Основні системи і схеми внутрішніх водопроводів

Внутрішній водопровід – система трубопроводів і пристроїв, яка забезпечує подачу води до сантехприладів, пожежних кранів і технологічного обладнання, обслуговує одну будівлю або групу будівель і споруд та має спільний водовимірювальний пристрій від мережі водопроводу населеного пункту чи промпідприємства.

Границею поміж зовнішньою та внутрішньою мережами вважається лінія, що проходить через пристрій для вимірювання витрати води у будівлі (водолічильник).

Системи внутрішнього водопроводу поділяють за: призначенням (господарсько-питні, виробничі, поливальні, протипожежні); сферою обслуговування (об’єднані та роздільні); температурою води (системи холодного і гарячого водопостачання); забезпеченням напором з урахуванням встановленого обладнання; способом використання води (прямоточні, зворотні та з повторним використанням води).

Споживачами вважаються: людина, сантехприлад, технологічна установка і т.д., на потреби яких розраховується витрата води.

Основні елементи системи водопостачання: ввід – трубопровід, через який внутрішні мережі під’єднуються до зовнішніх (від колодязя зовнішніх мереж до водомірного вузла внутрішніх, встановленого у будівлі чи спеціальному приміщенні); водомірний вузол – установка для вимірювання витрати води, поданої у будівлю, складається з водолічильника та арматури, потрібної для його відключення (у системах гарячого водопостачання може бути обладнаний термометром); установка для підвищення тиску – збільшує тиск у внутрішній мережі, якщо гарантійний тиск є недостатнім (гарантійний тиск або вільний напір – значення тиску чи напору, підтримуваного у зовнішніх мережах); запасні і регулювальні місткості (водонапірні баки, гідропневмобаки, тобто гідроакумулятори) – посудини для створення запасу води у системі, потрібного для неперервного водопостачання споживачів, при аварії або при невідповідності режиму подачі води зовнішньою мережею режиму водоспоживання у будівлі; внутрішня мережа водопостачання – розподіляє воду між споживачами і складається з системи трубопроводів (труб, з’єднаних між собою і обладнаних арматурою): магістралей, стояків, підведень; трубопровідна і водорозбірна арматура; водонагрівальний пристрій (лише у системі гарячого водопостачання). У водопроводах, особливо виробничому і гарячому, у систему інколи включають місцеві очисні пристрої чи споруди (фільтри, деаератори тощо).

Арматура – пристрої для перекриття або зміни величини вільного проходу трубопроводу: засувки, вентилі, водорозбірні крани та ін.

Схеми внутрішнього водопроводу можуть бути простими (ввідводомір-мережа-арматура), з регулюючими та напірними баками, з насосними та іншими установками.

За розташуванням магістральних ліній розрізняють схеми: тупикові, кільцеві, комбіновані, з нижнім і верхнім розведенням труб, зонні.

Вибір системи та схеми внутрішнього водопостачання здійснюють залежно від призначення будинку, технологічних, протипожежних та санітарно-гігієнічних вимог, режиму водопостачання та ТЕР. Наприклад, у житлових будинках висотою до 12 поверхів влаштовують тільки господарсько-питний водопровід, 12-16 поверхів – об’єднаний господарсько-питний-протипожежний, понад 16 поверхів – як правило, роздільні господарсько-питний і протипожежний водопроводи.

Прості схеми водопостачання застосовуються, коли гарантійний тиск завжди більший від потрібного для водопостачання даного будинку. Схему з регулюючими баками застосовують, коли тиск в зовнішній мережі менший за потрібний лише протягом декількох годин (в години зниження тиску нижче потрібного живлення верхніх поверхів системи – з баку, заповненого водою в години тиску, більшого за потрібний). При постійній недостачі тиску використовують насосні установки. Регулюючі (водонапірні) баки доцільно також використовувати при нерівномірному водоспоживанні як самостійно, так і в поєднанні з насосними установками. У висотних будівлях (17 поверхів і вище) досить часто застосовують зонні системи водопостачання для того, щоб максимальний тиск перед водорозбірними приладами не перевищив допустимих величин (0,6 МПа – для господарсько-питних водопроводів і 0,9 МПа – для протипожежних).

Проектування внутрішнього водопроводу починають з вибору схеми системи водопроводу. Для житлових, громадських будівель з підвалами або техпідпіллями найчастіше використовують систему водопроводу холодної води з тупиковою схемою та нижнім розведенням. Таку ж систему використовують для водопроводу гарячої води, який також закільцьовують зворотньою мережею (стояками, магістраллю) для відведення охолодженої води на повторне нагрівання. В децентралізованих системах з місцевими водонагрівачами для потреб квартири чи невеликого будинку, при невеликій протяжності водопроводу гарячої води, зворотня мережа застосовується рідко.

Протипожежні водопроводи влаштовуються в таких будівлях: житлових висотою 12 поверхів і більше; гуртожитках, готелях, пансіонатах, школах-інтернатах висотою 4 поверхи і більше; адміністративних висотою 6 поверхів і більше; лікувальних закладах, дитячих яслях, садах, магазинах, вокзалах при об’ємі будівлі 5000 м і більше; кінотеатрах, клубах, домах культури на 200 місць і більше; в приміщеннях під трибунами стадіонів будь-якої місткості об’ємом 5000м³ і більше; в будівлях навчальних закладів об’ємом 25000 м³ і більше; в конференц-залах місткістю»700 людей; в будівлях об’ємом 7500 м і більше і т. п.

Протипожежні водопроводи складаються з мережі магістральних і розподільчих (стояки) трубопроводів, пожежних кранів і при потребі протипожежних насосів. У схему протипожежного водопроводу часто включають водонапірний бак або пневматичну установку. Протипожежний водопровід повинен забезпечувати подачу потрібної кількості води під певним напором до будь-якого з кранів у ньому. При пожежегасінні можуть діяти один чи одночасно кілька пожежних кранів (один струмінь чи кілька розрахункових струменів). Мінімальний радіус дії пожежного крану рівний 16 чи 26 м. Якщо напір в протипожежній мережі недостатній, то встановлюють протипожежний насос, що включається автоматично. Спринклерні установки застосовують для розпилення води спринклерами (розпилювачами) в приміщеннях з підвищеною пожежною небезпекою (сцени театрів, склади та ін.). Вони складаються із спринклерів, розподільчих і магістральних трубопроводів, контрольно-сигнального клапану, головної засувки, основного і автоматичного водопідживлювачів. Системи автоматичних установок із спринклерним обладнанням бувають водяні, повітряні і повітряно-водяні. Залежно від ступеня пожежної небезпеки будівель застосовують дренчерні установки: заливні (дренчери - розетками вгору); сухотрубні (дренчери- розетками вниз). У розподільчій мережі: дренчери, магістральні трубопроводи, клапани групової дії чи засувки керування. Дренчер на відміну від спринклера не має скляної пробки (клапана) і замка. Дренчери розташовують на відстані до 3 м один від одного і до 1,5 м від стін.