Періодизація розвитку порівняльної педагогіки за Дж. Бірідеєм

І-й – ХІХ століття – період «запозичень» – асоціюється Дж. Бірідеєм з ім’ям М. А. Ж. Паризького та характеризується збиранням описових даних з метою виокремлення кращих практик однієї країни для застосування в іншій.

ІІ-й – перша половина ХХ століття– період «передбачення» – став часом застосування так званого «підготовчого періоду, перед тим як робити запозичення кращої практики», який асоціюється з необхідністю дослідження соціального контексту розвитку освіти. М. Седлер (Michael Sadler) та його послідовники, серед яких Дж. Бірідей називає Ф. Шнайдера (Friedrich Schneider), Ф. Хілкера (Franz Hilder), І. Кендела (Isaac Kandel), Р. Уліча (Robert Ulich), Н. Ханса (Nicholas Hans), П. Роселло (Pedro Rosello), наголошували, що розвиток освітньої системи визначається соціально- економічними чинниками, без урахування яких неможливе успішне запозичення зарубіжного досвіду.

ІІІ-й – 50-70 роки ХХ століття – час формування власне методології порівняльно-педагогічних досліджень, що уможливило формулювання етапів порівняння та інструментів для кожного з них. На думку вченого, третій період може розглядатися продовженням другого. Інновацією стало започаткування системного погляду на освітню галузь з метою отримання валідної панорами освітнього феномену.

На основі узагальнення поглядів західних та російських педагогів, врахування новітніх подій у житті світового товариства компаративістів А. А. Сбруєвою була складена періодизація розвитку порівняльної педагогіки.

Перший період розвитку порівняльної педагогіки – класичний (за В.Брікманом – передісторичний) – з найдавніших часів до XIX століття.

Другий період – - XIX століття – період запозичень (за Дж.Бірідеєм), або описовий період (за Д.Вілсоном).

Третій період – початок наукових досліджень у галузі порівняльної педагогіки – продовжувався до другої світової війни.

50-70-ті роки XX століття канадський дослідник проф. Д.Вілсон відносить до четвертого періоду розвитку порівняльної педагогіки – періоду активізації розвитку методології науки.

Для сучасного, п’ятого періоду розвитку порівняльно-педагогічних досліджень (почався, за Д.Вілсоном, у 80-ті роки XX ст. і, за його термінологією, має назву– період теоретичних змагань – (а phase of theoretical contention) є характерним значне розширення об’єкту дослідження (перш за все у просторовому полі: вони охоплюють не тільки Північно-Американський та Європейський континенти, а всі регіони світу) та кількості дослідників.

Д. Вілсон провів дослідження у галузі порівняльної та зарубіжної педагогіки, яке охопило представників близько 300 університетів світу. Списки дослідників, що давав канадський науковець, мають такий обсяг: 23 сторінки – перелік американських компаративістів, 18 – європейських, 8 – азіатських, 4 – латиноамериканських, 2 – африканських, 2 – австралійських та новозеландських, І – з Близького Сходу.

Свідченням глобалізації порівняльно-педагогічних досліджень у 80-90-х роках стала подальша інституалізація цієї сфери: у 1987 році було створено товариство порівняльної педагогіки на Тайвані, у 1992 – в Ізраїлі, у 1993 – у Сінгапурі, у 1995 – Асоціація азіатських товариств порівняльної педагогіки.

«Змагання», що є характерними для сучасного етапу розвитку науки, пов’язані, передусім, з обговоренням правомірності порівнянь та зіставлень фактів, що стосуються процесів та явищ, які стали предметом дослідження, процедури порівняльно-зіставного аналізу. При виборі об’єктів для порівняння має бути враховано багато чинників: історичних, культурних, економічних, філософських, релігійних, демографічних, соціологічних, власне педагогічних.