Коріння європейської єдності

Використовуючи засоби економічного, інформаційного, полі­тичного та міжнародно-правового впливу, глобалізація суттєво змінює розуміння концепції суверенної національної держави, оскільки все прогресуючу роль в управлінні державотворчим процесом покладається на наднаціональні утворення.

Ще два десятиріччя тому, відомий американський футуро­лог Е. Тоффлер у роботі «Третя хвиля» зазначив, що цивілізація Третьої хвилі базуватиметься на новій системі розподілу влади, в якій нація як така втрачатиме своє значення, більш важливу роль відіграватимуть інші інститути, які виникнуть не стільки за географічною ознакою, скільки за культурною, релігійною, екологічною чи економічною.

Не дивлячись на все зростаючу взаємозалежність світу, сти­рання державних кордонів, можна констатувати появу нового критерію поділу держав, поділу на основі не тієї чи іншої націо­нально-державної приналежності, а на основі технічної оснаще­ності, інформаційною розвиненості.

У Посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії еконо­мічного та соціального розвитку України на 2002 - 2011 роки» визначено, що курс на європейську інтеграцію є природним наслідком здобуття Україною державної незалежності. Він

В. А. ЛІПКАН, Ю. Є.МАКСИМЕНКО, В. М. ЖЕЛІХОВСЬКИИ викристалізовується з історії нашого народу, його ментальності та демократичних традицій, з прагнення нинішнього поколін­ня бачити свою державу невід'ємною складовою єдиної Європи. Європейський вибір України - це водночас і рух до стандартів реальної демократії, інформаційного суспільства, соціально орієнтованого ринкового господарства, базованого на засадах верховенства права й забезпечення прав та свобод людини і гро­мадянина.

Вагоме значення має інша законодавчо закріплена норма, яка зазначила, що Україна має створити ефективну систему інфор­маційного захисту своїх національних інтересів, що передбачає проведення активної інформаційно-аналітичної роботи, спрямо­ваної на роз'яснення своєї внутрішньої і зовнішньої політики, формування прихильного ставлення до України в парламент­ських, урядових і неурядових колах, збирання інформації про наміри або акції, що плануються щодо України з метою своєчас­ного і адекватного на них реагування, прогнозування перспек­тивних напрямів міжнародної активності.

Головна функція зовнішньої політики України в цьому кон­тексті полягає у подоланні штучної інформаційної ізоляції навколо неї та донесенні до України світових інформаційних потоків, забезпеченні політичних, договірно-правових та органі­заційно-технічних можливостей включення вітчизняних інфор­маційних служб в міжнародну систему обміну інформацією.

Протягом 90-х років XX ст. Європейський Союз (ЄС) став найвпливовішою інтеграційною структурою на європейському континенті, відіграючи важливу роль в забезпеченні європейсь­кої безпеки-

Взагалі, ідея європейської єдності мала давнє коріння у сус­пільно-політичному розвитку Європи. Серед апологетів даної ідеї можна відзначити видатних миелителей та філософів XIX століття, таких як Е. Крюсе, В- Пени, Дж. Мадзіні, В.Ф. Генц та Й. К. Блунтшлі, Й. Альтузіус, Ш.-Л. Монтеск'є, Ж. Ж. Руссо, П. Ж. Прудон, Дж. Бентам, Р. Кобден, Ф. Ліст та К. Франц.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ
_________________________________ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦҐІ

Особливої активності дана ідея набула у 20-х роках XX ст. у наукових та філософських трактатах Р. Куденхове - Калергі, Е, Мейрігп, Ж. Бенд, П. Валері, К. Сфорц та А. Тріан, які відстою­вали позицію необхідності створення Об'єднаних Штатів Європи в якості самостійного потужного політичного та економічного союзу, спроможного протистояти натиску союзу Англії та Аме­рики.

Тривалий час ці теоретичні розробки мали виключно теоре­тичний характер. Лише після Першої та Другої світової війни на порядку денному для європейців став пошук засобів забез­печення безпеки та попередження нового збройного конфлікту, оскільки було зрозуміло, що держава сама по собі втратила свою природну роль - гаранта національної безпеки, а тому необхід­но винайти таку систему безпеки, такий політичний механізм, який зміг би попередити загрозу нового конфлікту та відновити зруйновану економіку регіон"'.

Деякі аспекти історичної ідеї об'єднаної Європи знайшли своє відбиття в основоположних установчих документах Європейсь­кого Союзу: Договору про заснування Європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС) від 18 квітня 1951 p., Договору про за­снування Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) та Європейського Співтовариства з атомної енергії (Євроатом) від

25 березня 1957 p., Єдиному Європейському Акту, підписаному в Люксембурзі 17 лютого 1986 р, та в Гаазі 28 лютого 1986 р., в Маастрихтському Договору про Європейський Союз від 7 лютогр 1992 року з подальшими змінами та доповненнями, запровадже­ними Амстердамським від 2 жовтня 1997 року та Ніццьким від

26 лютого 2001 р. договорами.

Преамбула Договору про заснування Європейського Економіч­ного Співтовариства визначає, що memofa європейської інтегра-

⁹⁹ Снігир О.В, Україна у геополітичних концепціях Європейського Союзу: динаміка «об'єкт -суб'єктних» відносин: Дис... канд.. політ. Наук: 21.01.01 / Національний інститут стратегічних досліджень. -К.,2004,178с.,С.62

В. А. ЛІПКАН, Ю. Є.МАКСИМ ЕМКО, В. М. ЖЕЛІХОВСЬКИИ ції є більш тісний союз європейських народів, який досягається шляхом спільних дій, спрямованих на усунення бар'єрів, що розділяють Європу. Актуальною для України є теза про те, що інші народи Європи, які поділяють їх ідеал, повинні приєднува­тися до їх зусиль.

Не менш актуальною є інше положення, юридично закріпле­не в Декларації про майбутнє Європейського Союзу від 15 грудня 2001 p., відповідно до якого єдиний кордон, який проводить Єв­ропейський Союз, - це кордон демократії та прав людини. Союз є відкритим тільки для країн, що поважають основоположні цін­ності, такі як вільні вибори, дотримання прав меншин і правова держава'"".

Виходячи зі змісту установчих договорів Європейського со­юзу, особливу увагу він приділяє розвитку спільної політики в таких сферах, як економічна, з вугілля та сталі та з атомної енергії, що прямо витікає з установчих договорів (Договір про заснування Європейського об'єднання вугілля та сталі, Договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства та Європейського Співтовариства з атомної енергії), зовнішня полі­тика та політика безпеки, а також співробітництва поліцій і судів в кримінально-правовій сфері (в галузі юстиції та внут­рішніх справ).

Саме Маастрихтський договір запровадив поняття «трьох опор», кожна з яких тотожна вищезазначеним сферам. Важ­ливість даного нормативно-правового акта підтверджується ще й тим, що вперше були закріплені загальна зовнішня політики та політика безпеки країн ЄС, а саме:

- захищати загальні цінності, основні інтереси та незалеж­ність Союзу;

- зміцнювати безпеку Союзу та держав-членів усіма спосо­бами;

¹⁰⁰ Декларація про майбутнє Європейського Союзу, прийнята Євро­пейською Радою в Лакені 15 грудня 2001 р.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ
_________________________________ В УМОВАХ ЄВРОШТЕГРАЦІЇ

- підтримувати мир та зміцнювати міжнародну безпеку згідно з принципами Статуту ООН, Гельсінського заключного акту та цілями Паризької хартії;

- сприяти міжнародному співробітництву;

- розвивати та консолідувати демократію й законність, пова­
гу до прав людини й основних свобод "".

Отже, Євроінтеграція має досить динамічний характер. Якщо раніше союз європейських країн мав за мету створення виключ­но єдиного економічного простору, то наразі особливої актуаль­ності набуває розвиток «другої» та «третьої» опор - зовнішня політика і політика безпеки та співробітництво поліцій і судів в кримінально-правовій сфері відповідно.

У зв'язку з рівнем інформаційно-технічного розвитку Євросо-юзу, особливого значення в діяльності ЄС має проблема забезпе­чення інформаційної безпеки.

Спільна позиція країн-членів Європейського Союзу щодо змісту поняття «інформаційна безпека» була висловлена пред­ставником Швеції при обговоренні питань міжнародної інфор­маційної безпеки на 56-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, згідно з якою інформаційна та мережева безпека означає захист осо­бистої інформації про відправників і одержувачів, захист інфор­мації від несанкціонованих змін, захист від несанкціонованого доступу до інформації і створення надійного джерела постачан­ня обладнання, послуг та інформації.

Інформаційна безпека також охоплює захист інформації, що стосується військового потенціалу та інших аспектів національ­ної безпеки. Недостатній захист життєво важливих інформа­ційних ресурсів та інформаційних і телекомунікаційних систем може створити загрозу міжнародній безпеці.

Позиція з приводу інформаційної безпеки відзначається ра­ціоналізмом, адже предметом безпеки називаються конкретні поняття різних видів інформації. Крім того, простежується до­сить чітке розмежування особливостей інформаційної безпеки

"" Договор об Европейском союзе 1992 г. - Страсбург, 1992-С. 19.

В. А. ЛІІ1КАН. Ю. С.МАКСИМ EH КО, В. М. ЖЕЛІХОВСЬКИИ людини і суспільства (особиста інформація, інформаційне забез­печення життя суспільства) та інформаційної безпеки держави (інформаційне забезпечення національної безпеки).

2. Боротьба з кіберзлочинністю

У рамках інформаційного забезпечення національної безпе­ки, захисту особистої інформації є боротьба з кіберзлочинністю, оскільки це особливо актуальна проблема для країн Європи, що обумовлено високим рівнем комп'ютерної оснащеності різних сфер життєдіяльності суспільства.

Статті 29, 34 Договору про заснування Європейського Союзу, Директива Парламенту і Ради 95/46/ЕС від 24/10/1995 «Про захист приватних осіб у галузі обробки персональних даних та щодо вільного руху таких даних»; Регламент Парламенту і Ради ЄЄ № 45/2001 від 18/12/2000 «Про захист фізичних осіб у сфері обробки особистої інформації інституціями і органами Співто­вариства та про вільний рух такої інформації», Резолюція Ради ЄС «Про законний моніторинг телекомунікацій» (96/3 329/01) від 17 січня 1995 p.- це лише частина нормативно-правових актів Європейського Союзу, що порушують питання боротьби з комп'ютерною злочинністю.

Базовим міжнародним нормативно-правовим документом, що регулює суспільні відносини у сфері боротьби з кіберзлочин­ністю, є Конвенція Ради Європи «Про кіберзлочинність» від 23 листопада 2001 року.

Європейський Союз лише готується до імплементації Конвен­ції. Першими кроками на цьому шляху були Спільна Позиція 1999/364/JHA від 27 травня 1999 року, затверджена Радою ЄС на підставі ст. 34 Договору про заснування ЄС щодо переговорів відносно проекту Конвенції про комп'ютерну злочинність, які відбулися у Раді Європи, та Пропозиції для Рамкового Рішення Ради ЄС щодо атак, спрямованих на інформаційні системи.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ
________________________________ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Цікавим є той факт, що, аналізуючи нормативно-правові акти ряду країн Європейського союзу, відповідно до яких закріплена відповідальність за передбачені даною Конвенцією діяння, най­більше відповідає конвенціальним нормам Кримінальний ко­декс Німеччини.

Отже, відповідно до цієї Конвенції комп'ютерні правопору­шення класифіковані на певні групи. Перша група передбачає кримінальну відповідальність за вчинення правопорушень про­ти конфіденційності, цілісності та доступності комп'ютерних да­них і систем, а саме:

1) незаконний доступ;

2) нелегальне перехоплення;

3) втручання у дані;

4) втручання у систему;

5) зловживання пристроями.

Друга група передбачає відповідальність за правопорушення, пов'язані з комп'ютерами, а саме:

1) підробка, пов'язана з комп'ютерами;

2) шахрайство, пов'язане з комп'ютерами.

Третя група - правопорушення, пов'язані зі змістом інформа­ції, а саме правопорушення, пов'язані з дитячою порнографією:

1) вироблення дитячої порнографії з метою її розповсюджен­ня за допомогою комп'ютерних систем;

2) пропонування або надання доступу до дитячої порнографії за допомогою комп'ютерних систем;

3) розповсюдження або передача дитячої порнографії за допо­могою комп'ютерних систем;

4) набуття дитячої порнографії за допомогою комп'ютерних систем для себе чи іншої особи;

5) володіння дитячою порнографією у комп'ютерній системі чи на комп'ютерному носії інформації.

Четверта група включає правопорушення, пов'язані з пору­шенням авторських та суміжних прав.

В. А. ЛІПКАН, Ю. Є.МАКСИМЕНКО, В. М. ЖЕЛІХОВСЬКИИ До речі, положення даної Конвенції знайшли своє відобра­ження в Законі України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України» від 23.12.2004 року, відповідно до якого в розділі 16 «Злочини у сфері вико­ристання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), сис­тем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку» викладені у новій редакції статті 361 (Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизо­ваних систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку), ст. 362 (Несанкціоновані дії з інформацією, яка обробляється в електронно - обчислювальних машинах (комп'ютерах), авто­матизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігаєть­ся на носіях такої інформації, вчиненні особою, яка має право доступу до неї), ст. 363 (Порушення правил експлуатації елект­ронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку або по­рядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється) Кримінального кодексу України та передбачена кримінальна відповідальність за статтями 361-1 (Створення з метою вико­ристання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут), 361-2 (Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислю­вальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або на носіях такої інформації) та 363 -1 (Перешкоджання роботі електронно- обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв'язку).

3. Регулювання Інтернет-відносин у країнах Європи

Цікавим з точки зору інформаційної безпеки є досвід регу­лювання Інтернет - відносин деяких європейських країн. Як

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ
_________________________________ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

зазначає Макаренко ЄЛ., у більшості європейських країнах прийняті (або існують в проекті) закони, що дають можливість притягнути до відповідальності провайдерів хостових послуг за розміщення на їхніх сайтах інформації незаконного змісту; деякі правила обмежують доступ провайдерів до таких джерел інформації. Мережеві оператори не можуть бути притягнуті до відповідальності за зміст інформації, яка передається мережа­ми, однак вони зобов'язані на умовах виданих ліцензій вжити необхідних заходів щодо користувачів і клієнтів, які викорис­товують мережі для передання інформації незаконного змісту. В країнах ЄС також існує практика самоврегулювання хосто­вих послуг: наприклад, у Великій Британії (Фонд «Безпечна Мережа»), у ФРН і Нідерландах прийняті кодекси поведінки та створені незалежні органи самоврегулювання, які розробляють етичні стандарти для змісту інформації та класифікації неза­конної інформації. Класифікація інформації незаконного зміс­ту викладена так:

1) використання телекомунікаційних засобів для поширення образливої чи непристойної інформації користувачами підлітко­вого віку (до 18 років);

2) свідоме надання телекомунікаційних послуг для поширен­ня незаконної інформації відповідно до пункту 1;

3) свідоме надання інтерактивних комп'ютерних послуг неза­конного змісту;

4) свідоме використання телекомунікаційних засобів для
здійснення правопорушення відповідно до пункту 3.

Німеччина прийняла Закон про інформаційні і комуніка­ційні послуги (1997 р.), в якому визначений статус цифрового підпису, внесені поправки до Карнега кодексу, в закони про ав­торські права та обмеження на морально шкідливу для молоді інформацію.

Правове регулювання інформації в Інтернет, згідно з доповід­дю Міністерства економіки, фінансів та промисловості Франції, повинно:

В. A. JIIIIKAH, Ю. Є.МАКСИМЕНКО, В. М. ЖЕЛІХОВСЬКИИ

1) забезпечити свободу комунікації он-лайн;

2) визначити обов'язки постачальників послуг (зокрема, ви­давців та посередників);

3) запровадити захист інтелектуальної власності в режимі он­лайн;

4) забезпечити ефективне регулювання змісту інформації, що є в мережі Інтернет;

5) забезпечити захист персональних даних;

6) забезпечити правовий статус доменів;

7) забезпечити вільний доступ до масивів інформації в мережі Інтернет для масового використання.

З цією метою Франція подала до Європейської Ради ЄЄ мемо­рандум з пропозицією розширити доступ до Інтернету і створити регулятивні механізми для діяльності в мережі.

4. Співвідношення положень нормативно-правових

актів Європи та України, що регулюють відносини

у сфері інформаційних прав та свобод

людини і громадянина

Іншим цікавим моментом у контексті аналізу проблем забез­печення інформаційної безпеки Євросоюзу є розгляд основних нормативно-правових актів, що закріплюють права та свободи громадян Євросоюзу в інформаційній сфері.

Основним документом Європейського Союзу, що закріплює такі права громадян є Хартія основних прав Європейського Со­юзу від 7 грудня 2000 року.

Хартія проголошує, що права, які в ній закріплюються, базу­ються на конституційних традиціях та загальних міжнародних зобов'язаннях держав-членів, а також Договору про Європейсь­кий Союз, Договору про Європейські співтовариства, Європейсь­кій конвенції про захист прав людини та основних свобод, Со­ціальних хартіях, прийнятих Європейським співтовариством й

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ
_____________________________________ В УМОВАХ ЄВРОІНТ Е ГРАЦІЇ

Радою Європи та судової практики суду Європейських співтова­риств і Європейського суду з прав людини.

Аналіз даного документу, дозволяв виокремити ряд прав та свобод людини в інформаційній сфері в контексті інформаційної безпеки Європейського Союзу, що практично повторюють поло­ження Конституції України.

Так, ст. З даного Договору зазначає, що кожна людина має право на фізичну недоторканність та недоторканність психі ки. Отже, дана теза корелює з таким національним інтересом лю­дини в інформаційній сфері, як забезпечення права людини на захист від маніпуляції індивідуальною свідомістю та таким кон­ституційним положенням, яке закріплено в статті 34 Конститу ції України, відповідно до якого кожному гарантується право на свободу думки та слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Ст. 7 закріплює положення, відповідно до якого кожна люди -на має право на повагу її приватного та сімейного життя, на недоторканність житла та таємниці кореспонденції.

Згідно зі ст. 8 кожна людина має право на охорону відомостей особистого характеру.

Таким чином, дані норми віддзеркалюються у ст. 31 Консти­туції України, а саме: кожному гарантується таємниця листу­вання, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонден­ції, а також ст. 32 - ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя. Не допускається збирання, зберіган­ня, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Ст. 11 визначає, що кожна людина має право на свободу вира жати свою думку. Це право охоплює свободу підтримувати свою думку, отримувати та розповсюджувати інформацію та ідеї без будь-якого втручання з боку публічних властей та незалежно від державних кордонів. Забезпечується свобода та плюралізм

В. А. ЛІПКАН, Ю. Є.МАКСИМЕНКО, В. М. ЖЕШХОВСЬКИИ засобів масової інформації. Основна ідея даної тези закріплена Конституцією України в статтях 15 (Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися держа­вою як обов'язкова. Цензура заборонена.) та 34 (Кожному га­рантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.).

Ст. 17 закріплює охорону інтелектуальної власності. Саме ця теза корелює з такими конституційними нормами, визначе­ними у ст. 41 (Кожен має право володіти, користуватися і розпо­ряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.) та ст. 54 (Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними ви­дами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за ви­нятками, встановленими законом).

Ст. 41 зазначає, що кожна людина має право на доступ до матеріалів, що мають до неї безпосереднє відношення, при за­безпеченні законних інтересів конфіденційності, а також про­фесійної і комерційної таємниці. Ст. 34 Конституції України відображає основну ідею вищезазначеної статті, а саме: кожно­му гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вира­ження своїх поглядів і переконань. Кожен має право збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших лю-

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ

________________________________ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

дей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної кон­фіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Насамкінець, відповідно до ст. 42 кожен громадянин чи громадянка Європейського Союзу, чи будь-яка фізична чи юридична особа, яка проживає чи має офіційно зареєстроване місцеперебування в одній з держав-членів, має право доступу до документів Європейського парламенту, Ради та Європейсь­кої комісії. Що ж до України, то ст. З Конституції України за­кріпила, що держава відповідає перед людиною за свою діяль­ність.

Висновки

Українські та європейські національні інтереси людини в ін­формаційній сфері є схожими, що ще раз доводить про вірність обраного нашою державою євроінтеграційного шляху.

Резюмуючи вищевикладене, зазначимо, що сучасний етап становлення громадянського суспільства визначається входжен­ням України до провідних технологічно розвинутих країн світу, до глобального інформаційного простору. Саме тому ми має­мо використовувати досвід таких країн, що вже мають досить серйозні напрацювання у сфері забезпечення інформаційної без­пеки, зокрема досвід Європейського Союзу.

Ключові терміни та поняття інформаційна безпека Європейського Союзу, кіберзлочин-ність, основні права та свободи в інформаційній сфері Євро-союзу

Контрольні запитання для самоперевірки

1. Дайте визначення поняття «інформаційна безпека Євро-союзу».

2. Розкрийте історію становлення Європейського Союзу.

В. А. ЛІПКАЯ, Ю. Є.МАКСИМЕНКО, В. М. ЖЕЛІХОВСЬКИИ

3. Назвіть основні права та свободи в інформаційній сфері, що закріплюються Хартією основних прав Європейського Союзу від 7 грудня 2000 року.

4. Як співвідносяться права та свободи в інформаційній сфері, що закріплюються Хартією основних прав Європейського Союзу від 7 грудня 2000 року між правами та свободами в інформацій­ній сфері, закріпленими Конституцією України?

5. Які заходи запроваджені Євросоюзом для боротьби з кібер-злочинністю?

Завдання для самопідготовки

1. Розкрийте зміст заходів по забезпеченню інформаційної безпеки країнами Європи.

2. Окресліть критерії співвіднесення законодавства України та ЄЄ, що регулює суспільні відносин и в інформаційній сфері.