Оповідання і нариси останніх років

В останні роки свого життя Свидницький написав ряд оповідань і нарисів, які побачили світ у 1868—1870 роках на сторінках «Киевлянина» і «Одесского вестника». Ці твори написані російською мовою, хоч багато діалогів, ха­рактерних епізодів, специфічних висловів, образів тощо по­даються українською мовою.

Досить різноманітна тематика цих творів. Одні з них за своєю темою примикають до «Люборацьких», подаючи картини з життя сільського духовенства («Прошльш бьгг православного духовенства», «На похоронах», «Орендарь», «Гаврусь й Катруся») чи навчання в духовних школах («Два упрямьіх»); інші — розповідають про важку долю дрібних чиновників, про їх щоденну боротьбу за шматок хліба («Попался впросак», «Хоч з мосту та в воду»). Окрему групу становлять оповідання і нариси про людей, вики­нутих на саме дно життя («Жебраки»), а також твори до певної міри пригодницького характеру, де знайшли своє відбиття такі явища, як розбої, грабунки, контрабанда, фальшування грошей, збагачення тощо («Пачковози», «Конокради», «Железний сундук»), 3 цієї групи помітно виді­ляється оповідання «За рік до холери».

Автограф першої сторінки нарису А. Свидницького «Відьми, чарівниці й опирі...». Інтерес письменника до жанрів оповідання і нарису, праг­нення до поєднання художньо-образного відтворення з публіцистичним, документальним слід розглядати в зв’язку з загальним процесом демократизації літератури, на­маганням кращих представників різночинної інтелігенції по­казувати події й факти життя в їх, так би мовити, «чистому» вигляді. Саме в цей час у російській літературі бурхливо розвивається нарис (Помяловський, Решетников, Слєпцов, М. Успенський, Левітов), що, безумовно, було для україн­ського різночинця і певним прикладом, і також стимулом у шуканнях такої жанрової форми, яка б не сковувала літе­ратурними умовностями і дозволяла б оперативно показува­ти життя в його найрізноманітніших проявах.