Тема 6. Головні напрямки модернізації освіти в Україні

В умовах глобалізації світової економіки, постіндустріального, інформаційного етапу розвитку цивілізації, впровадження інформаційних технологій в усіх країнах Європи проводяться різні за змістом реформи національних систем освіти. Освіта і наука сьогодні стають пріоритетними факторами розвитку соціально-економічного, духовного та політичного життя будь-якої країни. На сучасному етапі визначальними факторами багатства кожної країни є знання. В цих умовах особливого значення набуває проблема вдосконалення сфери освіти кожної країни, і Україна не виключення.

Сучасні документи, запропоновані педагогічній громадськості для обговорення та прийняття: Стратегія розвитку загальної середньої освіти України на період 2015-2025 років, Проект Закону України «Про професійну освіту», Проект Концепції розвитку освіти України на період 2015-2025 років», мають забезпечити швидкий і зручний перехід до «неперервної освіти».

Головними завданнями «Проекту концепції розвитку освіти України на період 2015-2025 років» щодо реалізації основних напрямів реформування освіти визначається:

узгодження структури освіти з потребами сучасної економіки та інтеграції України у європейський економічний і культурний простір;

ü забезпечення відповідності змісту освіти потребам і викликам сучасного суспільства, створення умов для постійного оновлення змісту освіти, перетворення освіти на рушій економіки знань;

ü забезпечення рівного доступу до якісної освіти усім громадянам України, перетворення освіти на соціальний ліфт;

ü реформування системи підготовки й перепідготовки педагогічних та управлінських кадрів в освітньому секторі, забезпечення високих соціальних стандартів для працівників освітньої сфери;

ü реорганізація системи управління, фінансування і менеджменту освіти шляхом децентралізації, дерегуляції, запровадження інституційної, академічної і фінансової автономії навчальних закладів, дотримання принципу відповідальності навчальних закладів за результатами освітньої і виховної діяльності.

Нам пропонується для впровадження поєднання розгорнутої вертикальної структури системи неперервної освіти, яка передбачає спадкоємність ступенів формальної освіти, за якої кожен рівень освіти передбачає можливість переходу на наступний; з горизонтальною, що передбачаєспіввіднесеність освіти, яку отримали діти поза формальною освітньою системою, з освітою в рамках навчальних закладів і спеціально організованих освітніх програм.

За цих умов дошкільний навчальний заклад має забезпечити розвиток емоційної та інтелектуальної сфери дитини, прищепити їй прагнення до пізнання світу, підготувати її до подальшого навчання у початковій ланці, забезпечити психологічний комфорт при адаптації в школі.

Держава ж має забезпечити запровадження різних форм надання послуг піклування й освіти для дітей віком від народження до шести років як в умовах закладу освіти (center-based), так і в умовах домашнього виховання (home-based). З 2017 року – відкриття дошкільні навчальні закладів сімейного типу (у тому числі у житлових приміщеннях) та корпоративних (відомчих). Впроваджувати інклюзивну освіту у дошкільні навчальні заклади різних типів та форм власності. Важливою є також розробка необхідної нормативно-правової бази, що забезпечить функціонування всіх форм дошкільних навчальних закладів.

На всіх рівнях навчання у середній школі учень повинен отримувати уміння необхідні для соціалізації і життя в сучасному суспільстві: опанування мови, критичний аналіз інформації, інформаційні технології, здатність до навчання, розуміння власної ідентичності.

Не зовсім популярні зміни мають торкнутись і середньої загальноосвітньої школи. Так, необхідно узгодити з типовими європейськими нормами загальну тривалість навчання в школі (12 років) і тривалість навчального року. Експерт Альянсу Програми сприяння зовнішньому тестуванню в Україні, член робочої групи розробників стратегії розвитку загальної середньої освіти України – Володимир Ковтунець стверджує, що «по-перше, обсяг матеріалу, який потребує людина в сучасному світі не вкладається в 11 років навчання, по-друге – більшість європейських країн мають 12-річну освіту, і наш документ часто не визнається у світі через формальні ознаки».

З 2017 року має також відбутися як повний перехід старшої школи на профільну підготовку, так і створення навчальних закладів ІІІ ступеня нових типів. Старшу школу передбачається поєднувати з професійною освітою. Таким чином, вона буде розділена на 3 напрямки: профільна академічна освіта – для підготовки до вищих навчальних закладів, професійна освіта і повна загальна середня освіта, професійно-технічна освіта з формуванням відповідного рівня кваліфікації і повна загальна середня освіта.

У середніх і вищих навчальних закладах, що надають професійну освіту, молодь має отримувати фахову кваліфікацію, що відповідає вимогам сучасного ринку праці, і готуватись до побудови власної кар’єри. Прийняття Закону України «Про професійну освіту», забезпечить можливість існування двох її рівнів: кваліфікований робітник та молодший спеціаліст (майстер, організатор виробництва). Водночас передбачається можливість інтеграції молодшого спеціаліста із ступенями вищої освіти. Мають урізноманітнитись форми здобуття професійної освіти (у навчальних закладах різних форм власності, на робочому місці під керівництвом наставника тощо), та запроваджуватись дуальна освіта (поєднання у навчальному процесі роботи в аудиторії та на робочому місці).

Для успішного вирішення завдань з формування сучасного фахівця, який має високий рівень готовності до безперервної освіти, професійно мобільний, прагне до нового; здатний до критичного мислення готовий до розумного ризику, креативний і заповзятливий; добре володіє іноземними мовами як комунікаційними інструментами ефективної участі в процесах глобалізації потрібна модернізація політики, що реалізовується державою, в галузі освіти за ключовими напрямами. Такими напрямами у галузі професійної освіти повинні стати:

1) реформування системи професійної освіти, в основу якої
покладатиметься принцип пріоритетності людини, що передбачає
забезпечення економічних і соціальних гарантій для реалізації
конституційного права на освіту кожним громадянином України
незалежно від місця проживання і форми здобуття освіти; приведення
мережі вищих навчальних закладів і системи управління вищою
освітою у відповідність із потребами розвитку національної економіки
та запитів ринку праці; забезпечення доступності та безперервності
освіти протягом усього життя; формування безпечного освітнього
середовища;

2) модернізація структури, змісту та організації професійної освіти на основі компетентнісного підходу та особистісної орієнтації, урахування світового досвіду та принципів сталого розвитку; розробка стандартів вищої професійної освіти, узгоджених із новою структурою освітньо кваліфікаційних (освітньо-наукових) рівнів вищої освіти та з Національною рамкою кваліфікацій;

3) створення та забезпечення можливостей для реалізації різноманітних освітніх моделей, створення навчальних закладів різних типів і форм власності; створення умов для розвитку індустрії сучасних засобів навчання (навчально-методичних, електронних, технічних, інформаційно комунікаційних тощо);

4) підвищення якості професійної освіти на інноваційній основі, що передбачає освоєння студентами базових компетенцій науково-дослідної і інноваційної діяльності через їх включення у відповідні практики; повноцінний перехід на рівневу систему вищої професійної освіти «бакалавр – магістр», активне використання студентів (магістрантів) для наукових досліджень і розробок; включення більшості викладачів в науково-дослідну та інноваційну діяльність; інтернаціоналізацію наукової діяльності і підключення до передової науки в рамках міждисциплінарної науково технічної співпраці, що виражаються у формуванні інтернаціональних дослідницьких колективів, проведенні стажувань в зарубіжних наукових і міжнародних центрах, публікації результатів наукових досліджень в провідних зарубіжних журналах;

5) створення сучасної матеріально-технічної бази системи професійної освіти та розроблення ефективного механізму її фінансово економічного забезпечення і належної оплати праці педагогічних та науково-педагогічних працівників.

Виконання Закону України «Про вищу освіту» повинно забезпечити перехід на триступеневу систему вищої освіти у 2014-2016 роках, дворічну магістратуру та чотирирічну програму підготовки докторів філософії. В університетах має бути введено «нульовий» курс для осіб, які потребують підвищення якості середньої освіти для отримання доступу до вищої.

З 2016 року має відбутися перехід до нового переліку спеціальностей підготовки фахівців з вищою освітою усіх ступенів, що максимально наблизить його до Міжнародної стандартної класифікації освіти, та обмежить кількість спеціальностей 60-80.

Передбачається також створення регіональних докторських шкіл на базі кількох ВНЗ та наукових установ для забезпечення повноцінного функціонування докторських програм.

При цьому модернізація вищої освіти в Україні потребує врахування загальних тенденцій розвитку систем вищої освіти у контексті глобалізаційних та євроінтеграційних процесів. У межах реформ у сфері вищої освіти, що відбуваються на Заході, можна виділити певні тенденції:

1. Спеціалізація, спрямована на формування навичок самостійного пошуку перспективних напрямів методології досліджень і відповідних розробок. Її сенс полягає в тому, що в структуру освітнього має закладатися процес вироблення навичок пошукової, конструкторської, винахідницької
діяльності.

Як свідчить аналіз досвіду США, Японії, де це має пріоритетне
значення, у промислово орієнтованих дослідженнях і розробках, в яких беруть участь майбутні фахівці, досягнуті значні результати, зафіксовані у відповідних документах. Це проголошується як найважливіша складова національного багатства. Кількість представлених патентів на винахід у рік складає в Японії 150 тис., в США – 75 тис. Помітно відстають від них країни, де не такі великі якісні зрушення у науково-технічній інженерній освіті: ФРН – 30 тис., Великобританія – 22 тис. Ще складнішою є ситуація у Франції, де
спостерігаються три чверті індустріально-орієнтованих досліджень мають
дипломи і патенти зарубіжного походження, що свідчить про її певну науково-технічну залежність від інших країн Заходу.

2. Відхід від явно біологізованого тлумачення здібностей і віднесення на цій основі багатьох дітей в категорію «нездібних». Все частіше в офіційних і неофіційних програмних документах простежується думка про можливість всіх дітей, незалежно від їх природного потенціалу і соціального положення, успішно навчатися за умови кваліфікованого викладання; про оптимістичний погляд на можливості учнів засвоювати навіть «важкі» предмети.

Такий підхід має визначальний вплив для вирішення головного питання: конструювання базового змісту освіти, що є обов’язковим для всіх і відповідає вимогам сучасної цивілізації. Чітко простежується тенденція розширення (до 35%) обсягу навчального часу, що відводиться на «ядро» загальної освіти, включаючи математику, природничонаукові дисципліни, основи інформатики. Особлива увага приділяється математичній, природничонауковій і технологічній освіті.

3. Перебудова освітнього процесу спрямована на те, щоб засвоєння
знань мало творчий характер і закладало б базу для науково-дослідної і
конструкторсько-проектної діяльності. Слід урахувати й те, що традиційна лінія на професійну спеціалізацію кадрів багато в чому втрачає свою актуальність, оскільки технологічні структури розвиваються так стрімко і стрибкоподібно, що потенціал наукової інформації, накопиченої фахівцем в ході навчання, вичерпується, ледь тільки вводиться у використання. Наприклад, період «напіврозпаду» спеціальних інженерних знань складає нині від 2 до 5 років.

Ні безперервна освіта, ні індивідуальна робота над собою, ні перепідготовка не компенсують цей розрив, якщо істотно не зміниться освітня система у бік універсалізації фахівця, фундаментальної підготовки із загальнотеоретичних і гуманітарних дисциплінах.

Істотним компонентом науково-технічної освіти має стати освоєння стратегій технологічного переозброєння виробництва, спрямованих на оволодіння майбутніми науковими кадрами теоретичними програмами здійснення стратегічних змін у процесі психологічної адаптації до них і створення таких умов, за яких вони самі будуть націлені на постійне оновлення виробництва. З іншого боку, потребують посилення теоретичні дослідження у сфері педагогіки, що передбачає аналіз, оцінку, систематизацію емпіричного й узагальненого матеріалу з позицій певної концептуальної парадигми. Суть узагальнення пролягає у виокремленні найбільш істотних рис, особливостей передового або новаторського досвіду, що забезпечує можливість використання нових ідей в інших умовах. Теоретичному дослідженню в педагогіці можуть підлягати як окремі методи, форми, способи, технології навчання й освіти, так і система виховної практики, що склалася; необхідно також спиратися на базові теоретичні концепції і діяльність відомих науково-педагогічних шкіл.

4. Посилення диференціації та індивідуалізації освітнього процесу
шляхом розвитку варіативних освітніх програм, орієнтованих на різні категорії студентів, а також розробка індивідуалізованих програм і визначення темпів навчання стосовно персональних особливостей і здібностей кожного студента. Також передбачається суттєве розширення диференціації та індивідуалізації навчання на основі створення нових поколінь навчальних програм з максимально конкретизованим рівнем навчальних успіхів, на який повинен вийти кожен студент і досягнення якого об’єктивно перевіряється викладачем за допомогою компактних методик.

5. Активний пошук нової методичної системи, яка орієнтована не тільки на інтелект особистості, але й на емоційну та підсвідому сферу особистості, спрямовану на те, щоб учень/студент з пасивного об’єкту перетворювався на суб’єкт навчального процесу. Силами соціологів, психологів і педагогів організовується і розвивається «гайден» – служба для цілеспрямованого і всебічного вивчення особистості, її навчальної та професійної орієнтації, персонального консультування.

6. Упровадження принципів безперервної освіти,створення нових типів навчальних закладів для неформальної освіти: народні будинки (Німеччина, Нідерланди); громадські мережі саморегульованої освіти (США); інформаційно-повчальні центри, суспільні зали, центри освіти жінок (Японія).

Відбувається реалізація принципів безперервної системи освіти – системи базових ідей, які необхідно впроваджувати у процесі конструювання системи освітніх установ, супроводжуючих людину в різні періоди її життя. До таких належать: а) поступальність у формуванні і збагаченні творчого потенціалу особистості; б) вертикальна і горизонтальна цілісність пожиттєвого освітнього процесу; в) інтеграція навчальної і практичної діяльності; г) урахування особливостей структури і змісту освітніх потреб людини на різних стадіях її життєвого циклу; д) змістова спадкоємність висхідних ступенів освітніх щаблів; е) єдність професійної, загальної і гуманітарної освіти; ж) самоосвіта в періоди між стадіями організованої навчальної діяльності; з) інтеграція формальної, неформальної та інформальної складових безперервного освітнього процесу.

VI. Істотно трансформується зміст вищої освіти, що передбачає: посилення соціальної і гуманітарної складових освіти, що може бути реалізовано через збільшення відносного обсягу предметів соціально-
гуманітарного циклу. Для прикладу, у технічних вузах США 25% часу
відводилося на гуманітарні предмети. У Массачусетському технологічному
університеті – провідному технічному університеті США студент на кожному курсі здає той або інший гуманітарний предмет. Причому це курс, що вимагає творчого збагнення особистості. Могутній науково-технічний ривок Японії значною мірою був підготовлений перебудовою системи освіти з істотним підвищенням ролі етики і естетики в загальному циклі дисциплін, що викладалися. Інноваційні технології проектування змісту вищої освіти в західних країнах спрямовані на: виключення з навчальних програм матеріалу, який має тільки історичне значення або має виключно описовий характер і може вивчатися факультативно; модернізацію навчальних полегшує студентам розуміння і використання набутих знань у вирішенні актуальних проблем у сфері техніки і технології; інтеграцію знань, що набуваються у ході вивчення суміжних дисциплін і створюють передумову для проблемно-модульного вивчення ряду дисциплін, орієнтованих на цей процес.

Загалом, провідною новацією у вирішенні цієї проблеми є стандартизація, яка впроваджується як в державах з децентралізованою системою освіти (США, Великобританія та ін.), так і в країнах, де завжди існували державні навчальні плани і програми. Починаючи з середини 80-х рр. XX ст. більшість країн світу прагне до стандартизації змісту освіти. При цьому, якщо перша група країн під тиском промислових кіл робить спроби створення стандартів шляхом підвищення «планки», розширення змісту освіти, то друга – намагається або скоротити обсяг обов’язкового змісту, або виділити з нього базову освіту, необхідну для всіх. При цьому не завжди застосовується термін «стандарт». Уживаються поняття «базовий (основний) зміст», «стрижень (ядро) змісту», «загальнонаціональний зміст освіти» та ін. Проте суть їх одна – розробка державних вимог до базового змісту освіти, обов’язкового для всіх.

Важливо, що Україна приєдналась до Болонського процесу, то доцільним є визначення змін-тенденцій, які відбуваються в українській державі за останні роки у контексті зазначеного процесу. За цей час відповідно до плану дій створено групу супроводу Болонського процесу при Міністерстві освіти і науки України та Національну групу промоутерів Болонського процесу; студентська рада стала кандидатом у члени Національних студентських спілок Європи (ESIB); має місце прогрес у запровадженні Європейської кредитно-трансферної системи (ECTS) та додатків до диплома європейського зразка, також сектор вищої освіти України більшою мірою залучений у ЄПВО. Відбувається розробка національної системи кваліфікацій. Розроблено плани щодо покращення та координації заходів із забезпечення якості на національному рівні. Випускники вищих навчальних закладів отримують додатку до диплома європейського зразка. У подальшому передбачено: розробку системи забезпечення якості відповідно до Стандартів та рекомендацій забезпечення якості у ЄПВО; запровадження третього циклу підготовки; підвищення рівня працевлаштування бакалаврів; підвищення мобільності викладачів і студентів; розширення зв’язків між вищими навчальними закладами та громадськістю. Реалізується принцип неперервності та наступності програм підготовки фахівців на другому та третьому циклах навчання.

В Україні формується система моніторингу і визначення рейтингу вищих навчальних закладів, яка використовує при оцінюванні діяльності міжнародні показники (індикатори), а також існує національна система моніторингу якості та визначення рейтингу вищих навчальних закладів з метою прийняття реалізується через системи ліцензування і акредитації.

Вживаються заходи як на урядовому, так і інституційному рівні для підвищення мобільності студентів і персоналу та подолання основних перешкод, що дає можливість спростити процедуру переводу студентів з одного вищого навчального закладу в інший за рахунок трансферу та накопичення кредитів ECTS. Бакалавр будь-якого університету може продовжувати навчання на другому циклі іншого університету. Міжнародній академічній мобільності значною мірою сприяють двосторонні договори обміну студентами. Розвиваються різноманітні форми підтримки талановитих студентів і молодих науковців для навчання та стажування в провідних зарубіжних університетах і дослідницьких центрах. Один з важливих напрямів – забезпечення рівного доступу до вищої освіти.

Крім того, ведеться робота щодо підвищення мобільності студентів і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів у двосторонніх напрямках. Так, підвищенню зовнішньої мобільності кадрів сприяє: стажування викладачів українських вищих навчальних закладів у провідних європейських університетах; виконання спільних наукових програм із провідними університетами Європейського простору вищої освіти, країн-учасниць Болонського процесу, укладення міжуніверситетських двосторонніх договорів по обміну кадрами; створення спільних програм підготовки фахівців із провідними європейськими університетами. Продовжується підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів, вдосконалення їх компетенцій відповідно до сучасних вимог з метою забезпечення сталого розвитку держави та системи вищої освіти.

Спрямовано зусилля на розроблення та впровадження професійних стандартів як основи для модернізації державних освітніх стандартів (навчальних програм, навчальних планів) для підвищення якості змісту професійної освіти і навчання та приведення його у відповідність до вимог роботодавців. Передбачено розробку сучасних механізмів врахування вищими навчальними закладами потреб ринку праці з метою сприяння працевлаштуванню випускників.

Горизонтальна ж структура системи неперервної освіти на кожному з щаблів навчання надає людині можливості для розвитку та вдосконалення в закладах формальної або неформальної освіти, й створює умови для саморозвитку, самоосвіти, самовдосконалення, самореалізації. Відповідно до вище зазначених документів передбачається легітимізувати з 2016 року в системі середньої, професійної і вищої освіти визнання компетентностей і кваліфікацій, отриманих шляхом неформальної освіти та практичної діяльності.

Відповідно реалізація державної політики в галузі неперервної освіти передбачає цілеспрямоване та систематичне створення соціально-економічних, правових і організаційних умов для переходу традиційної системи освіти до національної системи неперервної освіти. Створення складної багаторівневої системи неперервної освіти сприяє процесу глобальної інтеграції України в сферу європейської освіти.

Отже, у результаті реформування сучасної системи освіти, Україна має отримати особистість адаптовану до сучасних умов життя, компетентну у своїй галузі знань, здатну до пошуку та трансформації інформації, що володіє новими інформаційними технологіями й усвідомлює себе як громадянина Європи і патріота власної країни. Вона буде вміти швидко вчитись, адаптувати свої знання до майбутньої професії, буде здатна перекваліфікуватися в разу необхідності швидкої зміни роботи.

Запитання для самоконтролю:

1. Дайте характеристику провідних тенденцій розвитку початкової освіти в Україні.

2. Сформулюйте провідні завдання системи середньої освіти в Україні.

3. Дайте характеристику тенденцій розвитку системи професійної освіти в Україні.

4. Назвіть провідні тенденції реформування вищої освіти в Україні.

5. Яка з охарактеризованих у попередній темі парадигм розвитку педагогічної освіти є найбільш характерною для України?

 

Теми для самостійного опрацювання:

1. Сутність поняття «фундаменталізація змісту освіти».

2. Особливості розвитку приватних навчальних закладів у сучасній Україні.

3. Особливості реформаційних процесів у сфері початкової освіти України.

4. Особливості реформаційних процесів у сфері вищої освіти сучасної України.

 

Теми рефератів:

1. Технологізація освіти як шлях підвищення її ефективності в Україні.

2. Інформатизація освіти як шлях підвищення її ефективності в Україні.

3. Дистанційна форма освіти як шлях підвищення її ефективності в Україні.

4. Модульне навчання в передовому педагогічному досвіді.

5. Диференційоване навчання в Україні.

Література

1. Алферов Ю. С. Мониторинг развития образования в мире: (Сравнительная педагогика) / Ю. С. Алферов // Педагогика. – 2002. – № 7. – С. 88– 96.

2. Балабанов К. В. Основні тенденції розвитку освіти і науки в Європейському Союзі [Електронний ресурс] / К. В. Балабанов. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/Portal/soc_gum/Prvs/2009_3/1047.pdf. – Назва з екрану.

3. Вікторов В. Г. Міжнародні моделі освітніх індикаторів якості освіти [Електронний ресурс] / В. Г. Вікторов // Мультиверсум. Філософський альманах. ‒ К.: Центр духовної культури, 2005. ‒ № 49. – Режим доступу: www.filosof.com.ua/Jornel/M_49/Viktorov.htm. – Назва з екрану.

4. Вульфсон Б. Л. Проблема национальных образовательных стандартов: компаративистский контекст / Б. Л. Вульфсон // Педагогика. – 2009. – № 4. – С. 103–113.

5. Гриценчук О. О. Стратегічні орієнтири розвитку інформаційних освітніх мереж ЮНЕСКО та ЮНІСЕФ в європейському контексті [Електронний ресурс] / О. О. Гриценчук. – Режим доступу: http://194.44.242.244/e-journals/ITZN/em1/content/06goonec.html. – Назва з екрану.

6. Громадська рада при МОН обговорила Стратегію розвитку загальної середньої освіти України на період 2015–2025 років [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Міністерства освіти і науки України. – Режим доступу до ресурсу: http://www.mon.gov.ua/ua/news/40344-gromadska-rada-pri-mon-obgovorila-strategiyu-rozvitku-zagalnoyi-serednoyi-osviti-ukrayini-na-period-20152025-rokiv. – Назва з екрану.

7. Десятов Тимофій. Актуальні проблеми освіти дорослих у контексті глобалізації [Електронний ресурс] / Тимофій Десятов // Порівняльна професійна педагогіка. – 2012. – № 2. – C. 6–13. – Режим доступу: http://www.khnu.km.ua/root/Res/2-7003-8.pdf. – Назва з екрану.

8. Закон України «Про вищу освіту» [Електронний ресурс] // Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу до ресурсу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-1. – Назва з екрану.

9. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Р. М. Бібік, Л. С. Ващенко, Л. І. Локшина, О. І. Пометун, О. Я. Савченко, С. Е. Трубачева [за заг. ред. О. В. Овчарук]. – К.: КІС, 2004. – 112 с.

10. Кузь В. Глобалістика: економіка та освіта / В. Кузь // Рідна школа. – 2001. ‒ № 9. – С. 3‒6.

11. Локшина О. І. Етапи розвитку стратегії Європейського Союзу у галузі освіти [Електронний ресурс] / О. І. Локшина. ‒ Режим доступу: www.nbuv.ua/e-journals/ITZN/em2/content/07loiuet.html. – Назва з екрану.

12. Локшина О. І. Моніторинг якості освіти: світовий досвід / О. І. Локшина // Педагогіка і психологія. ‒ 2003. ‒ № 1. – С. 108‒116.

13. Локшина О. І. Стратегія Ради Європи в галузі шкільної освіти / О. І. Локшина // Шлях освіти. ‒ 2002. ‒ № 3. – С. 19‒21.

14. Луговий В. І. Міжнародна й раціональні стандартні класифікації освіти: концепція і реалізація / В. І. Луговий, Ж. В. Таланова // Педагогіка і психологія. – 2013. – № 1. – С. 15–25.

15. Луговий В. Національна рамка кваліфікацій України круглий стіл: Освіта, випуск № 13 / В. Луговий, Б. Корольов // Освіта. – 2012. – № 22. – С. 8–9.

16. Мазепа О. Про сучасний стан освіти в Україні [Електрониий ресурс] / О. Мазепа. – Режим доступу: http://crystal.in.ua/news/vasilkov/110-oleg-mazepa-pro-suchasniy-stan-osvti-v-ukrayin.html. – Назва з екрану.

17. Моніторинг стандартів освіти / [за ред. Альберта Тайджнмана і Т.Невілла Послвейта]. – Львів: Літопис, 2003. – 328 с.

18. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті [Електрониий ресурс]. – Режим доступу: http://univd.edu.ua/index.php?id=99&lan=u. – Назва з екрану.

19. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року. Указ Президента України від 25 червня 2013 року №344/2013. Офіційний вісник України. – 2013. – № 50. – від 12 липня [Електрониий ресурс]. – Режим доступу: http://hoippo.km.ua/news-view-156.html. – Назва з екрану.

20. OECD Education. Перспективи освітньої політики 2015: перетворення реформи в життя [Електронний ресурс] / OECD Education // Портал громадських експертів «Освітня політика». – Режим доступу: http://www.slideshare.net/OECDEDU/education-policy-outlook-making-reforms-happen. – Назва з екрану.

21. Пелегеша Н. Мовна політика як інструмент комунікативного простору Європейського Союзу [Електронний ресурс] / Н. Пелегеша. – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/Monitor/Juli2009/23.htm. – Назва з екрану.

22. Проект Закону України «Про професійну освіту» [Електронний ресурс] // Сайт Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації. – Режим доступу до ресурсу: http://guonkh.gov.ua/reforma_osviti/prof-teh/5794.html. – Назва з екрану.

23. Проект Концепції розвитку освіти України на період 2015–2025 років» [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Міністерства освіти і науки України. – Режим доступу до ресурсу: http://mon.gov.ua/ua/pr-viddil/1312/1390288033/1414672797/. – Назва з екрану.

24. Проект Стратегії реформування вищої освіти в Україні до 2020 року [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Міністерства освіти і науки України. – Режим доступу до ресурсу: http://www.mon.gov.ua/ua/pr-viddil/1312/1390288033/1415795124/. – Назва з екрану.

25. Семиноженко В. Освіта [Електронний ресурс] / В. Семиноженко // Українські освітні реформи. – Режим доступу: http://kampus.com.ua/index.ptp?option=com_content&view=article&id=257:ukraine...07.07.2011. – Назва з екрану.

26. Таланова Ж. В. Докторська підготовка у світі та Україні: моногр. / Ж. В. Таланова. – К.: Міленіум, 2010. – 476 с.

ПРАКТИЧНИЙ КУРС