Характеристика критичних періодів розвитку мовленнєвої функції, їх вплив на формування мовлення

Протягом дошкільного віку в мовному розвитку дітей спостерігаються критичні періоди, коли відбувається найбільш інтенсивний розвиток тих чи інших складових мовної системи. Саме тоді з’являється підвищена ранимість нервових механізмів мовної діяльності і значний ризик появи порушень мовлення.

Виділяють 3 критичні періоди:

– 1 рік 2 міс. – 1 рік 6 міс. – в цей період особливо інтенсивно розвиваються коркові зони Брока, яка відповідає за розвиток усної мови. Будь-які негативні фактори, навіть незначні, можуть вплинути на розвиток мовлення (до зникнення, затримка),

– 3 роки – коли інтенсивно розвинене зв’язне мовлення, відбувається перехід від ситуативної мови до контекстної. Це вимагає великої узгодженості в роботі центральної нервової системи і мовно-рухових механізмів, уваги, пам’яті і т.д.

Незначна розбалансованість цих процесів веде до зміни поведінки: впертість, негативізм. Це викликає велику ранимість мовної системи, може виникнути заїкання, відставання мовного розвитку.

– 6-7 років – починається інтенсивний розвиток письмової мови. Це викликає велику нагрузку на центральну нервову систему. При надто високих вимогах до дитини відбувається “зрив” нервової діяльності, що викликає мовні порушення.

Анатомічні особливості периферичних відділів органів мовлення та їх участь у голосоутворенні

Функція голосоутворення тісно пов'язана з функцією дихання, а периферичні органи мови є в той же час і дихальними органами. До складу периферичного мовного апарату входить: ніс, рот, глотка, гортань, трахея, бронхи, легені, грудна клітка і діафрагма.
Органи мовлення поділяються на три поверхи: дихальний апарат, гортань та надгортанні порожнини. Дихальний апарат складається з легень, бронхів і дихального горла (трахеї). Процес дихання здійснюється за допомо­гою м'язів діафрагми та ребер. Коли легені розширюються, відбувається вдих, коли стискуються — видих. Видихуваний струмінь повітря і слугує матеріалом для творення звуків мови. Гортань становить верхню частину трахеї і містить голосовий апарат: персневидний, щитовидний і черпаловидні хрящі та, що найважливіше, голосові зв'язки. Під час дихання голо­сові зв'язки розслаблені й розсунуті. У процесі мовлення вони напружуються й зближуються, натягуючись, як струни. По­вітряний струмінь, проходячи крізь щілину між голосовими зв'язками, змушує їх дрижати — утворюється нечленорозділь­ний звук, з якого частково ше в гортані і цілком у надгортан­них порожнинах формуються окремі звуки мови. Надгортанні порожнини (або надставна труба) складаються з глоткової, носової та ротової порожнин. Вони виконують роль резонаторів. Глоткова порожнина розміщена зразу над гортанню.

Основну роль у формуванні звуків виконує ротова порожнина. Від входу в носову порожнину її відділяє ру­хомий язичок. Зверху вона обмежена піднебінням: зад! ню його частину становить м'яке піднебіння, передню — тверде піднебіння. Воно закінчується верхніми зубами, над якими є ясна. Внизу в ротовій порожнині розташований язик. У ньому розрізняють корінь, спинку й кінчик. Важливу роль у формуванні звуків відіграють також губи.

Патологія провідникового відділу слухового аналізатора