Натурфілософські пошуки: коперниканський поворот, пантеїзм Джордано Бруно та Ніколо Кузанського

Соціальні, екон. та політ. фактори. Розпад феодальних відносин, розвиток міст. Головною рисою цього процесу є антифеодальна та антицерковна спрямованість. Для мислення, ідеології та культури Відр. був перехід від теоцентричного до антропоцентричного розуміння світу. Церква втратила свої домінуючі позиції. Презирство до людської сутності змінюється на визнання творчих здібностей людини, розуму, прагнення до людського щастя. Реалізація людяності обумовлює вивчення культурної спадщини античності. Відр. – вільне осмислення творів, античності, відмова від готових та незмінних істин. Філ. напрямки в епоху Відр.: Гуманізм, Платонізм, Аристотелізм, Реформація, Філ. природи (д.п. 16-17 ст.). М. Кузанський (1401-1464), німецький кардинал, у питанні відношення Бога і світу притримувався теоцентричного принципу проте вводить і нові концепції. Основний його принцип – вчене незнання або знання про незнання. Пізнання речей можливо як чуттєво так іраціонально, але знання про конкретні речі завжди виходить за свої межі. Основою пізнання має стати протилежність до повсякденного, кінцевого знання, тобто щось абсолютно визначене і безумовне – незнання. Безумовне знання можна осягнути лише символічно. Ці символи є математичними. Розум підкорений закону протилежностей (коло чи багатокутник) проте вчене незнання прямує до нескінченності, де протилежності взаємно зливаються (колоºбагатокутнику з нескінч. кількістю кутів). Ідея нескінченного розгортання Бога у всесвіті. Бог є все і одночасно одиничне, отже принцип тотожності максимуму і мінімуму. Злиття божественного і людського (max і min) – Христос. Звідси Людина – Бог, але не в абсолютному значенні. Космологія: Всесвіт – нескінченний шар, тобто не має центру. Немає нічого стійкого і абсолютного, абсолютною є тільки нескінченність – релятивізм руху. Оскільки Бог є нескінченністю, тоді в ньому зливаються всі протилежності, а отже неможливо визначити його сутність. Дж. Бруно (1548-1600). До головних творів належать діалоги: “Про причину, принцип, єдине”, “Про нескінченність, всесвіт і світи”, в яких ставляться питання нескінченності світу, його динамічної єдності та вічності. Праосновою виступає Єдине, матерія, яка є нерозгорнутою причиною всього існуючого. Можливість, що утримує світ в єдності, проте в різноманітності він називає душею світу, універсальним розумом, який і формує світ. В Єдиному співпадають одиничне і множинне, max і min. Космос є структурою, яка складається з дискретних частин – атомів і існує в неперервній нескінченності. Світ є нескінченним і однорідним у всіх частинах, отже і не існує центра. Бруно ототожнював рух і матерію, природу і світову душу (Бога). Ціль розуму – проникнення в глибину явищ і пізнання закономірностей природи. Пізнання починається від сприйняття і йде до уявлень, розсудку, розуму. Пізнання є процесом нескінченним, оскільки і сам предмет пізнання є нескінч. Відкидає релігію як засіб осягнення істини. Етика Бруно закликає до боротьби за шляхетні цілі – добро, яке є необмеженою реальністю всесвіту. Єдине і є добро. Істинним мірилом моральності є людська діяльність та земні цілі людини. Л. має пізнавати Всесвіт і тим самим реалізувати себе. В майбутньому релігію одкровення має замінити релігія розуму.