М’язи голови, тулуба і кінцівок

Скелетні м’язи ділять на такі групи: м’язи голови і шиї, м’язи тулуба, м’язи плечового пояса і верхніх кінцівок, м’язи тазового пояса і нижніх кінцівок (кольор. табл. III).

М’язи голови. Серед м’язів голови розрізняють мімічні і жувальні.

Мімічні м’язи розміщені в ділянці обличчя, навколо його природних отворів: очні ямки, ніс і рот. Одним своїм кінцем вони прикріп­люються до кістки, а другий кінець закінчується в шкірі (деякі з них обома кінцями заходять в шкіру).

Навколо очей розміщені колові м’язи, при скороченні яких зажму­рюються очі, і м’язи, що розкривають очі. Вище від них міститься лобовий м’яз, при скороченні якого піднімаються брови і утворюються поперечні складки на лобі.

Навколо рота у товщі губ лежить коловий м’яз, в радіальних напрям­ках від якого лежать інші мімічні м’язи. При скороченні колового м’яза рота закривається рот, відбувається акт ссання, жування, вимовляння зву­ків. Скороченням радіальних м’язів розкривається рот і розтягуються губи в усмішку. Скорочення мімічних м’язів спричинює натягування й перемі­щення окремих ділянок шкіри, надаючи обличчю того або іншого виразу. Збуджуючись імпульсами, які надходять по лицевому нерву, мімічні м’язи відбивають найрізноманітніші емоційні стани, змінюючи міміку («гру обличчя»). У педагогічній практиці велике значення має вміння вчителя користуватись своєю мімікою. Мімічні м’язи беруть також участь в акті їди, у вимовлянні звуків.

До групи жувальних м’язів належать чотири парних м’язи: висковий, власне жувальний, внутрішній і зовнішній криловидні. Скоро­чуючись, вони піднімають нижню щелепу або здійснюють рухи її вперед,, назад і в сторони, що необхідне для пережовування їжі.

М’язи шиї. Численні м’язи, що розміщені в ділянці шиї, можна поді­лити на дві групи: м’язи, що лежать над гортанню і великими судинами„ і глибокі м’язи шиї.

До першої групи належить грудинно-ключично-сосковий м’яз і кілька, м’язів під’язикової кістки.

Грудинно-ключично-сосковий м’яз починається двома головками — од­нією на рукоятці груднини, а другою на ключиці і прикріплюється до сосковидного відростка вискової кістки. М’яз легко промацати на шиї, якщо повернути голову набік. При скороченні м’яза на одному боці шиї голова нахиляється в бік скороченого м’яза (обличчям в протилежний бік). При одночасному скороченні обох м’язів голова закидається назад.

Глибокі м’язи шиї прилягають безпосередньо до хребта і беруть участь в рухах голови.

М’язи тулуба. М’язи тулуба (кольор. табл. III) можна поділити на три групи: м’язи спини, грудей і живота.

М’язи спини розміщені в кілька шарів. Найбільш поверхнево лежать. трапецієвидний м’яз і широкий м’яз спини. Найглибше розміщені м’язи-розгиначі хребта, які прикріплюються до остистих і поперечних відростків хребців. Вони укріплюють і розгинають хребет, а при однобіч­ному скороченні — нахиляють тулуб у свою сторону. М’язи-розгиначі, які підтримують вертикальне положення тіла, несуть на собі велике наван­таження. У школярів вони дуже стомлюються під час занять у класі. Тому спинка парти повинна бути низькою — на рівні поперекового вигину хреб­та; входячи в поперековий вигин хребта, вона підтримуватиме його знизу і полегшу­ватиме роботу м’язів-розгиначів хребта.

У ділянці грудей розміщені м’язи: вели­кий грудний, малий грудний, передній зуб­частий і міжреберні.

Великий грудний м’яз лежить на перед­ній стінці грудної клітки. Він рухає плечову кістку: піднімає і повертає всередину плече, підняту руку опускає і тягне вперед. При фіксованій руці піднімає ребра.

Малий грудний м’яз, що лежить під ве­ликим, відтягує плечовий пояс униз і вперед. При фіксованій лопатці піднімає ребра і сприяє актові вдиху.

Передній зубчастий м’яз відтягує ло­патку вперед і вбік.

Міжреберні м’язи поділяють на зовнішні і внутрішні. І ті й другі відіграють важливу роль у дихальних рухах: зовнішні між­реберні м’язи піднімають ребра, сприя­ючи актові вдиху, а внутрішні міжреберні — опускають ребра, сприяючи глибокому ви­диху.

До м’язів черевного преса належать: пря­мий, зовнішній і внутрішній косі та попереч­ний м’язи живота.

Прямий м’яз живота міститься спереду, по обидва боки від серединної лінії живота. Прямий м’яз живота стримує внутрішньоче­ревний тиск, сприяє зміцненню черевного пре­са, згинає хребет, тягне грудну клітку вниз, опускає ребра, сприяючи актові видиху.

Зовнішній косий м’яз живота-починається на бічній поверхні восьми нижніх ребер.

При одночасному скороченні обох зовнішніх косих м’язів живота тулуб згинається наперед. При почерговому скороченні правого і лівого м’яза тулуб обертається навколо поздовжньої осі.

Внутрішній косий м’яз живота лежить під зовнішнім косим. Попереч­ний м’яз живота лежить під внутрішнім косим м’язом і є найглибшим і найтоншим м’язом живота. Обидва ці м’язи беруть участь у здійсненні рухів тулуба.

М’язи верхньої кінцівки. До м’язів плечового пояса належать: дельтовидний, надостний, підостний і великий круглий м’яз.

Дельтовидний м’яз лежить над плечовим суглобом. Він має трикутну форму, нагадуючи собою грецьку букву Δ (дельта), звідки і походить його назва. Дельтовидний м’яз складається з трьох окремих м’язових пуч­ків — переднього, середнього і заднього. Одночасне скорочення всіх трьох пучків м’яза відводить руку в бік до горизонтальної лінії. Ізольоване ско­рочення передніх пучків м’яза тягне руку вперед, а задніх — назад.

Надостний м’яз відводить плече, а підостний — повертає плечову кістку назовні.

 

Великий круглий м’яз відтягує руку назад і повертає всередину.

В ділянці плеча розміщені двоголовий, плечовий і триголовий м’язи. Перші два згинають руку в ліктьовому суглобі, останній розгинає її.

М’язи передпліччя діляться на дві групи: передню і задню. Спереду передпліччя лежать згиначі кисті і пальців, а ззаду — розгиначі кисті і пальців.

М’язи кисті численні і дрібні; серед них розрізняють: м’язи великого пальця, червоподібні, міжкісточкові і м’язи мізинця. Ці м’язи здійснюють різноманітні, складні і тонкі рухи пальців. Всі ці рухи мають величезне значення в трудовій діяльності людини і, зокрема, при писанні, малюванні, грі на музичному інструменті тощо.

М’язи нижньої кінцівки. До м’язів таза належать клубово-попере­ковий м’яз, грушовидний, великий, середній і малий сідничні. Всі вони починаються на кістках таза, оточують кульшовий суглоб і при­кріплюються до верхнього кінця стегна.

Клубово-поперековий м’яз при скороченні згинає ногу в кульшовому суглобі і повертає стегно назовні. Грушовидний м’яз по­вертає стегно назовні.

Великий сідничний м’яз, скорочуючись, розгинає і від­водить стегно; при стоянні фік­сує таз, а з ним і весь тулуб. Се­редній і малий сідничні м’язи відводять стегно.

На передній поверхні стегна лежать два м’язи — чотириго­ловий і кравецький.

Чотириголовий м’яз стег­на — найсильніший м’яз людсь­кого тіла. Він займає всю пе­редню поверхню стегна і утво­рює чотири головки. Пряма головка називається прямим м’язом стегна; вона починається на тазовій кістці. Інші три го­ловки беруть початок від перед­ньої поверхні стегна і назива­ються широкими м’язами стегна. Всі чотири головки цього м’яза переходять у спільний сухожи­лок, який охоплює колінну ча­шечку і прикріплюється до ве­ликої гомілкової кістки. Ско­рочуючись, чотириголовий м’яз стегна згинає ногу в кульшо­вому суглобі і розгинає в ко­лінному.

Кравецький м’яз — найдов­ший м’яз нашого тіла. Він по­чинається від клубової кістки і прикріплюється до великої гомілки. М’яз — двосуглобовий. Скорочуючись, він згинає ноги в куль­шовому і колінному суглобах; гомілка повертається до середини.

На задній поверхні стегна лежать напівсухожилковий, напівперетинчастий і двоголовий м’язи. Скорочуючись, ці м’язи згинають ногу в колін­ному суглобі і розгинають в кульшовому. Крім того, вони повертають гомілку: напівсухожилковий і напівперетинчастий — до середини, а двого­ловий м’яз — назовні.

М’язи гомілки мають веретеноподібну і пірчасту форму. Одні з них розміщуються спереду гомілки, а інші — ззаду.

Спереду гомілки лежать такі м’язи: передній великогомілковий, довгий загальний розгинач пальців і довгий розгинач великого пальця.

Ззаду гомілки містяться: литковий м’яз, камбаловидний, задній велико­гомілковий, довгий згинач пальців і довгий згинач великого пальця.

Литковий м’яз починається двома головками від зовнішнього і внутріш­нього виростів стегна. Камбаловидний м’яз бере початок від обох гомілко­вих кісток. Посередині гомілки камбаловидний м’яз зростається з литковим і разом переходять у спільний дуже міцний п’ятковий, або ахіллів. су­хожилок, який прикріплюється до п’яткової кістки. Литковий м’яз згинає ногу в колінному і надп’яткове-гомілковому суглобах і повертає стопу назовні. Камбаловидний м’яз згинає ногу в надп’яткове-гомілковому суглобі і також повертає стопу назовні.

Задній великогомілковий м’яз згинає стопу, зводить її і повергає назовні.

Більшість м’язів стопи лежить на її підошовному боці. Всі підошовні м’язи, крім здійснення рухів пальцями, зміцнюють стопу, а також пом’якшують поштовхи під час ходіння, бігу тощо. На тильному боці стопи лежать тільки два м’язи, які розгинають пальці.

 

Робота м’язів

Динамічна і статична робота м’язів. Скорочуючись або напружуючись,, скелетні м’язи переміщують частини тіла або тримають тіло чи частину його в певному положенні. В обох цих випадках, як і при піднятті вантажів, м’язи виконують механічну роботу. Розрізняють динамічну і статичну роботу м’язів. Динамічною називають роботу, зв’язану з рухами (підняття вантажів, копання землі і т. д.); при цьому скорочення м’язів чергується з їх розслабленням. При статичній роботі (наприклад, тримання вантажу) м’яз перебуває в безперервному (тетанічному) скороченні.

Значення ритму і наван­таження. Виконувана м’яза­ми робота залежить від ритму їх скорочень та від величини навантаження. В цьому можна переконатись, якщо з допомо­гою ергографа виміряти ро­боту м’язів пальця. Для цього палець фіксова­ної руки просувають у петлю металевого тросика або шнур­ка, перекинутого через блок і прикріпленого до вантажу. При скороченні м’язів тягар піднімається, а при розслаб­ленні — опускається. Рухи пальця при скороченні м’язів записують на закопченій по­верхні обертового циліндра у вигляді вертикальних лі­ній. Ці лінії утворюють так звану ергограму. Висота цих ліній дорівнює висоті підні­мання вантажу.

Почепивши на тросик вантаж певної ваги, починають згинати палець через правильні проміжки часу. Спочатку палець робить повне згинання, потім згинання його дедалі слабшають і, нарешті, припиняються через стомлення м’язів.

Помноживши вагу вантажу на висоту його підняття, визначають ро­боту, яку виконали м’язи пальця до їх стомлення.

Змінюючи вагу вантажу на тросику, можна встановити, як наванта­ження впливає на роботу м’яза. Виявляється, що максимальну роботу м’яз виконує не обов’язково при піднятті найбільшого вантажу. Це видно з наведених нижче цифр, одержаних на ізольованому литковому м’язі жаби.

Вантаж у г.................... 0 50 100 150 200 250

Висота підняття вантажу в мм 15 9 7 5 2 0

Робота м’язів у г/мм... 0 450 700 750 400 0

 

З таблиці видно, що найбільшу роботу м’язи виконали при піднятті вантажу вагою 150 г на висоту 5 мм.

Запис роботи м’язів пальця з допомогою ергографа показує також, що збільшення до певної межі завантаження підвищує механічну роботу м’яза. Після досягнення цієї межі дальше збільшення навантаження приводить до зменшення виконуваної роботи.

Так само вивчають і вплив ритму скорочень на роботу м’яза, змінюючи проміжки часу, через які скорочуються м’язи пальця. Порівняння ергограм при різних ритмах показує, що при дуже частих і дуже рідких ско­роченнях м’яз виконує меншу роботу, ніж при скороченнях середньої частоти.

Таким чином, найпродуктивніше м’язи працюють при середньому на­вантаженні і середньому ритмі скорочень. Причому, середні величини наван­таження і ритму різні для різних людей. Для осіб фізичної праці і спорт­сменів вони значно вищі, ніж для людей, які не займаються фізичною пра­цею і спортом. Кожна людина може, вправляючи м’язи, збільшити межі цих величин і, отже, підвищити свою працездатність.

Велике значення для продуктивності праці має також елемент свідо­мості. Інтерес, цілеспрямованість, розуміння необхідності і важливості виконуваної роботи значно підвищують працездатність людини.

Обмін речовин у працюючих м’язах. Для виконання роботи при своєму скороченні м’яз потребує енергії. Джерелом її є складні органічні речовини, які входять до складу м’яза. При збудженні м’яза ці речовини розпадаються «а простіші сполуки; наявна в них потенціальна енергія перетворюється в кінетичну і забезпечує процес скорочення.

Частина енергії, що звільняється у м’язах під час їх роботи, переходить у механічну роботу, а друга, більша частина, перетворюється в тепло. Цим і пояснюється підвищення температури тіла при фізичній роботі, яке іноді досягає до 39°.

Стомлення м’язів. Тимчасове зменшення працездатності м’язів в ре­зультаті тривалої роботи називається м’язовим стомленням. Так, тримаючи вантаж у зігнутій чи піднятій руці людина через певний час відчуває ба­жання опустити його. Зусиллям волі людина переборює втому і може ще якийсь час потримати вантаж. Але настає момент, коли м’язи розслаблю­ються і рука опускається. Це результат надмірного стомлення м’язів. Стом­лення зникає після більш-менш тривалого відпочинку. Чим тренованіша людина, тим пізніше настає стомлення. Тому для підвищення працездат­ності людини і боротьби з стомленням велике значення має систематичне заняття посильною фізичною працею і фізкультурою. Це в однаковій мірі стосується як дорослих, так і дітей.

Стомлення м’яза можна спостерігати не тільки в організмі, а й на ізо­льованому м’язі. Так, на ізольованому м’язі жаби це можна простежити, часто подразнюючи його. Висота скорочень м’яза при цьому поступово зменшується, поки м’яз, нарешті, не перестане скорочуватись. Чим частіші подразнення, тим швидше настає стомлення.

Стомлення ізольованого м’яза настає внаслідок накопичення в ньому продуктів розпаду (молочної і фосфорної кислот та ін.), а також витрачення запасів складних поживних речовин, які є джерелом енергії для скорочен­ня м’яза. Пропускання через судини м’яза, який не працював, розведених розчинів молочної кислоти та інших продуктів розпаду, викликає всі оз­наки стомлення, а пропускання розчину Рінгера відновлює працездатність м’яза.

Стомлення м’язів в організмі не можна пояснити тільки причинами, які діють в ізольованому м’язі. Воно зумовлюється в основному змінами в центральній нервовій системі, яка найшвидше стомлюється. Вирішальну роль центральної нервової системи в тривалому збереженні працездатності і в настанні стомлення було показано в дослідженнях І. М. Сєченова, І. П. Павлова, М. Є. Введенського і О. О. Ухтомського.

На працездатність м’язів дуже впливає кора головного мозку. Пригні­чений стан, відсутність інтересу до роботи сприяють розвитку стомлення, тоді як хороший настрій бадьорить людину, підвищує її працездатність.

Ритм в роботі і нормальне навантаження, чергування роботи з відпо­чинком, правильна організація праці і її нормування сприяють меншому стомленню.

Думка про те, що найкращий спосіб відновлення працездатності при стомленні це повний спокій, є помилковою. І. М. Сєченов показав, що най­швидше відновлюється працездатність м’язів при так званому активному відпочинку (виконання якоїсь роботи).

Допускається, що потік імпульсів від працюючого органу в централь­ну нервову систему збуджує сусідні стомлені ділянки центральної нервової системи, підвищуючи їх працездатність.