Крона дерева церковного року

Природним завершенням кожного дерева є його крона, тобто галуззя, листя і цвіт. Тому й дерево церковного року не обмежилося тільки Господськими празниками, а завершилося гарною кроною, якою є празники Богородичні і святих.

Ефеський Собор 431 року, проголошуючи догму про богоматеринство Пречистої Діви Марії, широко відкриває браму до її літургійного культу. Тепер один за одним постають різні празники на честь Божої Матері. Треба зауважити, що всі основні давні Богородичні празники є витвором Східної Церкви. До перших Богородичних празників, що з'явилися відразу після Ефеського Собору, належать Успення і Благовіщення. За ними в найближчих століттях з'являються Різдво Божої Матері, Зачаття Анни, Вхід у Храм, Покров та инші менші свята.

Другий важливий елемент крони дерева церковного року — це культ святих. Він починається від почитання гробів і мощей святих мучеників перших сторіч, їхні імена починають щораз більше й більше заповнювати дні церковного календаря. З культом святих мучеників поширюється й культ апостолів, а за ними розвивається культ єпископів-святителів, патріярхів, старозавітних святих, ангелів та подвижників, тобто святих монахів і монахинь. У період між IV і V сторіччями почитання святих стає вже загально-церковною практикою. А в VI-VIII сторіччях наш церковний рік уже набуває в основному свого сьогоднішнього вигляду. Йому залишається ще тільки доповнити себе іменами святих, яких було канонізовано пізніше.

Коли князь Володимир Великий прийняв з Візантії християнську віру, то там уже був уповні сформований церковний календар. З часом на українських землях його доповнили такі українські святі, як свята княгиня Ольга, святий князь Володимир Великий, святі князі Борис і Гліб, преподобні Антоній і Теодосій Печерські та инші.

Свята Церква з різних причин по-особливому вшановувала деяких святих, тому дні їхнього вшанування стали святковими, вони зобов'язували всіх вірних бути того дня на святій Літургії та утримуватися від тяжкої фізичної праці. Таких обов'язкових свят в нашій Церкві було досить багато. Замойський Синод 1720 року, крім Господських і Богородичних празників, називає ще 17 обов'язкових свят на честь різних святих. Львівський Синод 1891 р. зменшує кількість обов'язкових празників святих. Одні з них зводить до звичайних церковних свят, инші — каже переносити на неділю.

Римський Архиєрейський Синод 1969 р. ще зменшує число обов'язкових свят і не тільки святих, але й Господських і Богородичних. Ось рішення цього Синоду: "Відносно святкування свят в Українській Католицькій Церкві Синод, беручи до уваги нові суспільні й економічні умовини життя і праці наших вірних та звільнення вже иншими помісними католицькими Церквами їхніх вірних від деяких обов'язкових свят, постановляє в дусі канонів Другого Ватиканського Собору: 3 днем 1 січня 1970 р. обов'язковими для вірних нашої Церкви є такі святкові дні: всі неділі в календарному році, Різдво, Богоявлення, Великдень, Зіслання Святого Духа — по одному дневі (перший день), Найменування (Обрізання) Господа

Нашого Ісуса Христа, Благовіщення Пречистої Діви Марії, Вознесення Господа Нашого Ісуса Христа і Успення Пресвятої Богородиці" (§ 18).
До святкування названих свят Синод зобов'язує в совісті всіх вірних, а стосовно инших традиційних свят нема того обов'язку. [1]