віднести:

ü ліквідацію дефіциту товарів і послуг, їхню доступність населенню;

ü активізацію і лібералізацію підприємницької діяльності, відновлення приват­ного сектора;

ü створення демократичної системи керування економікою, продовження рин­кового курсу;

ü невтручання держави в процес прийняття бізнес-рішень на мікро рівні, кон­центрація держави на завданнях макроекономічного регулювання;

ü початок нової економічної інтеграції регіону у систему світових господарсь­ких зв'язків (розвиток торгівлі, науково-технічного обміну, взаємодії в інвес­тиційній сфері з провідними країнами світу, перегляд відносин з Росією і країнами СНД на користь взаємовигідного співробі­тництва на ринкових принципах), налагодження нових економічних зв'язків між країнами ЦСЄ.

 

Література: [6, с.336-366],[13, с.451-463],[14, с.431-479],[16, с.267-292]

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Бойко О.Д. Історія України у XX столітті. - Ніжин: Стиль, 1994.

2. Боєв Ю.А., Боєва С.Ю.Економічна історія: Західна Європа, Японія, США: Навч.посіб. – К.: Вища шк.., 2004.

3. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. - К.: 1994.

4. Грушевський М.С. Історія України - Руси: 12 кн. - К.: Наукова думка, 1991-1996.

5. Гаврилюк О.В., Румянцев А.П. Економічна інтеграція в сучасному світі. - К., 1991.

6. Злупко С.М.Економічна історія України: Навч.посіб. – К.: Знання, 2006.

7. Історія народного господарства Української РСР: у 3 т. - К.: 1985.

8. Історія України: Курс лекцій: у 2 кн. - К.: Либідь, 1992.

9. Історія України / За ред. Ф. Стебліна. -Львів, 1996.

10.История мировой экономики: Ученик для вузов/Под ред. Г.Б.Поляка,А.Н., Марковой.—М.: ЮНИТИ,1999.

11. Крип'якевич І.П Історія України. - К.: Либідь, 1991.

12. Кульчицький С.В. 1933: Трагедія голоду. -К., 1989.

13. Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу: Підручник/ За ред.. Б.Д. Лановика. - 4-те вид., випр. і доп. – К.: Вікар, 2001.

14.Субтельний О. Україна: Історія / Пер.з англ..Ю.І.Шевчука;Вст.ст. С.В.Кульчицького.- 2-е вид. —К.: Либідь, 1992.

15. Україна і світ: історія господарства з найдавніших часів до індустріального суспільства.-К.: 1993.

16. Царенко О.М., Захарчук А.С.Економічна історія України і світу. Курс лекцій: Навчальний посібник. – Суми: Видавництво «Університетська книга», 2000.

17. Чунтулов В.Т. и др. Экономическая история СССР - М.: Высшая школа,1987.

18.Экономическая история капиталистических стран. Учебное пособие./Под ред. Полянського Ф.Я., Жалина В.А.-М.: МГУ, 1986.

19. Экономическая история капиталистических стран. Уч. Пособ. / Под
ред. Чунтулова В.Т., Сарычева В.Г. - М.: Высшая школа, 1987.