double arrow

Конструкція каналізаційної мережі

 

На схемі каналізаційної мережі завжди є точки (одна або кілька), що диктують глибину закладання мережі. Чим глибше закладено каналізаційну мережу, тим вища її вартість, тому глибину прагнуть робити якнайменшу. Встановлюючи максимальну глибину закладання лотоків труб вуличних мереж, треба враховувати необхідність оберігання труб від замерзання і механічних пошкоджень, а також глибини закладання випусків з будинків дворової мережі. Щоб зменшити глибини у диктуючих точках по всій мережі (якщо є приймальники стічних вод, що глибоко залягають), іноді передбачають місцеві перекачувальні установки.

Найменшу глибину закладання лотоків каналізаційних труб треба визначати на підставі досвіду роботи каналізації в даному районі або в подібних умовах. Якщо такого досвіду нема, то лотоки труб діаметром до 500 мм укладають на 0,3 м, а великих діаметрів —н а 0,5 м вище від найбільшої глибини промерзання ґрунту в районі укладання труб, але не менш як 0,7 м до верху труби, рахуючи від планувальної відмітки.

Із збільшенням діаметра кількість стічних вод, що протікають трубопроводом, збільшується, а це, враховуючи додатну температуру стоків в будь-який час року, дає можливість укладати каналізаційні труби в зоні промерзання ґрунту, але трубопроводи, закладені на глибині до 0,7 м до верху, мають бути убезпечені від пошкодження наземним транспортом.

Максимальні глибини закладання труб залежать від ґрунтових умов, методів здійснення робіт і т. ін. Щоразу їх визначають техніко-економічним порівнянням варіантів колектора глибокого закладання і мілкого, але з будівництвом насосної станції. При відкритому способі проведення робіт зазвичай найбільшу глибину закладання труб у сухих ґрунтах беруть 7—8 м, а у водонасичених, мулових і скельних ґрунтах — близько 4—5 м.

Мал. 9.3. Схема визначення початкової глибини закладання вуличної

водовідвідної мережі

1 — вулична мережа; 2 — дворова мережа.

 

На мал. 9.3. дано схему визначення початкової глибини закладання вуличної мережі Н:

Н = h + і (L + l) - (z1 – z2) + Δd, м,

де h — глибина закладання дворової труби в найвіддаленішому колодязі;

і — ухил дворової або внутрішньоквартальної мережі на дільницях від колодязя К1 до вуличного колодязя МК (міської каналізації);

L + l — довжина дворової (квартальної) мережі на дільницях від К1 до МК, м;

z1 і z2 — відповідно відмітки поверхні землі біля колодязя на вулиці і біля найвіддаленішого колодязя дворової (квартальної) мережі, м

Δd — перепад відміток між лотоками випуску дворової (квартальної) каналізації і вуличної труби в колодязі МК, м.

Ухил каналізаційної мережі визначають за гідравлічним розрахунком. Величина гідравлічного ухилу має великий вплив на значення величин швидкостей руху потоку в каналізаційній мережі.

Стічні води забруднені нерозчинними речовинами, що мають досить велику питому вагу, тому величину розрахункових швидкостей у каналізаційній мережі треба визначати, виходячи з умови транспортування цих домішок (піску, шлаку і т. ін.). Частинки домішок можуть переміщуватися у завислому стані трубопроводом і лотоком труби.

Швидкість, при якій починається рух частинки, називається розмиваючою. Швидкість, відповідна повному зависанню найбільш важких домішок у стічних водах, називається самоочисною.

Мал. 9.4. З'єднання каналізаційних труб у колодязях

а— з'єднання «по воді» для труб однакових діаметрів: б — з'єднання «шелига в шелигу» для труб різних діаметрів.

 

Мінімальні значення розрахункових швидкостей повинні бути рівними самоочисним швидкостям або й більшими (наприклад, для труб діаметром 150—250 мм самоочисна швидкість дорівнює 0,7 м/сек), причому для трубопроводів великого діаметра величина розрахункової швидкості має бути більшою.

Перепад відміток між лотоками (Δd) при з'єднанні труб колодязя може бути здійснений за двома методами: за рівнем води в трубах («як вода показує») і «шелига в шелигу» (відмітки верхніх внутрішніх точок труб однакові) — мал. (9.4).

Розрахунок каналізаційних мереж пов'язаний з побудовою профілю, який є однією з основних ланок проектно-кошторисної документації, необхідних при будівництві. На профілі колекторів наносять розрахункові точки, виписують дані гідравлічного розрахунку, вказують матеріал труб, відстань між розрахунковими точками, показують розрізи по ґрунтах, позначають рівні ґрунтових вод, всі перетини з перешкодами (ріками, ярами), надземними і підземними спорудами, трубопроводами та ін. (аналогічно побудові профілю квартальної каналізаційної мережі, розглянутої в Т-7).

 

Каналізаційні труби

 

Самопливні трубопроводи укладають з керамічних, бетонних, залізобетонних і азбестоцементних труб, а при належному обґрунтуванні — з чавунних. Але в останній час рекомендуються поліетиленові труби. Для напірних трубопроводів застосовують залізобетонні, азбестоцементні, чавунні і сталеві труби. Сталеві труби застосовують для дюкерів, к також при будівництву у складних умовах: при осадних ґрунтах, або на територіях, що підробляються підземними виробітками. Їх потрібно захищати від внутрішньої і зовнішньої корозії. В нормальних умовах перевага віддається неметалічним трубам за їх первинну корозійну стійкість.

Більш детально про труби і каналізаційні колодязі наведено при опису квартальної (дворової) каналізаційної мережі (Т-6). Тільки в вуличній мережі більші діаметри та глибини закладання. Мінімальний діаметр умовного проходу що дозволяється — 200 мм.

 

Каналізаційні канали

 

Колектори великих розмірів (канали) роблять з цегли, бетону, залізобетону і —рідше — з бутового каменю.

За формою поперечного перерізу канали поділяють на круглі, витягнуті (висота більша за ширину) і стиснуті (висота менша від ширини). Форма поперечного перерізу має забезпечити максимальну пропускну здатність, максимальну міцність, мінімальні будівельні витрати, можливість найкращого транспортування домішок, зручність промивання і прочищання.

 

 

 

Мал. 9.5 Каналізаційний прямокутний канал із збірних елементів

1 — підготовка з щебеню; 2 — підготовка з бетону марки «100»; 3—стіновий блок; 4 — блок перекриття; 5 — блок днища; 6 — місця стикування і замонолічування.

 

Вибір форми поперечного перерізу залежить від гідрогеологічних і ґрунтових умов, наявності місцевих будівельних матеріалів, величини і нерівномірності змін витрат стічних вод і виду навантажень, що діють на канал.

Круглі, найбільш індустріальні в будівництві канали застосовують для транспортування середньої кількості стічних вод при самопливному і напірному режимах руху. Для колекторів, що залягають неглибоко, придатніший напівкруглий переріз, стиснуті перерізи — при значній продуктивності і несприятливих гідрологічних умовах. Відкриті мережі мають прямокутний і трапецоїдний перерізи.

В багатьох містах України поширені канали прямокутного поперечного перерізу із збірних залізобетонних елементів (мал. 9.5.). На канали більших розмірів діють більші статичні сили, а якщо ці канали розташовані під проїзною частиною вулиці — і динамічні, що потребує встановлення під каналами потужних основ, які мають великі площі опори, особливо у слабких ґрунтах. Застосування збірних залізобетонних елементів дає можливість будувати канали за індустріальним методом. Конструкція збірного залізобетонного колектора залежить від його розміру і способів проведення робіт. Широко застосовуються конструкції каналів, склепіння яких виконані зі збірних залізобетонних блоків, а основи — з цегли, буту, бетону або бутобетону. Збірні блоки можуть бути двох видів: двошарнірні (суцільні по ширині) і тришарнірні — склепіння складається з двох частин.

Якщо несприятливі геологічні умови, значні глибини закладання, а іноді й міські споруди на трасі колектора не дають можливості прокладати відкриті канали, то застосовують безтраншейне будівництво (прокол, прохід, щитова проходка та ін.). Найбільшого поширення при спорудженні великих колекторів набув метод щитової проходки. Розробляють грунт у щиті вручну або за допомогою спеціальних механізмів. Тиск навколишніх порід бере на себе щит, захищаючи робітників, які перебувають у вибої. Щит (Мал. 9.6) в міру вироблення ґрунту пересувають за допомогою гідравлічних домкратів. Тіло каналу складають з окремих блоків-тюбінгів. У простір між тілом колектора і ґрунтом нагнітають цементний розчин. Всередині круглої футеровки (тіла) може бути обладнаний лотік потрібної форми поперечного перерізу.

 

 

 

Мал. 9.6. Колектор напівкруглого перерізу, виконаний при щитовому способі

ведення робіт

1— керамічні або бетонні блоки; 2 — бетон; 3 — цементний розчин,

нагнічуваний за блок; 4 — штукатурка із залізненням поверхні.

 

Дощова каналізація

 

Зовнішня дощова каналізація призначена для вчасного відведення атмосферних опадів,

що прийшлися на територію міст або промислових підприємств, не припускаючи затоплення вулиць і підвальних приміщень під час злив.

Розрізняють три основні системи дощової (зливової) каналізації:

- відкрита система, при якій атмосферні води відводять через мережу відкритих каналів, кюветів і вуличних лотоків;

- закрита система, яка складається з мережі підземних труб — водостоків;

- суміщена система, що становить комбінацію відкритої і закритої систем.

Відкриті дощові мережі (вуличні лотоки, шляхові кювети і водовідвідні канави) застосовують у районах відкритих складів і незабудованих територій промислових підприємств, а для населених місць — у невеликі містах і селищах.

Закриті мережі роблять на забудованих територіях промислових підприємств, у середніх і великих містах, а також на площах і магістральних вулицях незалежно від розміру населеного пункту. У закриту систему водостоків входять дощоприймальники, мережа труб і колодязів та випуск у водойму. Роблять закриту водостічну мережу зазвичай під проїзними частинами вулиць.

Суміщені мережі застосовують в населених пунктах будь-якого розміру і на територіях промислових підприємств залежно від виду забудови, проїздів та ін.

Дощоприймальниками. називають спеціальні колодязі для приймання в мережу поверхневого стоку. Це прямокутні або круглі колодязі з бетону чи цегли, що перекриваються чавунними або стальними приймальними ґратами (Мал. 9.7). Дощоприймальники мають бути розташовані так, щоб проїзну частину шляхів і тротуарів під час злив не заливало водою. Віддаль між дощоприймальниками залежить від поздовжнього уклону вулиці і схеми каналізування дворових (квартальних) і мікрорайонних територій. Приймальні грати дощоприймальників для кращого перехоплювання води, що рухається лотоком, утвореним бордюром і проїзною частиною вулиці, розташовують на 2—5 см нижче, від дна.

 

 

 

II- II

 

 

Мал. 9.7. Дощоприймальник

1— залізобетонні стіни колодязя; 2 — глиняний гідроізоляційний замок; 3 — лотік дощоприймальника; 4 — бетонна підготовка; 5 — арматура; 5 — колодязь.

 

Зі збірною мережею дощоприймальники зазвичай сполучаються трубопроводом з керамічних або бетонних труб діаметром не менш як 200 мм і не більш як 40 м завдовжки, щоб запобігти засміченню і замерзанню.

При діаметрі труб колектора 400 мм і більше може бути здійснене безколодязне сполучення вітки. У цьому разі довжина її має бути не більшою за 15 ж а швидкість течії-води в колекторі — не менш як 1 м/сек.

Для водостоків застосовують ті самі труби, що і для мереж господарсько-побутової каналізації. Водостоки, зважаючи на періодичність їх дії, можна укладати приблизно на 0,5 м вище від лінії промерзання ґрунту при глибині закладання основи дощоприймальника не менш як 0,8 м. На відміну від каналізаційних колодязів, нижня частина водостічних колодязів найчастіше буває прямокутною, бо кругла форма при великих діаметрах незручна для з'єднання з трубами. Зібрані з території каналізування атмосферні стічні води, при сучасній постановці завдання охорони природи згідно з Основами водного законодавства України, мають спрямовуватися на обробку до спеціальних міських або виробничо-зливових очисних споруд.

 

9.6. КАНАЛІЗАЦІЙНІ НАСОСНІ СТАНЦІЇ.

 

У практиці каналізації доводиться перекачувати стічні води з колекторів, що мають велике заглиблення, до стічних споруд; з колекторів глибокого залягання в колектори меншого закладення; з одного басейну каналізування в інший (мал.9.8). Це здійснюють каналізаційні місцеві, районні і головні насосні станції; яка саме станція — визначається каналізованою площею.

Насосні станції бувають круглі і прямокутні в плані залежно від методу будівництва. У слабких ґрунтах при високому рівні ґрунтових вод і глибокому заляганні мережі зазвичай споруджують круглі насосні станції, збудовані за методом опускного колодязя. Прямокутні в плані насосні станції роблять у відкритий спосіб.

Висота, на якій настелено підлогу в машинному залі, визначає вид насосної станції: надземна, підземна чи напівзаглиблена. При насосних станціях роблять приймальні резервуари, що призначаються для усування нерівномірності припливу на станцію стічних вод. Конструктивно насосні станції роблять нарізно (мал.9.8. а) або спільно з приймальним резервуаром (мал.9.8 б).

 

 

 

Мал. 9.8. Схема перекачування стічних вод

а — на очисні споруди; б — із заглибленого колектора у вищий; 1— самопливний колектор; 2 — приймальний резервуар з ґратами; 3 — машинне відділення;

4— напірний водовід; 5— очисні споруди.

 

Приймальні резервуари насосної станції обладнують ґратами, через які проціджується

стічна вода, що надходить. Затримані на них покидьки спрямовують на дробарки, після чого скидають у каналізаційний лотік перед ґратами. Величина прозорів ґрат залежить від типу насоса і зазвичай береться 16—100 мм. Розрізняють грати з ручним і механізованим очищенням від затриманих покидьків. Після ґрат стічну рідину насосами подають у напірний трубопровід. Кількість, продуктивність і тип насосів залежить від режиму й величини припливу стічних вод, режиму роботи насосної станції і виду стоків, що їх перекачують, а також від потрібної висоти підняття води.

Зменшення будівельної вартості насосної станції, якого досягають зменшенням розмірів приймального резервуара, можливе при роботі насосних агрегатів у режимі, близькому до режиму припливу. Для безперебійної роботи станції встановлюють резервні насоси, а електроживлення здійснюють по двох незалежних уводах (фідерах).

При узгодженні з Державного санітарною інспекцією в приймальному резервуарі може бути передбачений аварійний випуск стічних вод у природні водойми або тальвеги.

Підземну частину насосної станції зазвичай роблять із бетону або залізобетону із зовнішньою гідроізоляцією на 0,5 м вище від рівня ґрунтових вод. Надземну частину частіше будують з цегли або шлакоблоків зі збірним залізобетонним перекриттям.

Трубопроводи в межах станції розташовують в каналах, що перекриваються металевими або залізобетонними (рідко) плитами, під підлогою або на консолях по стінах споруди.

У приймальному резервуарі передбачено вентиляцію (З—5-разовий обмін повітря).

Пуск і зупинка насосних агрегатів зазвичай здійснюються автоматично залежно від рівня рідини в приймальному резервуарі за допомогою поплавцевих та інших реле.

Кожний насосний агрегат треба обладнувати самостійною всмоктувальною лінією, на якій при насосі «під залив» встановлюють заслінку, що її виключає. На напірних трубопроводах встановлюють вимикаючі і перемикаючі заслінки і зворотні клапани. Напірні лінії роблять в дві нитки.

Насосні станції для перекачування виробничих стічних вод, що містять шкідливі і вибухонебезпечні суміші і гази, зводять з резервуарами, які стоять окремо; все електрообладнання має бути у вибухонебезпечному виконанні. Матеріал труб і насосів підбирають залежно від складу і властивостей рідини, яку перекачують.

Станції з незаливними насосами обладнуються вакуумними насосами. Насосні станції

мають бути обладнані, крім насосів, ежекторами та іншими пристроями для видалення води з підлоги машинного відділення, підіймально-транспортними пристроями і механізмами, контрольно-вимірювальною апаратурою (покажчики рівня води в резервуарі, витратоміри, манометри, вакуумметри та ін.).

 

 

Мал.9.9. Насосна станція з пропелерними насосами для перекачування дощових і ґрунтових вод

1 — електродвигун із вертикальним валом; 2 — пропелерний насос; 3 — грати.

 

Атмосферні стічні води надходять у великій кількості лише протягом кількох днів або навіть годин, тому до перекачування дощових вод слід вдаватися тільки в крайньому разі.

Зазвичай мала висота підіймання дощових вод при перекачуванні диктує доцільність застосування пропелерних насосів, що характеризуються великою продуктивністю і малими робочими напорами. Щоб запобігти потраплянню в насоси сміття великих фракцій, перед насосом встановлюють грати з прозорами 40—60 мм.

На мал.9.9 показано в розрізі насосну станцію для перекачування зливових і ґрунтових вод. Станція цілком автоматизована й устаткована пропелерними насосами. За приймальний резервуар править став, який періодично очищають в суху погоду від осадів. Збірним резервуаром дощових вод іноді може бути водостічна мережа великих розмірів.

 

9.7. ОЧИЩЕННЯ СТІЧНИХ ВОД.

 


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



Сейчас читают про: