Студопедия


Авиадвигателестроения Административное право Административное право Беларусии Алгебра Архитектура Безопасность жизнедеятельности Введение в профессию «психолог» Введение в экономику культуры Высшая математика Геология Геоморфология Гидрология и гидрометрии Гидросистемы и гидромашины История Украины Культурология Культурология Логика Маркетинг Машиностроение Медицинская психология Менеджмент Металлы и сварка Методы и средства измерений электрических величин Мировая экономика Начертательная геометрия Основы экономической теории Охрана труда Пожарная тактика Процессы и структуры мышления Профессиональная психология Психология Психология менеджмента Современные фундаментальные и прикладные исследования в приборостроении Социальная психология Социально-философская проблематика Социология Статистика Теоретические основы информатики Теория автоматического регулирования Теория вероятности Транспортное право Туроператор Уголовное право Уголовный процесс Управление современным производством Физика Физические явления Философия Холодильные установки Экология Экономика История экономики Основы экономики Экономика предприятия Экономическая история Экономическая теория Экономический анализ Развитие экономики ЕС Чрезвычайные ситуации ВКонтакте Одноклассники Мой Мир Фейсбук LiveJournal Instagram

Правовий режим охорони курортів та курортних територій.




З метою забезпечення ефективного та раціонального використання курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних зон чинне екологічне законодавство України відносить ці території до природних територій, які мають бути під особливою охороною і на яких встановлюється спеціальний режим здійснення господарської та будь-якої іншої діяльності.

На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. Аналогічні обмеження встановлено і щодо використання рекреаційних зон. Так, на землях рекреаційного призначення заборонена діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

До заходів правової охорони належить встановлення округів санітарної охорони та зонування курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних територій.

Відповідно до кожного курорту державного значення КМУ розробляється та затверджується окреме Положення про цей курорт, у якому встановлюється округ санітарної охорони, конкретні межі та режим їх використання.

Округ санітарної охорони поділяється на три зони: зона суворого режиму; зона обмежень і зона спостережень. Встановлення зазначених зон здійснюється в порядку розроблення проектів землеустрою.

Зона суворого режиму охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів. У межах цієї зони забороняється: користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс; прокладення кабелів, трубопроводів, інших комунікацій; спорудження будь-яких будівель та інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів округу; скидання дренажно-скидних та стічних вод; влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування (ремонт, миття тощо); влаштування вигребів, кладовищ і скотомогильників; проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або природоохоронною діяльністю; постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів).




На території цієї зони дозволяється проводити діяльність, пов'язану з використанням природних лікувальних факторів, на підставі науково обґрунтованих висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної та екологічної експертиз виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, протиобвальні та протиерозійні роботи, будувати хвилерізи та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали.

Зона обмежень охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер, лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; територію, на якій розташовані санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту.

На території зазначеної зони забороняється: будівництво об'єктів і споруд, не пов'язаних з безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт; проведення гірничих та інших видів робіт, не пов'язаних з безпосереднім впорядкуванням території; спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації; забруднення поверхневих водойм під час здійснення будь-яких видів робіт; влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, накопичувачів рідких та твердих відходів виробництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, ґрунту, ґрунтових вод, повітря; розміщення складів пестицидів і мінеральних добрив; здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних та лікувальних факторів; скидання у водні об'єкти сміття, стічних, підсланевих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин з транспортних (плавучих) засобів і трубопроводів.



Усі багатоквартирні будинки в межах цієї зони повинні мати водопровід та каналізацію. Території тваринницьких ферм мають бути заасфальтовані і за периметром огороджені відовідвідними канавами, з водонепроникними відстійниками для поверхневих вод. При в'їзді на територію ферм споруджуються капітальні санпропускники з дезінфекційними бар'єрами.

Зона спостережень охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.

На території зазначеної зони забороняється: будівництво підприємств, установ та організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, ґрунту та вод округу; спуск на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних рубок).

Зона спостережень є водночас межею округу санітарної охорони курорту, і на її території дозволяється проведення видів робіт, які не впливатимуть негативно на лікувальні та природні фактори курорту, не погіршуватимуть його ландшафтно-кліматичних, екологічних і санітарно-гігієнічних умов.

Основою поділу рекреаційних територій на зони є санітарно-гігієнічна, лісорослинна, заповідна та інша значущість природних територій, їх місцезнаходження, доступність.

Серед форм правової охорони курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних територій необхідно виокремити і проведення обліку, контролю та спостереження за якістю їх природних ресурсів. Державний кадастр природних територій курортів України є системою відомостей про правовий статус, належність, режим, географічне положення, площу, запаси природних лікувальних ресурсів, якісні характеристики цих територій, їх лікувальну, профілактичну, реабілітаційну, природоохоронну, наукову, рекреаційну та іншу цінність. Державний кадастр природних територій курортів веде Держтурадміністрація.

Окремо існує державний кадастр природних лікувальних ресурсів України, який являє собою систему відомостей про кількість, якість та інші важливі з точки зору лікування та профілактики захворювань людини характеристики всіх природних лікувальних ресурсів, що виявлені та підраховані на території України, а також можливі обсяги, способи та режими їх використання. Порядок ведення цього кадастру встановлюється КМУ.

Одним із принципів державної політики в сфері курортної справи та рекреаційної діяльності є раціональне використання природних лікувальних ресурсів, їх належна охорона та сприяння перетворенню санаторно-курортного комплексу України на високорентабельну та конкурентноспроможну галузь економіки. У зв'язку з реалізацією вказаного принципу розробляються та втілюються в життя відповідні державні програми, спрямовані на екологічний та економічний розвиток курортних територій.

Суб'єктами права користування курортними та лікувально-оздоровчими територіями виступають спеціалізовані підприємства та установи — санаторно-курортні заклади, які є закладами охорони здоров'я, що розташовані на територіях курортів і забезпечують надання громадянам послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів. Перелік санаторно-курортних закладів затверджує Міністерство охорони здоров'я України. КМУ затверджує Типове положення про санаторно-курортний заклад. Суб'єкти спеціального використання курортно-лікувальних зон повинні дотримуватися встановленого цільового призначення цих територій; виконувати необхідні заходи щодо охорони та відтворення корисних лікувальних властивостей природних ресурсів; дотримуватись екологічних вимог та нормативів.

Суб'єктами, які здійснюють спеціальне використання рекреаційних зон, можуть бути як фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, так і юридичні особи — власники (орендарі) туристських баз, баз відпочинку, спортивно-туристичних таборів, які використовують природні території на підставі права власності або договорів про тимчасове користування (оренду).

Слід зазначити, що в межах рекреаційних територій можуть здійснювати свою господарську діяльність підприємства та організації, які безпосередньо не використовують природні ресурси рекреаційних зон, але їхня діяльність може суттєво впливати на стан довкілля цих територій, наприклад підприємства громадського харчування та побутового обслуговування. У зв'язку з цим така господарська діяльність повиння відповідати вимогам закону і не перешкоджати використанню рекреаційних територій за їх цільовим призначенням.

У разі порушення вимог екологічного законодавства про курортні, лікувально-оздоровчі та рекреаційні території винні особи несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законами України. Слід зазначити, що Кодекс про аміністративні правопорушення України та Кримінальний кодекс України не передбачають окремих норм, які б встановлювали відповідальність безпосередньо за порушення порядку використання та охорони курортних, лікувально-оздоровчих і рекреаційних зон. У цьому разі застосовуються загальні норми, які передбачають адміністративну (гл. 7 КпАП України) або кримінальну відповідальність (гл. 7 КК України) за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Якщо внаслідок неправомірних дій завдано шкоду природним ресурсам курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних зон, в такому разі виникає підстава для застосування норм майнової відповідальності. Загальні принципи та порядок відшкодування завданої шкоди визначається гл. 82 Цивільного кодексу України.

Зазначена шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі залежно від свого розміру та об'єкта посягання. Слід зазначити, що для деяких видів природних ресурсів курортно-рекреаційних територій встановлено спеціальні кодифікаційні норми — такси, головна функція яких полягає в компенсації шкоди, заподіяної протиправним використанням вказаних природних ресурсів. Так, шкода, спричинена природним ресурсам курортно-лікувальних та рекреаційних зон у межах природно-заповідного фонду підлягає відшкодуванню на підставі спеціальних такс. Шкода, завдана зеленим насадженням рекреаційних територій у межах населених пунктів, відшкодовується відповідно до спеціального законодавства.

Для інших природних ресурсів у межах курортно-лікувальних та рекреаційних зон спеціальні такси не передбачені. Але в цьому разі застосовують загальні такси, що встановлюють розмір шкоди, спричиненої відповідному виду природних ресурсів. Так, наприклад, у разі псування та знищення лісових ресурсів курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних територій розмір спричиненої шкоди визначається згідно з таксами, які передбачають розмір шкоди, спричиненої лісовому господарству.

Шкода, завдана водним об'єктам лікувально-оздоровчих зон, відшкодовується відповідно до методик, встановлених для водних ресурсів.

59. Рекреаційні та водоохоронні зони

Водоохоронна зона є природоохоронною територією регульованої чинним законодавством господарської діяльності, що має певні розміри, внутрішню та зовнішню межу і встановлюється вздовж річок, морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм [2]. З огляду на це, екологи-правознавці характеризують ВЗ як територію, встановлення якої сприяє використанню всіх природних ресурсів у комплексі та яка має правовий режим, визначений чинним законодавством.

Згідно п. 3 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою КМУ від 8 травня 1996 року № 486 (надалі - Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон № 486), в Україні до складу ВЗ обов'язково входять: заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, прилеглі балки, яри. Окрім цього, у межах ВЗ виділяють землі прибережних захисних смуг (надалі - ПЗС) та смуги відведення (надалі - СВ) з особливим режимом їх використання, відповідно до статей 88 - 91 Водного кодексу України (надалі – ВК України)

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони встановленої законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлений більш суворий режим, ніж на решті території водоохоронної зони [4]. Землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок, навколо водойм, згідно зі ст.4 ВК України, відносяться до земель водного фонду. Таким чином, право власності, користування та розпорядження цими земельними ділянками регулюється Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року [5].

Смуги відведення – це частина водоохоронних зон, що також являють собою землі природоохоронного призначення і встановлюються для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках [6].

рекреаційні зони - це території (акваторії), призначені для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Більш детально зміст понять «відпочинок», «туризм», «спорт» розкривається у спеціальних законодавчих актах України.

Поняття туризму розкривається в ЗУ «Про туризм» (2003) - це тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування. Спорт визначається в ЗУ «Про фізичну культуру і спорт» (1993) як органічна частина фізичної культури, особлива сфера виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності. Законодавство України не містить визначення поняття «відпочинок», оскільки воно є загальновживаним, однак діяльність щодо організації відпочинку регламентована в Основах законодавства України про культуру (1992).

Господарський кодекс України відносить туристично-рекреаційні зони до одного з можливих функціональних типів спеціальних (вільних) економічних зон, поряд з вільними митними зонами і портами, експортними, транзитними зонами, митними складами, технологічними парками, технополісами тощо (ст. 403).

До рекреаційних зон, як правило, відносять ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури та спорту, кемпінгів, яхт-клубів, туристичних баз, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, парків, зелених зон навколо міст та інших населених пунктів і зелених насаджень міст, навчально-туристичних та екологічних стежок, маркованих трас, дитячих і спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Єдиного для території України режиму використання рекреаційних зон не встановлено. За цих умов їх режим визначається Верховною Радою АРК або місцевими радами відповідно до законодавства України та АРК. Загальними ознаками цього режиму є: заборона в межах зон господарської та іншої діяльності, що негативно впливає на навколишнє природне середовище; заборона зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за призначенням.

Деякі специфічні вимоги щодо режиму використання туристичних ресурсів у процесі здійснення туристичної діяльності передбачає ЗУ «Про туризм». Вони стосуються класифікації та оцінки туристичних ресурсів України та їх охорони, обліку гранично допустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля, заходів щодо їх відновлення.

Унікальні туристичні ресурси можуть перебувати на особливому режимі охорони, що обмежує доступ до них. Обмеження доступу до туристичних ресурсів визначається їх реальною пропускною спроможністю, рівнем припустимого антропогенного навантаження, сезонними та іншими умовами.

Земельний кодекс України виділяє окрему категорію земель рекреаційного призначення (глава 9).

Рекреаційні зони можуть мати свого відокремленого землекористувача чи входити до складу інших категорій землекористувань: земель міст (парки), приміських земель (зелені зони навколо міст), земель лісового фонду (ліси населених пунктів) та природно-заповідного фонду. Землі окремих категорій природно-заповідного фонду мають «подвійну прописку»: вони є одночасно землями природоохоронного та рекреаційного призначення. Це стосується:

-біосферних заповідників, до зон антропогенних ландшафтів яких поряд з територіями традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення включаються і рекреаційні зони;

-національних природних парків, у межах яких виділяються зона регульованої рекреації, де організується короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, дозволяється влаштування туристських маршрутів і екологічних стежок; однак забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони), і зона стаціонарної рекреації (призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку);

-регіональних ландшафтних парків, що поєднують статус природоохоронних і рекреаційних установ, і одним з основних завдань яких є створення умов для туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної

діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів;

-дендрологічних парків, що створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для їх використання, у тому числі в рекреаційних цілях;

-зоологічних парків, у межах яких виділяється рекреаційна зона, призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку;

-парків - пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, які є і природоохоронними, і рекреаційними установами.

Ділянки земель рекреаційного призначення можуть виділятись у складі земель лісового фонду. Користування такими ділянками регулюється Лісовим кодексом України. Воно може здійснюватись на засадах як загального, так і спеціального природокористування. Згідно зі ст. 75 Кодексу користування земельними ділянками лісового фонду в рекреаційних і туристичних цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо збереження лісового середовища і природних ландшафтів та з додержанням правил архітектурного планування приміських зон і санітарних вимог.

У лісах, що використовуються в рекреаційних цілях, лісокористувачі повинні здійснювати роботи щодо їх благоустрою. Порядок користування земельними ділянками лісового фонду в рекреаційних і туристичних цілях встановлюється КМУ.

Переважно рекреаційне призначення мають ліси населених пунктів. Правовим режимом останніх забороняються рубки головного користування, заготівля живиці, деревних соків, лісової підстилки, а також випасання худоби. Законодавством може бути передбачена заборона й інших видів використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, якщо вони несумісні 3 організацією відпочинку населення.

За межами міст та інших населених пунктів землі, зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення, включаються до зелених зон, тобто до складу земель рекреаційного призначення.

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про туризм» під час містобудівного планування, проектування, розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів містобудування на територіях рекреаційних зон відповідні органи виконавчої влади, власники об'єктів містобудування повинні передбачати максимальну інтеграцію споруджуваних об'єктів до місцевого соціально-економічного, природного та історико-культурного середовища.

Для проектування, будівництва та реконструкції рекреаційно-оздоровчих закладів (будинків відпочинку, пансіонатів, комплексів цих закладів, туристичних баз, туристичних притулків, баз відпочинку та ін.) незалежно від форм власності та відомчої належності Міністерством охорони здоров'я України затверджені Державні санітарні правила розміщення, улаштування та експлуатації оздоровчих закладів (1996). Межі зон відпочинку (рекреаційних зон), функціональне зонування та планувальна організація їх територій мають відповідати чинним містобудівним і гігієнічним нормативам та вимогам до планування та забудови зон відпочинку ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (розділ 5), а також Санітарних правил і норм «Планування та забудова населених місць» (розділ 6).

На території зон відпочинку забороняється будівництво нових, розширення та реконструкція діючих виробничих та інших об'єктів, не пов'язаних з безпосереднім обслуговуванням відпочиваючих та населення, яке постійно проживає в цій місцевості. Наявні в межах зон рекреації промислові об'єкти, які є джерелами шкідливого вплву на навколишнє природне середовище і перешкоджають розвитку цих зон, підлягають виносу за межі зон відпочинку або зміні їх виробничого профілю.

У рекреаційних зонах мають створюватися комплекси курортно-рекреаційних закладів, які формуються близькими за профілем установами, об'єднаними на основі спільного архітектурно-просторового рішення та централізації медичного, культурно-побутового, господарського, інженерного та енергетичного обслуговування.

Вибір земельної ділянки для розташування закладів рекреації підлягає обов'язковому погодженню з органами, установами та закладами санепідемслужби.

Методи очистки, умови та місця скидання стічних вод встановлюються відповідно до вимог генеральних планів зон відпочинку з урахуванням вимог Санітарних правил і норм охорони поверхневих вод від забруднення (СанПіН № 4630-88), а також Санітарних правил охорони прибережних вод морів від забруднення в місцях водокористування населення (СанПіН № 4631-88), планування та забудови населених місць.

Погодження вибору земельної ділянки під будівництво закладів відпочинку і туризму та відповідної проектної документації покладається на органи санепідслужби Міністерства охорони здоров'я. У разі виникнення спору між органами санепідслужби та підприємствами чи організаціями, зацікавленими у виділенні земельної ділянки, питання розглядається вищими органами санепідслужби або може бути предметом розгляду в суді.

60. Червона то Зелена книги України

Червона книга України – це основний державний документ, який узагальнює відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, що перебувають під загрозою зникнення та заходи щодо їх збереження і відтворення на науково обґрунтованих засадах. Об’єктами Червоної книги України є тварини і рослини на всіх стадіях розвитку, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, види яких є рідкісними і перебувають під загрозою зникнення, а також гнізда, частини та інші продукти цих тварин і рослин. Стаття 10 законопроекту містить перелік заходів з охорони та відтворення тварин і рослин, види яких занесені до Червоної книги України. Червона книга України про кожний із видів тварин і рослин містить такі відомості:· категорія; · поширення; · основні місця знаходження; · чисельність у природі; · відомості про розмноження або розведення в штучних умовах; · заходи, що вжиті та які необхідно здійснити для їх охорони; · джерела інформації; · картосхеми поширення на території України; · фотографії (малюнки); Занесені до Червоної книги України види тварин і рослин поділяються на такі категорії:· зниклі; · зникаючі; · вразливі; · рідкісні; · невизначені; · недостатньо відомі; · відновлені. Ведення Червоної книги України покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Ведення Червоної книги України фінансується за рахунок Державного бюджету України. Розділ VI законопроекту встановлює відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони, використання та відтворення тварин і рослин, види яких занесені до Червоної книги Для забезпечення вирішення транскордонних та інших проблем охорони і відтворення об'єктів Червоної книги України здійснюється міжнародне співробітництво в цій сфері шляхом укладання і виконання відповідних двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, організації біосферних заповідників, створення на територіях, суміжних з іншими державами, міждержавних заповідників, національних парків, заказників та інших територій і об'єктів природно-заповідного фонду, проведення спільних наукових досліджень, обміну їх результатами. Види тваринного і рослинного світу, занесені до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів і Європейського Червоного списку, які перебувають (зростають) у природних умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, можуть заноситися до Червоної книги України або їм може надаватися інший особливий статус відповідно до законодавства. Зелена книга України є офіційним державним документом, в якому зведено відомості про сучасний стан рідкісних, таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угруповань, які підлягають охороні. Зелена книга є основою для розроблення охоронних заходів щодо збереження, відтворення та використання занесених до неї природних рослинних угруповань. Охорона цих угруповань спрямовується на збереження їх ценотичної структури, популяцій рідкісних видів рослин та умов місцезростання. Ідея створення Зеленої книги започаткована в Україні й відображена в монографії "Зеленая книга Украинской ССР: Редкие, исчезающие и типичные, нуждающиеся в охране раститетльные сообщества"/Под общ. ред. Шеляга-Сосонко Ю.Р. – К.: Наук. думка, 1987. Це видання було присвячене опису сучасного стану рідкісних рослинних угруповань та заходам щодо їх збереження і науково-обгрунтованого відтворення. Основні положення ведення Зеленої книги Українибазуються на принципах:· централізованого управління; · координації дій; · пріоритетності наукової ініціативи; · обов’язкового інформування громадськості; · необхідності обліку, кадастру та моніторингу рідкісних рослинних угруповань; · зацікавленості та відповідальності землекористувачів; · відповідності міжнародним вимогам.

61.Поняття екологічного ризику та його місце в системі правовідносин екологічної безпеки.

Екологічний ризик — це можливість появи непереборних екологічних явищ: розвиток парникового ефекту, руйнування озонового шару, радіоактивне забруднення, кислотні опади. З погляду кількісної оцінки поняття «екологічний ризик» може бути сформульоване як відношення величини можливого збитку від впливу шкідливого екологічного фактора за визначений інтервал часу до нормованої величини інтенсивності цього фактора.

Соціально-економічні фактори — фактори, обумовлені причинами соціального, економічного, психологічного характеру.

Техногенні (або антропогенні) фактори — фактори, обумовлені господарською діяльністю людей.

Військові фактори — фактори, обумовлені роботою воєнної промисловості (транспортуванням військових матеріалів і устаткування, іспитом зразків зброї і його знищенням, функціонуванням військових об’єктів, і всього комплексу військових засобів у випадку воєнних дій).

Запропонований розподіл факторів небезпеки є умовним у тім змісті, що при вивченні проблеми забезпечення безпеки людини, суспільства і природного середовища вплив цих факторів у загальному випадку розділити неможливо.

Таким чином, термін «небезпека» описує можливість здійснення деяких явищ технічного, природного, економічного і соціального характеру, при наявності яких можуть наступити несприятливі події і процеси, наприклад, природні катастрофи або нещастя, аварії на промислових підприємствах, економічні або соціальні кризи. Отже, «небезпека» — це ситуація, що постійно присутня у навколишнім середовищі і здатна за певних умов призвести до реалізації в навколишнім середовищі небажаної події — виникненню небезпечного фактора. Відповідно реалізація небезпеки — це звичайно випадкове явище, і виникнення небезпечного фактора характеризується імовірністю цього явища.

«Безпека» — стан захищеності окремих осіб, суспільства і природного середовища від надмірної небезпеки.

Як одиниці виміру безпеки пропонується використовувати показники, що характеризують стан здоров’я людини і стан (якість) навколишнього середовища. Відповідно, метою процесу забезпечення безпеки є досягнення максимальне сприятливих показників здоров’я людини і високої якості навколишнього середовища.

Показником здоров’я є кількість здоров’я, тобто середня очікувана тривалість майбутнього життя (СОТМЖ). Усереднений біологічний видовий показник (норматив) для людини-європеоїда — 89±5 років. Він обумовлений біологічними характеристиками, тобто його надійністю, заданою при народженні.

Суспільне здоров’я — такий інтегральний показник (характеристика) динамічної сукупності індивідуальних рівнів здоров’я членів суспільства, що відбиває ступінь імовірності досягнення максимального рівня здоров’я, а також життєздатність і ріст суспільства. Тривалість життя в різних країнах багато в чому залежить не тільки від успіхів медицини, але і від рівня соціально-економічного розвитку суспільства і стани природного середовища.

Тому що метою безпеки є не тільки захист здоров’я населення, але і захист навколишнього середовища, необхідно визначити показники, які б кількісно оцінили стан і якість останньої. До таких кількісних характеристик можна віднести ступінь близькості стану екосистем до границі її стійкості, де буде загублена передбачуваність змін екосистем.

Для більш точної оцінки стійкості екосистем використовують природно-екологічну класифікацію вгасання природи (показник самовідновлення системи). Для цього можна виділити наступні градації: природний стан; рівноважний стан; кризовий стан; критичний стан; катастрофічний стан;стан колапсу.





Дата добавления: 2018-01-21; просмотров: 285; Опубликованный материал нарушает авторские права? | Защита персональных данных | ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ


Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском:

Лучшие изречения: Увлечёшься девушкой-вырастут хвосты, займёшься учебой-вырастут рога 9551 - | 7549 - или читать все...

 

18.206.15.215 © studopedia.ru Не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования. Есть нарушение авторского права? Напишите нам | Обратная связь.


Генерация страницы за: 0.009 сек.