Характеристика звукопровідної та звукосприймаючої систем слухового аналізатора

Периферичний відділ слухового аналізатора функціонально розділяється на звукопровідний і звукосприймальний апарати. Різні частини слухового аналізатора, або органу слуху, виконують дві різні за характером функції: 1) звукопров, тобто доставку звукових коливань до рецептора (закінченнях слухового нерва); 2) звуковосприятие, тобто реакцію нервової тканини на звукове подразнення. До звукопровідного апарата належать вушна раковина і зовнішнійслуховий прохід, що збирають звукові хвилі, барабанна перетинка, ланцюгслухових кісточок, перилімфа внутрішнього вуха, основна пластинка Звукосприймальний апарат складається з кінцевих розгалужень слуховогонерва в кортієвому органі завитки (периферичний відділ слуховогоаналізатора).

У проведенні звукових коливань беруть участь вушна раковина, зовнішній слуховий прохід, барабанна перетинка, слухові кісточки, кільцева зв'язка овального вікна, мембрана круглого вікна (вторинна барабанна перетинка), рідина лабіринту (перилимфа), основна мембрана.
У людини роль вушної раковини порівняно невелика. У людини вушна раковина, як рупор, лише збирає звукові хвилі.

 

Поняття «порушення мовлення» та його особливості

Порушення мовлення — відхилення від норми, загальноприйнятої у певному мовленнєвому середовищі, які повністю або частково перешкоджають мовленнєвому спілкуванню та обмежують можливості соціальної адаптації людини.

Специфіка та ступінь відхилень залежать від часу їх виникнення, рівня психічного та інтелектуального розвитку дитини, впливу соціального середовища. Порушення можуть виявлятись в усному чи писемному мовленні у різних його компонентах (звукова сторона, лексика, граматика та ін.) або функціях (комунікативна, мотиваційна, регулююча тощо).
Порушення мовлення можуть бути самостійними, у різних сполученнях, а можуть проявлятись при інших аномаліях, як наслідок основного захворювання.

7)Вікові особливості будови та функцій слухового аналізатора
Вухо новонародженого в загальних рисах морфологічно розвинене, але є деякі особливості: - Зовнішній слуховий прохід короткий;

- Барабанна перетинка має майже такі ж розміри як у дорослого, але розташована більш горизонтально;

- Слухова труба коротка і широка;

- Середнє вухо до народження безповітряного, воно заповнене слизової рідиною;

- Після народження барабанна порожнина через слухову трубу поступово (протягом місяця) заповнюється повітрям, чому сприяють дихальні і ковтальні руху.

Новонароджені повертають голову і очі в бік джерела звуку, тобто володіють елементами просторового слуху. Умовний захисний (мигальний) рефлекс на звукове подразнення утворюється в кінці 1-го місяця після народження.

Диференціювання різних звуків, наприклад, гудка і звуку дзвіночка, можливо на 3-му місяці. З перших днів після народження найнижчі пороги звукової чутливості лежать в області середніх звукових частот (1000 Гц). Пороги на низькі частоти менше, ніж на високі. У процесі онтогенезу відбувається поступове зменшення порогів, що вказує на збільшення звукової чутливості. Найменша величина порогів відчуття звуків досягається в 14-19 років. У порівнянні з цим віком слухова чутливість нижче як у дітей більш молодшого віку, так і у людей старше 20 років. У розвитку мовного і музичного слуху велике значення має спілкування з дорослими. Таке тренування сприяє розвитку слуху і збагаченню словникового запасу дітей. Велике значення має також музичне виховання.