2018-01-21
497
Понад 70 років у нашому світогляді панував поділ сучасної філософії на буржуазну і марксистську (пролетарську). Але реалії сьогодення свідчать, що загально-людські інтереси та уявлення про світ і людину знаходять відображення у різних філософських напрямах, а представники однієї і тієї ж філософської системи можуть дотримуватись різних політичних поглядів.
Тим часом об’єктивна реальність ХХ століття (суперечливі наслідки науково-технічного прогресу, нищівні війни, злидні значної частини населення, моральна деградація: злочинність, наркоманія) потребує різнобічного філософського осмислення, яке не може зробити жодна філософська доктрина, бо всі вони зосереджуються на одних аспектах дійсності, залишаючи поза увагою інші. Невичерпна багатоманітність природної та суспільної реальності й інтересів, потреб різних соціальних верств інтелігенції зумовлює паралельне існування багатьох філософських шкіл і напрямків. Найбільшого поширення і впливу набрали у ХХ столітті марксизм, позитивізм, екзистенціалізм, філософський структуралізм, герменевтика, релігійно-філософські течії.
Загальними суттєвими рисами філософії ХХ ст. є, по-перше, спеціалізація її шкіл і напрямів на вирішення різних проблем науки і людини; по-друге, зосередження зусиль на пошуках свого читача, "споживача" серед різних груп інтелігенції; по-третє, взаємозв’язок плюралізму (як визнання свободи на філософські дослідження, розширення різноманітності підходів до осмислення дійсності) і монізму (як вибір певного, одного якогось першоначала). Одночасно поширюється пошук синтезу різних філософських вчень.
Одним з найпоширеніших виступають сайєнтистські напрями сучасної філософії, які виникли під впливом конкретних наук. Домінантне становище серед цих напрямів посідає позитивізм. Його основоположник О.Конт (1798-1857) вважав, що справжнє (позитивне) знання дають лише спеціальні, перш за все природничі науки. Це знання нейтральне відносно матеріалізму і ідеалізму.
Різновидом позитивізму є емпіріокритицизм. Його засновники Е.Мах (1838-1916) і Р.Авенаріус (1843-1896) в основу пояснення світу поклали досвід, який фактично зводили до відчуттів. Тим самим була поставлена під сумнів сама можливість отримувати об’єктивні знання, пізнавати хоча б елементи абсолютної істини.
Раціоналізм та ірраціоналізм постають як деяке філософське осмислення важливих засобів, необхідних для пізнання світу, управління діяльністю людини і безпосереднім впливом на розвиток суспільства. У зарубіжній філософії ХХ століття виділяють наступні філософські школи і течії:
1) Позитивізм;
2) Структуралізм;
3) Неотомізм;
4) Екзистенціалізм;
5) Філософія життя;
6) Психоаналіз;
7) Герменевтика.
Позитивізм є одним із раціоналістичних напрямків у зарубіжній філософії ХХ століття. Засновником позитивізму вважається Огюст Конт, який розробив основні принципи цієї філософії, сформульованої у «Позитивній філософії» і яка стала моделлю нового мислення, яка лягла в основу позитивістських теорій і концепцій ХІХ –ХХ століть. Важливим елементом у вченні Конта є класифікація наук, яку він запропонував, головний принцип її такий: усі науки перебувають у тісному взаємозв’язку та спорідненості.
Огюст Конт вводить також ієрархію системи наук, де перше місце займає математика, друге – астрономія, третє – фізика, четверте – хімія і п’яте – біологія. Всю цю систему закінчує соціологія. Її завдання – організувати людське суспільне життя. Вирішальним фактором у цьому процесі є прогрес знань і науки, де під науковим знанням Конт розуміє знання природознавчих наук, а гуманітарні – замінюються природньою соціологією.
Ірраціоналізм ХХ століття представлений таким напрямком як «філософія життя». Філософія життя – це система уявлень про смисл і цінність людського життя. У центр своєї уваги філософія життя ставить соціально – етичні питання цінностей.
Представники цієї течії Ніцше, Дільтей, Зіммель і Бергсон розуміють поняття «життя» зовсім по –різному. Одні розуміють його як біологічне явище, тобто волю людини до влади, інші – як космологічне (життєвий порив людини), а ще інші – як культурно – історичний феномен (мається на увазі обумовлені культурно – історичні переживання)
Можна також виділити і інші напрямки, зокрема біолого – натуралістичне, ідеологами якими були Фрідріх Ніцше і Людвіг Клагес; космологічне – належить Анрі Бергсону, а також культурно – історичне, розробниками якого стали Вільгельм Дільтей, Георг Зіммель та Освальд Шпенглер.
