2018-01-21
460
Традиційно майстром називають працівника, який виділяється якими-небудь спеціальними якостями і уміннями або універсалізмом, широким орієнтуванням в професійній сфері. Він знайшов свій індивідуальний, неповторний стиль діяльності, його результати стабільно хороші, він має підстави вважати себе незамінним працівником.
Педагогічну майстерність розглядають, як найвищий рівень педагогічної діяльності, який виявляється в тому, що у відведений час вчитель досягає оптимальних наслідків, завдяки комплексу властивостей особистості педагога, що забезпечує високий рівень самоорганізації педагогічної діяльності.
Також розглядається педагогічна майстерність як вияв власного «Я» у професії, як самореалізація особистості вчителя в педагогічній діяльності, тому визначається як вища, творча його активність, що передбачає доцільне використання методів і засобів педагогічного взаємовпливу в кожній ситуації навчання та виховання. Така доцільність є результатом засвоєння системи знань і уявлень про закони навчання, технології розвитку дитини, а також індивідуальні особливості педагога, його спрямованість, здібності та психофізичні дані.
Критеріями педагогічної майстерності є гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність)
Учені виділяють сукупність чотирьох аспектів (компонентів) особистості вчителя, які складають основу діяльності педагога-майстра – компоненти педагогічної майстерності:
- гуманістична спрямованість особистості педагога;
- педагогічна компетентність;
- педагогічні здібності;
- педагогічна техніка;
Особливо важливою є індивідуальність особистості вчителя. Вона додає майстерності ту своєрідність, яка стає «родзинкою» педагога-майстра.
Вчителів і педагогів можна готувати в масовому порядку, а педагог-майстер формується індивідуально.
Щодо опанування педагогічною майстерністю, у цьому процесі можна виокремити кілька рівнів:
елементарний – наявні окремі якості професійної діяльності: володіння знаннями для виконання педагогічних дій, предметом викладання; продуктивність навчально-виховної діяльності є низькою;
базовий – володіння основами педагогічної майстерності: педагогічні дії гуманістично зорієнтовані, стосунки з учнями і колегами розвиваються на позитивній основі, добре засвоєно предмет викладання, навчально-виховний процес організовано методично впевнено і самостійно;
досконалий – чітка спрямованість дій учителя, їх висока якість, діалогічна взаємодія у спілкуванні; вчитель самостійно планує і організовує свою діяльність на тривалий проміжок часу, маючи на меті розвиток особистості школяра;
творчий – ініціативність і творчий підхід до організації професійної діяльності; вчитель самостійно конструює оригінальні педагогічно доцільні прийоми взаємодії; діяльність будує, спираючись на рефлективний аналіз; сформовано індивідуальний стиль професійної діяльності;
Вищий ступінь професійної майстерності характеризується збагаченням діяльності педагога-майстра новими формами, методами, засобами, що істотно підвищують ефективність педагогічного процесу. Це педагогічне новаторство, яке відрізняється новизною, оригінальністю підходів.
Гуманістична спрямованість особистості вчителя як суб'єкта професійної діяльності. Провідне місце в професіограмі вчителя посідає спрямованість його особистості.Спрямованість особистості – це мотиваційна обумовленість дій, вчинків, всієї поведінки людини конкретними життєвими цілями, джерелами яких є потреби, суспільні вимоги до неї.
Педагогічна спрямованість вчителя може виявлятися по-різному. Він може бути орієнтований на професійне самоствердження, на засоби педагогічної дії, на учня, на учнівський колектив, на цілі педагогічної діяльності. Тільки спрямованість на досягнення головної мети педагогічної діяльності – створення умов для всебічного, гармонійного розвитку особистості дитини – може бути визнана гуманістичною.
Гуманістична спрямованість особистості вчителя означає ставлення до дитини як до найвищої цінності, визнання її права на свободу і щастя, вільний розвиток і прояв своїх здібностей.
Вільно реалізувати свої творчі можливості задля себе і оточення може лише за наявності віри у саму себе. Остання зміцнюється тоді, коли сприймаються і оцінюються не тільки її позитивні якості, а вся особистість у цілому, тобто коли її люблять, поважають її гідність, виявляють гумманість.
Водночас гуманізм не є абсолютизованим усепрощенням і покірністю стосовно недосконалості людини. Педагог повинен ставити перед вихованцем посильні і розумно сформульовані вимоги з метою його подальшого розвитку, тобто здійснювати вплив гуманістичного, а не авторитарного характеру.
У новому тисячолітті гуманізм стає узагальненою системою поглядів, переконань і ідеалів учителя ХХІ століття. Зміст його практичної діяльності, її засоби, методи і способи будуть реалізовувати:
- ідею особистісно орієнтованого підходу в навчанні і вихованні;
- підпорядкування всіх дій педагога реальним інтересам учня;
- надання допомоги учневі у його саморозвитку шляхом виховання культури ставлень до самого себе, інших людей, природи, праці.
- забезпечення гармонійного і творчого розвитку кожного учня з наданням йому можливості прояву суб’єктності і самобутності;
- якомога ширше використання педагогічних вимог в опосередкованій формі (порада, прохання, довір’я, схвалення тощо, педагогічної підтримки)
- поступовий перехід від групових форм взаємодії до індивідуальної;
- емоційне забарвлення ділових відносин з учнями;
- подолання різних форм авторитаризму, домінування, відриву навчання і виховання від життя.
Професійна компетентність, педагогічні здібності, та педагогічна техніка. Поняття “компетентність” (лат. – відповідність, здатність) – психо-соціальна якість, котра означає силу й упевненість, джерелом яких є відчуття власної успішності та корисності. Компетентність сприяє усвідомленню особистістю власної здатності ефективно взаємодіяти з оточенням.
Професійна компетентність (професіоналізм) педагога передбачає особистісні можливості учителя, які дозволяють йому самостійно й ефективно реалізовувати цілі педагогічного процесу. Для цього потрібно володіти психолого-педагогічними та спеціальними (з предмета) знаннями, уміти застосовувати їх в практичній діяльності.
Професійна компетентність педагога – це єдність його теоретичної і практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності і що характеризує його професіоналізм.
У змісті теоретичної готовності педагога можна виділити три взаємозв'язані блоки обізнаності: загальнокультурний, психолого-педагогічний і предметний.
Знання є необхідною, але недостатньою умовою професійної компетентності. Частина з них (теоретико-практичні і методичні) є передумовою для формування інтелектуальних і практичних умінь і навиків.
Педагогічні уміння – це сукупність послідовно розгорнутих дій, що ґрунтуються на теоретичних знаннях, частина з яких може бути автоматизована (навик), сформованих на теоретичних знаннях і направлених на досягнення завдань виховання та навчання.
Часто зміст теоретичної готовності вчителя розуміють лише як певну суму психолого-педагогічних і спеціальних знань. Але знання, що лежать в структурі досвіду вчителя мертвим багажем, залишаються нікому не потрібним надбанням. Тому необхідністю є звернення до форм прояву теоретичної готовності. Дієвою формою прояву теоретичної готовності є теоретична педагогічна діяльність, що у свою чергу виявляється в узагальненому умінні педагогічно мислити. Це передбачає сформованість у вчителя аналітичних, прогностичних, проективних і рефлексивних умінь.
Зміст практичної готовності педагога виражається в зовнішніх (предметних) уміннях, тобто діях, за якими можна спостерігати. До них відносяться організаторські, комунікативні і прикладні уміння.
В свою чергу організаторські уміння педагога бувають мобілізаційними, інформаційними, розливальними і орієнтацій ними.
Комунікативні уміння вчителя – це взаємопов’язані групи перцептивних умінь, власне умінь спілкування (вербального) та умінь і навичок педагогічної техніки.
