Філософія Нового часу. Емпіризм та раціоналізм

Філ. Ренесансу переходить у філ. Нового Часу. Розвиток виробництва і підйом буржуазії. Екон. діяльність, інтереси реального практичного життя ведуть до орієнтації на пізнання світу, природи, яке б спиралося на практичний досвід. Формування природознавства в цей період пов'язано з тенденцією пізнання не поодиноких ізольованих фактів, а певних визначених систем, цілісностей. Прагнення до систематизації, кількісного зростання, а також прискорена диференціація пізнання викликають розвиток теоретичного мислення, яке не тільки шукає причинно-наслідкові зв'язки, але й будує цілісний образ світу і спирається на нову науку та її дані. Родоначальниками новой науки и философии считаются Бэкон и Декарт.

Бэкон делает упор на эмпирические исследования, на познание природы. Он отвергает философию как созерцание и представляет ее как науку о реальном мире, основанную на опытном познании.

Бэкон приверженец концепции двойственности истины – истины познания (истины философии) и истины «откровения» (истины о Боге).

Бэкона часто называют основателем эмпиризма – направления, которое относит свои гносеологические посылки на чувственном познании и опыте. Эмпирия – опыт, опирающийся на эксперимент, а не на изолированное чувственное восприятие, является для Бэкона исходным пунктом нового научного метода. Всякое познание должно опираться на опыт, т.е. должно двигаться от изучения частных фактов к общим положениям (индукции). При этом необходимо искать не только факты, подтверждающие определенный вывод, но и факты, отвергающие его.

Значительными препятствиями в развитии действительного познания служат предрассудки, представления и фикции (идолы).

Идолы пещеры – врожденные недостатки человеческого разума индивидуального характера.

Идолы рынка – ложные представления из-за несоответствия слов и реальности, которую они означают.

Идолы театра – недостатки, вызванные старыми методами получения знаний, преклонение перед авторитетами.

Разум, очищенный от заблуждений, опираясь на экпирименты, используя правила индуктивного вывода, способен дать полную и практически полезную картину мира.

Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції,а чуттєве пізнання лише підштовхує розум до діяльності.Ідеалом знання вважали математику,а основними рисами істинного знання- всезагальність, необхідність, суттєвість.методологія будується на принципах раціоналістичної дедукції, а експеримент - як передумова пізнання. Пізнання залежить від розуму. У 17-18 ст. філософами - раціоналістами були Ренe Де Карт(Des Cartes), Бенедикт Спіноза, Блез Паскаль. Однієї з центральних тез ф. 17 ст є розумність світу.

Декарт разрабатывает дедуктивный (рационалистический) метод. Декарт исходит из того, что познание должно начинаться с разума, а не с чувства. Первое правило его метода гласит: «Начинай с того, что кажется ясным разуму и не вызывает никаких сомнений». Все сомнительное, т.е. то, что может быть, а может и не быть, должно отбрасываться.

Истина устанавливается интуитивно и логическим анализом. Интуиция и дедукция – это два пути к знанию. Опыт играет вспомогательную роль.

Декарт полагал, что подлинной наукой является математика. Наука, по его мнению, должна опираться на аксиомы.

"Початки ф."- виклад ф. поглядів Декарта у систематизованій формі. Проголошує дуалізм душі і тіла, припускає два незалежні один від одного начала -матеріальна і нематеріальну(Бог) субстанції.Властивістю нематеріальної субст. є мислення, а матеріальної - протяжність. Існування мислення є більш достовірне, ніж існування тіла та матерії: "cogito ergo sum". Вважав, що якості предметів, які ми сприймаємо чуттями, самі по собі не існують. Висунув гіпотезу про природний розвиток планетної системи.