2018-01-21
956
У рамках фінансового аналізу ділова активність визначається показниками оборотності, які дозволяють проаналізувати, наскільки ефективно підприємство використовує свої ресурси. Вони є індикаторами його виробничо-комерційної активності. Показники оборотності мають велике значення для оцінки фінансового стану, оскільки швидкість обороту його коштів, тобто швидкість перетворення їх у грошову форму, безпосередньо впливає на платоспроможність підприємства. Прошу звернути увагу на табличку № 3
Таблиця № 3
Показники ділової активності ДП «Житомирський облавтодор» Філія «Коростенська ДЕД» за період 2006-2008 рр.
| Показники | Одини-ця виміру | рік | 2007 рік | рік | Відхиле-ння 08/06 | Відхиле-ння 08/07 |
| 1. Чистий дохід від реалізації | тис. грн. | 7653,0 | 7339,4 | 8092,6 | +439,6 | +753,2 |
| 2. Собівартість реалізованої продукції | тис. грн. | 7486,5 | 6817,1 | 7739,9 | +253,4 | +922,8 |
| 3.Середньорічна сума дебіторської заборгованості | тис. грн. | 317,55 | 578,9 | +643,45 | +382,1 | |
| 4.Середньорічна вартість товарно-матеріальних запасів | тис. грн. | 679,25 | 722,4 | 893,75 | +214,5 | +171,35 |
| 5.Середньорічна вартість кредиторської заборгованості | тис. грн. | 254,55 | 318,75 | 270,5 | +15,95 | -48,25 |
| 6.Середньорічна вартість власного капіталу | тис. грн. | 1369,35 | 1250,9 | 1136,6 | -235,75 | -114,3 |
| 7. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості | дні. | +28 | +15 | |||
| 8.Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості | дні | +1 | -4 | |||
| 9. Коефіцієнт оборотності товарно-матеріальних запасів | дні | +8 | +2 | |||
| 10.Коефіцієнт оборотності власного капіталу | дні | -10 | -10 | |||
| 11. Тривалість операційного циклу | дні | +36 | +17 | |||
| 12. Тривалість фінансового циклу | дні | +37 | +13 | |||
| 13.Фондовіддача | -3 |
Виходячи з наведених розрахунків в табл. 3, з приводу ділової активності об’єкта нашого дослідження можна відмітити таке:
|
|
|
Виручка від реалізації в 2008 році зросла на 439,6 тис. грн. в порівнянні з 2006 р., і на 753,2 тис. грн. у 2008р. порівняно з 2007р., собівартість реалізованої продукції при цьому зросла на 253,4 тис. грн., і на 922,8тис. грн. відповідно, що свідчить про зростання питомої ваги собівартості одиниці реалізованої продукції.
Одночасно із зростанням обсягів реалізованої продукції відбулося зростання оборотності дебіторської заборгованості у 2008р. порівняно з 2006р. на 28 днів, у 2008р. порівняно з 2007р. на 15 днів.
За аналізуючий період на підприємстві зросла середньорічна вартість товарно-матеріальних запасів на 214,5 тис. грн. у 2008р. порівняно з 2006р. і на 171,35 тис. грн. у 2008р. порівняно з 2007р., оборотність товарно-матеріальних запасів прискорилася на 8 днів у 2008 році в порівнянні з 2006 роком, та 2 дні у 2008 році в порівнянні з 2007 роком, що позитивно характеризує фінансово-господарську діяльність підприємства. Уповільнилась оборотність кредиторської заборгованості у 2008 році в порівнянні з 2007 роком на 4 дні. Тривалість операційного циклу прискорилась в 2008 році в порівнянні з 2006 роком на 36 днів та в 2008 році в порівнянні з 2007 роком на 17 днів. Фінансовий цикл також прискорився. Це означає, що підприємство потребує залучення додаткових грошових коштів для фінансування оборотних активів.
|
|
|
Віддача власних вкладень у підприємство зменшилась на -10 дні у 2008 році порівняно з 2006 роком і також на 10 днів у 2008 році порівняно з 2007 роком.
Розрахунок та аналіз показників прибутковості (рентабельності) є одним з найважливіших аспектів аналізу фінансового стану підприємств. Прибутковість підприємства характеризується сумою прибутку та рівнем рентабельності. Прошу звернути увагу на табличку № 4
Таблиця № 4
Аналіз показників рентабельності ДП «Житомирський облавтодор» Філія «Коростенська ДЕД» за період 2006-2008 рр.
| Показники | 2006 рік | 2007 рік | 2008 рік | Відхи-лення 08/06 | Відхи-лення 08/07 |
| 1. Чистий дохід від реалізації, тис. грн | 7653,0 | 7339,4 | 8092,6 | 439,6 | 753,2 |
| 2. Валовий прибуток, тис. грн. | 166,5 | 522,3 | 352,7 | 186,2 | -169,6 |
| 3.Операційний прибуток, тис. грн | 152,4 | 419,6 | 155,2 | 2,8 | -264,4 |
| 4. Чистий прибуток, тис. грн. | 17,6 | 388,3 | 189,0 | 171,4 | -199,3 |
| 5. Коефіцієнт рентабельності активів, % | |||||
| - за чистим прибутком | 0,7 | 3,2 | 2,5 | -6,8 | |
| - за операційним прибутком | 2,6 | -3,4 | -8,4 | ||
| 6. Коефіцієнт рентабельності основної діяльності, % | 2,04 | 6,2 | -0,04 | -4,2 | |
| 7. Коефіцієнт рентабельності реалізації, % | |||||
| - за валовим прибутком | 2,2 | 7,12 | 4,4 | 2,2 | -2,72 |
| - за операційним прибутком | 19,34 | 17,34 | 13,34 | ||
| - за чистим прибутком | 0,23 | 5,3 | 2,34 | 2,11 | -2,96 |
| 8. Коефіцієнт рентабельності власного капіталу, % | |||||
| - за операційним прибутком | 11,13 | 33,54 | 2,87 | -19,54 | |
| -за чистим прибутком | 1,3 | 31,04 | 15,7 | -14,04 |
Показники рентабельності, наведені в табл. 4, дають підстави зробити такі висновки про ефективність фінансово-господарської діяльності досліджуваного підприємства:
Значення всіх показників рентабельності, крім рентабельності реалізації за операційним прибутком скоротилися в 2008 р. у порівнянні з 2007. Основним факторами, які негативно вплинули на рівень рентабельності підприємства, є зростання виробничих та адміністративних витрат, зростання збитку від операційної діяльності та валового збитку. Коефіцієнт рентабельності активів в 2008 році в порівнянні з 2007 роком скоротився на 6.8 %: якщо в 2007 році на кожну вкладену в активи гривню підприємство отримало операційного прибутку – 11 коп., чистого прибутку – 10 коп., то в 2008 році відповідно 2,6 коп. та 3,2 коп.
Коефіцієнт рентабельності основної діяльності у 2006 році становив 2,04 коп. на 1 гривню витрат на виробництво і реалізацію продукції, у 2007 році збільшився на 4,16 і склав 6,2 коп. на 1 гривню витрат на виробництво та реалізацію продукції, а в 2008 році різко скоротився і склав 2 коп. на 1 гривню витрат на виробництво та реалізацію продукції.
Рентабельність власного капіталу дозволяє визначити ефективність використання власних джерел коштів; у 2008 році рентабельність власного
капіталу за операційним та чистим прибутком вища проти 2006 року, але нища ніж у 2007 році, що свідчить про неефективне використання власного капіталу. У 2007 році на кожну вкладену гривню власних коштів підприємство отримало 14 коп. операційного прибутку та 17 коп. чистого прибутку.
Аналіз показників рентабельності реалізації показав, що рівень показників у 2008 році порівняно з 2006 роком збільшився, а в порівнянні з 2007 роком знизився. Зокрема у 2008 році, рентабельність реалізованої продукції за валовим прибутком та чистим прибутком зменшилася відповідно на 2,72 і 2,96 % у порівнянні з 2007 роком та збільшилася на 2,2 і 2,11% в порівнянні з 2006 роком. Разом з тим, рентабельність реалізованої продукції за операційним прибутком зросла у 2008 році в порівнянні з 2006 роком на 17,34% та на 13.34 % у порівнянні з 2007 роком.
|
|
|
, діагностика – це визначення стану об'єкта, предмета, явища чи процесу управління за допомогою реалізації комплексу дослідницьких процедур, виявлення в них слабких лапок і "вузьких місць". Діагностика — це не одноразовий акт, а процес, що здійснюється в часі й у просторі. Процес діагностики — дослідницький, пошуковий, пізнавальний процес. Найбільш корисне застосування діагностики для визначення реального стану процесів управління. Щодо діагностики фінансової кризи Філії «Коростенська ДЕД» будемо використовувати оцінювання ймовірності банкрутства підприємства за допомогою Zрахунку Альтмана, двофакторної моделі, моделі Спрінгейта, моделі Ліса, моделі Таффлера. Прошу звернути увагу на табличку № 5
Таблиця 5
Оцінювання ймовірності банкрутства ДП «Житомирський облавтодор» Філія «Коростенська ДЕД» за допомогою Zрахунку Альтмана
за період 2006-2008рр.
| № п/п | Показники | рік | 2007 рік | 2008 рік | Відхилення 2008 р. від 2006 р., +/- |
| 1. | Частка оборотного капіталу в активах | 0,56 | 0,43 | 0,40 | -0,16 |
| 2. | Співвідношення чистого прибутку й активів | 0,01 | 0,11 | 0,04 | 0,03 |
| 3. | Рентабельність активів (по операційному прибутку) | 0,17 | 0,3 | 0,07 | -0,1 |
| 4. | Співвідношення власного і позикового капіталу | 0,72 | 3,1 | 2,38 | |
| 5. | Оборотність активів | 1,4 | -1,6 | ||
| 6. | Значення Z-рахунку | 4,46 | 4,84 | 5,01 | 0,55 |
Проаналізувавши ймовірність банкрутства за модифікованим Z – рахунком Альтмана я визначила, що протягом аналізованого періоду значення Z-рахунку більше 3 – це свідчить про те, що дане підприємство має дуже низький рівень ймовірності банкрутства. Прошу звернути увагу на табличку № 6
Таблиця 6
Оцінювання ймовірності банкрутства ДП «Житомирський облавтодор» Філія «Коростенська ДЕД» за допомогою двофакторної моделі
|
|
|
за період 2006-2008 рр.
| № | Показники | 2006 рік | 2007 рік | 2008 рік | Відхилення 08/06 рр. +/- |
| 1. | Коефіцієнті поточної ліквідності (покриття) | 2,2 | 1,10 | 1,1 | -1,1 |
| 2. | Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності) | 2,2 | 4,2 | 6,15 | 3,95 |
| 3. | Значення Z рахунку | -2,10 | -1,04 | -1,15 | -3,25 |
За розрахунками двофакторної моделі, я визначила, що підприємство залишиться платоспроможним, оскільки значення Z-рахунку менше нуля.
Ще було оцінено за допомогою моделі Спрингейта, Тафлера та Лиса.
Оцінювання ймовірності банкрутства за моделлю Спрінгейта показало, що підприємство в 2006 році знаходиться в зоні фінансової стійкості, оскільки коли значення Z-рахунку приймає значення > 0,862 – це свідчить про те, що підприємство функціонує нормально.
В 2007 і 2008 рокках Z ≤ 0,862, тобто підприємство вважається потенційним банкрутом.
Оцінка ймовірності банкрутства підприємства за допомогою моделі Лиса показала, що підприємству банкрутство не загрожує.
Оскільки всі показники > 0,037.
Модель Таффлера показала, що значення Z-рахунку > 0,3 – це свідчить про те, що у підприємства непогані довгострокові перспективи, тобто підприємство відносно платоспроможне
III РОЗДІЛ
Основними шляхами виходу підприємства з кризи є реструктуризація та санація. Реструктуризація — це процес здійснення організаційно-економічних, правових і технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, його управління, форми власності, організаційно-правових форм, з метою фінансового оздоровлення підприємства, збільшення обсягу випуску конкурентоспроможної продукції та підвищення ефективності виробництва.
Реструктуризація підприємства покликана розв'язати два основних завдання: забезпечити виживання підприємства та відновити його конкурентоспроможність на ринку. Основні форми і види реструктуризації підприємств наведено на рис. 3.
За оперативної реструктуризації підприємства (організації) розв'язуються дві основні проблеми: забезпечення ліквідності та суттєве поліпшення результатів його (її) діяльності. Стратегічна реструктуризація підприємства (організації) забезпечує довготермінову його (її) конкурентоспроможність. Організаційно-правовий вид реструктуризації характеризується процесами комерціалізації, корпоратизації, зміни організаційної структури та власника державних підприємств.
Технічну реструктуризацію пов'язано із забезпеченням такого стану підприємства, за якого воно досягає відповідного рівня виробничого потенціалу, технології, «ноу-хау», управлінських навичок, кваліфікації персоналу, ефективних систем постачання й логістики, тобто всього того, що дає підприємству змогу виходити на ринок з ефективною та конкурентоспроможною продукцією.
Управлінську реструктуризацію зв'язано з підготовкою та перепідготовкою персоналу з орієнтацією на конкурентоспроможне функціонування підприємства, зміну його організаційної структури, менеджменту, технологічної, інноваційної та маркетингової політики.
«Усебічна» реструктуризація охоплює розробку нової організаційної структури, відповідної продуктової, трудової, технічної та технологічної політики, зміни в менеджменті, організації тощо.
Порядок реструктуризації підприємства (організації) показано на рис. 4
Основні варіанти проведення реструктуризації підприємств показано на рис. 5
Вибираючи форми та методи реорганізації, особливу увагу необхідно звертати на збереження підрозділів, які беруть участь у забезпеченні найважливіших державних потреб або соціально-економічних потреб регіону.
Вибір варіанта реструктуризації здійснюється на підставі критерію оцінки реальних ринкових можливостей структурних підрозділів підприємства, а саме:
а)ступінь освоєння нових ринків, що відображає, наскільки швидко підрозділ може змінити структуру збуту продукції та подолати бар'єри вступу до нових ринків.
Проте треба враховувати, що олігопольні ринки та ринки з високим ступенем вкладення капіталу в продукцію освоюються дуже повільно;
б) рівень специфічних виробничих знань і технологій, що характеризує рівень застосування специфічних науково-технічних знань у виробничій діяльності підрозділу, який має відмовитись від усього асортименту продукції, що виготовлялася раніше.
За цими критеріями підрозділи відносять до однієї з категорій підприємств, що реорганізуються або ліквідуються (табл. 7).
Таблиця 7
Загальновживана категорійність підприємств, що реорганізуються або ліквідуються
| Категорія Підприємства | Характеристика, умови та критерії оцінки підприємств |
| Підприємство, яке легко реорганізується Підрозділ швидко входить на нові ринки (легко збуває свою продукцію). Частка специфічних виробничихзнань мала. Ці умови полегшують реорганізацію, і підрозділ можна швидко перетворити на самостійне підприємство | |
| Підприємства, які потенційно піддаються реорганізації Підрозділ з великою можливістю освоєння нових ринків, але рівень специфічних виробничих знань і технологій, для самостійного існування досить значний, що утруднює зміну асортименту продукції та відповідновиробничого процесу | |
| Підприємство, яке важко піддається реорганізації Підрозділ, для якого освоєння нових ринків є важким, але котрий має високий рівень специфічних виробничих знань і технологїй, що без них неможлива структура кооперації та збуту в межах об’єднання | |
| Підприємство, яке підлягає ліквідації Підрозділ з малою можливістю освоєння ринків і малим рівнем спвцифічних виробничих знань |
Реструктуризація підприємств забезпечується відповідними організаційно-економічними заходами, а саме: заміною керівництва підприємства; частковою або повною приватизацією; частковим закриттям; проведенням процедури банкрутства; поділом великих підприємств па частини; відокремленням від підприємств непрофільних структурних підрозділів; виділенням казенних підприємств або спецвиробництв; звільненням підприємств від об'єктів соцкультпобуту; продажем (або наданням в оренду) частини основних фондів підприємства; конверсією, диверсифікацією; поліпшенням якості товарів (робіт, послуг); підвищенням ефективності маркетингу; зменшенням витрат на виробництво; запровадженням нових прогресивних форм і методів управління; скороченням чисельності зайнятих на підприємстві із забезпеченням соціальних пільг у разі звільнення; тимчасовим припиненням капітального будівництва та продажем об'єктів незавершеного будівництва; продажем зайвого устаткування, матеріалів і комплектуючих виробів тощо; відстрочкою або списанням боргів; пошуком інвестицій та інвесторів; залученням кредитів для фінансової реструктуризації.
Санація — це комплекс послідовних взаємозв'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентоспроможності.
Процес фінансового оздоровлення починається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. Проведення такого аналізу дає змогу або прийняти рішення щодо доцільності проведення санації, або, якщо це зробити неможливо, щодо повної ліквідації підприємства.
За проведення процесу санації необхідно визначити її цілі та стратегію. На підставі обґрунтованої стратегії розробляється система санаційних заходів, формується програма та проект плану санації. На кінцевому етапі здійснюється реалізація цього плану.
Оцінка фінансового стану підприємства та причин фінансової кризи (згідно з класичною моделлю санації дає змогу зробити висновок про доцільність чи недоцільність санації) даної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, капітал утрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію господарського суб'єкта.
У тому разі, коли підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність і прибутковість, має достатньо підготовлений управлінський персонал, ринки збуту товарів, а виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, приймається рішення про проведення санації.
Окремим і дуже важливим аналітичним блоком у класичній моделі є формуваннястратегічних цілей і тактики проведення санації.
Відповідно до вибраної стратегії розробляєтьсяпрограма санації, тобто система взаємозв'язаних заходів, спрямованих на вихід підприємства з кризи. Вона формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, стратегічних завдань санації та висновків про можливості залучення капіталу.
Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних 498 цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їхньої окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту. Проект фінансового оздоровлення доцільно розробляти в кількох варіантах.[40]
Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Контролюючі органи повинні своєчасно виявляти й використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рішення щодо подолання можливих перешкод за здійснення оздоровчих заходів.
Дійову допомогу тут може надати оперативний санаційний контроль, який синтезує інформаційну й контрольну функції. Завданням санаційного контролю є ідентифікація оперативних результатів та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів і подолання додаткових перешкод.
Обґрунтування санаційного процесу для кожного окремого суб'єкта господарювання можна зробити у вигляді плану фінансового оздоровлення, бізнес-плану, техніко-економічного обґрунтування. Стандартної форми та структури такого плану не існує, але будь-яка його форма потребує наявності вірогідної базової інформації.
Беручи загалом,проект санації може мати таку структуру:
1. Загальна характеристика підприємства:
• фактичний фінансовий стан підприємства (фактичний обсяг реалізованої продукції, прибуток, заборгованість, коефіцієнт платоспроможності та ліквідності);
• аналіз причин, унаслідок яких підприємство потрапило в скрутне фінансове становище;
• перспективи виходу з цього стану.
2. План фінансового оздоровлення:
• виробнича програма на найближчі роки (назва продукції, кількість, вартість);
• баланс грошових доходів і витрат (суму необхідної допомоги в розрізі конкретних джерел показують окремо);
• розрахунок ефективності заходів, спрямованих на оздоровлення підприємства.
3. Прогнозовані кінцеві результати реалізації проекту.
План фінансового оздоровлення може бути складений у формі бізнес-плану. Такий бізнес-план спрямовано на відновлення платоспроможності й досягнення ефективної діяльності з урахуванням наданої державної підтримки для проведення санаційних заходів.
Доцільність (ефективність) санаційних програм розвитку підприємства зазвичай визначають за економічними показниками, наведеними в табл. 8
Таблиця 8
Економічні показники для оцінювання доцільності санаційних програм розвитку підприємства
| № | Показники | Рівень критерію або тенденції, за якими здійснюється санаційна програма підприємства за варіантами | ||
| Оптимальним | Прийнятним | Безперс- пективним | ||
| 1. 1.1 | Виробництво та прибуток Індекс обсягу виробництва в натуральному виразі | Дорівнює одиниці або більший | менший за одиницю, але більший за середньо- галузевий показник | менший за середньо- галузевий показник |
| 1.2 | Індекс динаміки цін на продукцію | менший за індекс інфляції | дорівнює індексу інфляції | більший за індекс інфляції |
| 1.3 | Співвідношення індексів динаміки обсягу реалізації (обсягу продажу) і витрат на виробництво продукції | >1 | <1 | |
| 1.4 | Співвідношення індексів динаміки ФОП (фонду оплати праці) та обсягу реалізації | <1 | >1 | |
| 1.5 | Співвідношення індексу середньої заробіт- ної плати та індексу інфляції | >1 | <1 | |
| 1.6 | Співвідношення обсягів випуску продукції в натуральному виразі (або в незмінних ці- нах) і динаміки чисельності персоналу | >1 | <1 | |
| 1.7 | Співвідношення частки прибутку, яка нап- равляється на розвиток виробництва, у ба- зовому та розрахунковому періодах (у порівнянних цінах) | >1 | <1 | |
| 2. | Імпорт Частка імпортнозамінної продукції в зага- льному обсязі продукції підприємства і середньогалузевий показник | >1 | >0 | |
| 3. 3.1 | Конкурентноспроможність на внутріш- ньому і зовнішньому ринках Частка експортної продукції у загальному обсязі виробництва підприємства та середньогалузевий показник | >1 | >0 | |
| 3.2 | Співвідношення індексу обсягів продажу у вартісному виразі та аналогічного галузевого показника | >10 | <1 |
Філія «Коростенська ДЕД» має нестійкий фінансовий стан. В 2006 році воно зберігає абсолютну фінансову стійкість, оскільки величина власного оборотного капіталу перевищує суму запасів і витрат.
А в 2007 та 2008 рр. має кризовий тип фінансової стійкості, запаси і витрати не забезпечуються джерелами їх формування і підприємство перебуває на межі банкрутства.
Негативним моментом для досліджуваного підприємства є зниження в 2008 р. в порівнянні з 2006 р. (на 2 % пункти) коефіцієнта абсолютної ліквідності та в порівнянні з 2007 роком на 1% пункти. Це означає, що підприємство може негайно погасити за рахунок найбільш ліквідних активів в 2008 р. лише 5 % поточних зобов’язань.
Коефіцієнт покриття в 2008 році впорівнянні з 2006 і 2007 роках залишається високим, але має тенденцію до зниження. Його зниження в динаміці як правило розглядається як негативна характеристика фінансово-господарської діяльності підприємства.
Значення всіх показників рентабельності, крім рентабельності реалізації за операційним прибутком скоротилися в 2008 р. у порівнянні з 2007. Основним факторами, які негативно вплинули на рівень рентабельності підприємства, є зростання виробничих та адміністративних витрат, зростання збитку від операційної діяльності та валового збитку. Коефіцієнт рентабельності активів в 2008 році в порівнянні з 2007 роком скоротився на 6.8 % пунктів: якщо в 2007році на кожну вкладену в активи гривню підприємство отримало операційного прибутку – 11 коп., чистого прибутку – 10 коп., то в 2008 році відповідно 2,6 коп. та 3,2 коп.
Рентабельність власного капіталу дозволяє визначити ефективність використання власних джерел коштів; у 2008 році рентабельність власного капіталу за операційним та чистим прибутком вища проти 2006 року, але нища ніж у 2007 році, що свідчить про неефективне використання власного капіталу.
Підприємство також має високу собівартість.
Основними шляхами зниження витрат є економія усіх видів ресурсів, що споживаються у виробництві: трудових та матеріальних. Так, значну долю в структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому актуальною є задача зниження трудомісткості продукції, що виготовляється, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності персоналу.
Зниження трудомісткості продукції, збільшення продуктивності праці можна досягнути різними шляхами. Найбільш важливі з них – механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання. На даному підприємстві дуже багато застарілого обладнання, яке можна продати без будь – якої шкоди для виробництва, це допоможе скоротити простої. Отримані кошти можна вкласти в нове, ресурсозберігаюче обладнання, яке підвищить фондовіддачу.
Важливим є підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю сировини, яка надходить від постачальників та матеріалів, комплектуючих виробів та напівфабрикатів.
Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягнути шляхом кращого використання цих фондів, збільшення їх навантаження.
Можна порекомендувати виробництво продукції значною кількістю маленьких серій, тоді витрати по складуванню готової продукції будуть мінімальними. Але, з іншого боку, збільшаться витрати на підготовку виробництва. Доцільно продати деяку кількість виробничих запасів та незавершеного виробництва.
Як і у всіх інших, в умовах кризи неплатежів у даного підприємства є нестача грошових коштів, проблеми із збутом та з отриманням дебіторської заборгованості.
Щодо джерел отримання грошових коштів, то до них відносяться:
1. Реалізація продукції з негайною оплатою або із знижкою.
2. Отримання дебіторської заборгованості.
3. Продаж резервних грошових активів.
4. Продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів).
5. Отримання банківських кредитів.
6. Залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків до статутного фонду.
Перші чотири шляхи більш доцільні, тому що не приводять до збільшення валюти балансу. В цих випадках грошові кошти формуються шляхом реструктуризації активів. Два останніх можуть використовуватись для підтримки поточної платоспроможності в крайніх випадках, тому що вони приводять до відволікання залучених фінансових ресурсів від цільового використання.
У підприємства є проблеми із грошовими коштами. Тому треба приділити увагу збуту продукції за готівку. Цьому має сприяти правильна маркетингова політика (пошук нових, більш платоспроможних споживачів продукції, нових ринків, розширення збутової мережі, підвищення якості продукції).
Сума дебіторської заборгованості та запасів покриває суму оборотних активів у нормативному значенні. Якщо провести правильну політику по управлінню дебіторською заборгованістю, то необхідну суму можна отримати із неї, а частину дебіторської спрямувати на покриття кредиторської. Але для цього потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків із споживачами (попередня оплата, з відстрочкою платежу, по факту відвантаження продукції). Доцільним є надання відстрочки платежу споживачам, бо за рахунок цього збільшується обсяг реалізації, тобто прибуток (для стимулювання збуту в умовах високої конкуренції), але можливе виникнення додаткових витрат по залученню короткострокових банківських кредитів для компенсації дебіторської заборгованості.
Для поповнення власного капіталу треба, перш за все, оцінити вартість його залучення з різних джерел. До того, як звертатись до зовнішніх джерел формування власного капіталу, повинні бути реалізовані можливості його формування за рахунок внутрішніх джерел. А основні внутрішні джерела – прибуток та амортизаційні відрахування.
Так, для удосконалення діяльності треба здійснити наступне:
1. Прискорити оборотність оборотних коштів через активізацію системи постачання;
2. Знизити витрати електроенергії через проведення ревізії обладнання, блокування деяких машин та впровадження блочного, місцевого включення світла та інших заходів;
3. Зменшення витрат на обробку продукції через модернізацію обладнання та нові технології.
Ці всі заходи будуть закладом підвищення виручки, а також прибутку на необхідну величину, що дозволить підвищити рентабельність капіталу.
Але якщо сума власного капіталу із внутрішніх джерел є недостатньою, треба звертатись до зовнішніх джерел залучення. Це вимагає необхідність розробки емісійної політики підприємства. Основною метою цієї політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових коштів в мінімально можливі строки.
Процес управління вартістю залученого капіталу за рахунок зовнішніх джерел характеризуються високим рівнем складності і потребує відповідної кваліфікації виконавців.
Поряд з власним капіталом підприємство певну частину своїх фінансових ресурсів формує за рахунок позикового капіталу. За питомою вагою у складі залучених джерел фінансування значне місце займають банківські кредити та кредиторська заборгованість, в тому числі комерційний і товарний кредити. Необхідність кредиту як джерела поповнення фінансових ресурсів підприємства визначається характером кругообігу основних і оборотних активів. Але ж як джерело фінансування, позиковий капітал теж має свої особливості:
1. Відносна простота формування базових показників оцінки вартості. Це вартість обслуговування боргу в формі процентів за кредит;
2. Виплати по обслуговуванню боргу відносяться на собівартість, що зменшує розмір оподатковуваної бази підприємства, тобто розмір вартості позикового капіталу зменшується на ставку податку на прибуток;
3. Вартість залучення позикового капіталу має високу ступінь зв’язку з рівнем кредитоздатності підприємства, оціненого кредитором. Чим віще кредитоздатність підприємства по оцінці кредитора, тим нижче вартість залученого позикового капіталу;
4. Залучення позикового капіталу пов’язано із зворотним грошовим потоком по обслуговуванню боргу та по погашенню зобов’язань по основній сумі боргу.
Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості при визначенні вартості капіталу враховується по нульовій ставці, тому що це безплатне
фінансування підприємства за рахунок цього позикового капіталу. Але не можна збільшувати суму капіталу за рахунок цього джерела, бо якщо кошти затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно не повертаються, це може стати причиною простроченої кредиторської заборгованості, що в кінці приведе до виплати штрафів, санкцій та погіршити фінансовий стан.
Щодо позикового капіталу, то у підприємства при існуючій структурі коштів і низькій рентабельності активів у порівнянні з процентними ставками за кредит є дуже незначні можливості по його залученню. Треба в першу чергу вирішувати збутові проблеми і підвищувати кредитоздатність підприємства.
Оптимізація фінансової структури капіталу є одним з найбільш важливих та складних завдань фінансового менеджменту. Оптимальна структура капіталу – це таке співвідношення його власних і залучених джерел, при якому забезпечується оптимальне співвідношення між рівнем рентабельності власного капіталу та рівнем фінансової стійкості, тобто максимізація ринкової вартості підприємства.
Хоча залучення кредитів можливо, коли вже забезпечена висока рентабельність капіталу іншим способом. Це дозволить зрівняти суми дебіторської та кредиторської заборгованості.
Таким чином, в результаті розглянутих варіантів можна сказати, що політика оптимізації структури капіталу спрямована на підвищення долі власного капіталу. А саме прибутку, через неможливість залучення кредитів. Але ж якщо взяти за мету підвищення рентабельності власного капіталу, то теоретично найкращий варіант – залучення позик. Але є обмеження по коефіцієнту платоспроможності, який не дозволяє збільшити позиковий капітал без збільшення оборотних активів. Збільшення питомої ваги оборотних активів дозволяє збільшити позиковий капітал та зменшити власний і зберегти платоспроможність. Рентабельність капіталу тим більша, чим нижче його сума і вище прибуток, а при заміні власного капіталу позиковим вона підвищується.
Щодо управлінням дебіторською заборгованістю, то найбільш ефективними будуть такі шляхи:
1. Визначення термінів прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівняння цих термінів із середніми показниками в галузі, показниками конкурентів і даними минулих років;
2. Періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи з реального фінансового становища клієнтів;
3. Якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;
4. Використання арбітражних судів для стягнення боргів при наявності порук чи гарантій;
5. Продаж рахунків дебіторів факторинговій компанії чи банку, що надає факторингові послуги, якщо це вигідно;
6. При продажу великої товарної партії негайне виставлення рахунка покупця;
7. Використання циклічної виписки рахунків для підтримання одноманітності операцій;
8. Відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання терміну платежу;
9. Пропозиція відстрочки у виплаті грошей для стимулювання попиту;
10. Страхування кредитів для захисту від значних збитків за безнадійними боргами.
11. На підприємстві не вистачає власних оборотних коштів. Більш результативного використання оборотних коштів і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:
12. - скорочення виробничих запасів товарно-матеріальших цінностей у зв’язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв’язки з постачальниками;
13. - прискорення оборотності оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних товарно-матеріальних цінностей;
14. - скорочення терміну оборотності дебіторської заборгованості;
15. - збільшення терміну оборотності кредиторської заборгованості. Поліпшити структуру основних засобів можна за рахунок: оновлення та модернізації устаткування;ефективнішого використання виробничих приміщень;установлення додаткового устаткування на вільній площі;ліквідації зайвого та малоефективного устаткування.
16. Філії «Коростенська ДЕД» ДП «Житомирський облавтодор» також потрібно покращити фінансову стійкість, так як підприємство знаходиться на межі банкрутства.
17. Основними шляхами підвищення фінансової стійкості підприємства при цьому є такі:
18. - підвищення ефективності використання основних фондів підприємства;
19. - підвищення інтенсивності використання оборотних активів підприємства;
20. - підвищення продуктивності праці;
21. - подальше збільшення обсягів реалізації товарів;
22. - зниження матеріальних операційних витрат;
23. - розширення ринку збуту продукції (товарів);
24. - залучення інвестицій (кредитів) та ін.
