Оподаткування прибутку підприємств

Кінцевим результатом діяльності підприємств як суб'єктів го­сподарювання є отриманий ними валовий дохід, що відображає заново створену вартість. Валовий дохід визначається як різниця між виручкою від реалізації, матеріальними і прирівняними до них витратами.

Чистий дохід на рівні підприємства має кілька форм, у тім числі форму прибутку. На прибуток впливає такий елемент вало­вого доходу, як заробітна плата.

Оскільки прибуток визначається як різниця між обсягом реа­лізації і собівартістю продукції (робіт, послуг), на формування прибутку справляє вплив і державна політика щодо регулювання цін та визначення собівартості.

З другого півріччя 1997 р. відбулися істотні зміни в оподаткуванні прибутку щодо:

— визначення об'єкта оподаткування;

— встановлення податкового періоду (термінів сплати податку);

— визначення ставок податку для окремих категорій платників;

— надання податкових пільг;

— оподаткування дивідендів.

Платниками податку на прибуток є резиденти та нерези­денти. З числа резидентів платниками податку є суб'єкти госпо­дарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку на території України і за її межами. З числа нерезидентів платниками податку є фізичні особи, а також юри­дичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі,

Рис. 3. Схема визначення об'єкта оподаткування (оподатковуваного прибутку)

До складу валового доходу, а отже, і скоригованого валового доходу, не включаються:

суми акцизного збору та податку на додану вартість;

— суми коштів або вартість майна, отримані платником по­датку як компенсація за примусове відчуження державою іншого майна платника податку;

— суми коштів або вартість майна, отримані платником по­датку з рішення суду як компенсація його витрат або збитків;

— суми надмірно сплачених податків, зборів, що повертаю­ться платнику податку з бюджету, якщо вони не були включені до складу валових витрат;

— суми коштів або вартість майна, що надходять у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права;

— суми одержаного платником податку емісійного доходу;

— номінальна вартість узятих на облік, але неоплачених цін­них паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіж­них документів, виданих боржником на ім'я платника податку як (підтвердження заборгованості боржника);

— доходи від спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, дивіденди, отримані від інших плат­ників податку, що оподатковувалися за їхньої виплати;

— кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної її ліквідації.

— кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається іншими державами;

— кошти, що надаються платнику податку з Державного ін­новаційного фонду на поворотній основі;

— вартість основних фондів, безоплатно отриманих платни­ком податку з метою здійснення їх експлуатації в передбаченому законодавством порядку.

Для визначення сум оподаткованого прибутку важливе зна­чення має обчислення валових витрат.

До складу валових витрат слід включати:

І. Суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матері­альній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вар­тості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) для їх наступного використання у власній господарській діяльності.

Збільшення вказаних витрат ураховується в тому податковому періоді, протягом якого відбувалася перша із подій:

— списання коштів з банківських розрахунків на оплату товарів;

— оприбуткування товарів чи фактичне отримання результа­тів виконання робіт (наданих послуг).

За товарообмінних (бартерних) операцій датою збільшення ва­лових витрат є дата здійснення завершальної (балансуючої) опера­ції, що відбувається після першої операції.

2. Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), охороною праці.

Витрати на оплату праці включають витрати (у грошовій або натуральній формі) на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших видів заохочень працівників підприємств, виходячи з тарифних ставок, а також винагород і виплат за виконання робіт (послуг) згідно з договорами цивільно-правового характеру.

До складу валових витрат відносять також будь-які витрати на виплату або нарахування відсотків за борговими зобов'язаннями протягом звітного періоду, які пов'язані з веденням господарсь­кої діяльності платником податку.

3. Витрати на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення та інші види поліпшення основних фондів, у сумі, що не перевищує 5 % сукупної балансо­вої вартості груп основних фондів на початок звітного року.

4. Суми внесених (нарахованих) податків, зборів (загальнодер­жавних і місцевих), установлених Законом України «Про систему оподаткування», за винятком: податку на прибуток, податку на нерухомість, податку на дивіденди, податків на доходи нерези­дентів, податків на доходи від грального бізнесу.

До складу валових витрат відносять суми зборів на обов'яз­кове державне пенсійне страхування та на інші види загально­обов'язкового соціального страхування фізичних осіб, які пере­бувають у трудових відносинах з платниками податку.

5. Суму перевищення балансової вартості запасів покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини, комплектувальних виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та
залишках готової продукції на початок звітного кварталу над їх­ню балансову вартість на кінець того самого звітного кварталу.

Якщо балансова вартість указаних запасів на кінець звітного кварталу перевищує їхню балансову вартість на початок того са­мого звітного кварталу, різниця вираховується з суми валових витрат платника податку у звітному кварталі.

6. Сума перевищення балансової вартості над виручку від про­дажу окремих об'єктів основних фондів групи першої та немате­ріальних активів.

7. Суми коштів або вартість майна, добровільно переказаних (переданих) до Державного бюджету України або бюджетів тери­торіальних громад чи до неприбуткових організацій (у розмірі фактичних витрат, але не більше 4 % оподаткованого прибутку
попереднього звітного періоду).

8. Суми коштів, переказаних підприємствами всеукраїнських об'єднань осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катас­трофи, коли на цих підприємствах як на основному місці роботи працює не менше 75 % таких осіб, згаданим об'єднанням для
проведення благодійної діяльності (не більше 10 % оподаткова­ного прибутку попереднього звітного періоду).

9. Суми коштів, унесених у страхові резерви (в порядку, передбаченому Законом «Про оподаткування прибутку підприємств»).

10. Суми витрат, не включених до складу валових витрат мину­лих звітних податкових періодів у зв'язку з утратою або псуванням документів чи з допущенням помилок у розрахунках податко­вого зобов'язання, виявлених у звітному податковому періоді.

11. Суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, коли відповідні дії зі стягнення та­ких боргів не дали позитивного результату, а також суми забор­гованості, щодо яких минув строк позовної давності.

До складу валових витрат дозволяється включати і такі витрати платників податку па прибуток (витрати подвійно­го призначення):

— на гарантійний ремонт (обслуговування) реалізованих товарів;

— на винахідництво та раціоналізацію господарських процесів;

— на придбання літератури для інформаційного забезпечення основної діяльності, передплату спеціалізованих періодичних ви­дань, оплату аудиту;

— на проведення передпродажних і рекламних заходів стосо­вно товарів (робіт, послуг), що їх продає платник податку;

— на утримання та експлуатацію фондів природоохоронного призначення;

— на страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції, кредитних і комерційних ризиків, майна платника по­датку; страхування громадянської відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що входять до складу осно­вних фондів, можливих екологічних і ядерних ризиків;

— на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, які видають державні органи на відповідні види діяльності;

— на забезпечення найманих робітників спеціальним одягом, взуттям тощо;

— на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудовихвідносинах із платником податку;

Не дозволяється включати до складу валових витрат пла­тника податку такі витрати:

— не пов'язані з веденням господарської діяльності;

— на придбання торгових патентів;

— сплату штрафів та неустойок; і

— на утримання органів управління об'єднань платників по­датку, включаючи утримання холдингових компаній;

— на виплату емісійного доходу на користь емітента корпо­ративних прав;

— на виплату дивідендів;

— суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, нижчими, за звичайні.

Зменшення оподаткованого прибутку досягається внаслідок збільшення суми амортизаційних відрахувань, які виключаються зі скоригованого валового доходу. Збільшення амортизаційних відра­хувань зумовлюється такими змінами порядку їхнього обчислення.

Ставки оподаткування прибутку. Основну ставку податку встановлено в розмірі 25 % до об'єкта оподаткування. Крім того, передбачено й інші ставки оподаткування.

Так, дохід нерезидентів від фрахту у зв'язку зі здійсненням міжнародних перевезень оподатковується за ставкою 6 %.

Прибуток від продажу інноваційного продукту, заявленого і зареєстрованого в інноваційних центрах, оподатковується в роз­мірі 50 % від чинної ставки протягом перших трьох років після державної реєстрації продукції як інноваційної.

За оподаткування страхової діяльності застосовуються такі ставки:

— З % валового доходу (крім доходу від страхування й пере­страхування життя).

Термін сплати податку на прибуток. Визначений у законі квартальний податковий період оподаткування прибутку справ­ляє позитивний вплив на фінансовий стан підприємств — плат­ників податку.

Платники податку подають до податкового органу за місцем реєстрації декларацію про прибуток підприємства протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звіт­ного (податкового) кварталу або 60 календарних днів після закін­чення року. Декларація про оподатковуваний прибуток складає­ться наростаючим підсумком з початку звітного фінансового року. Податок сплачується в бюджет не пізніше 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку по­дання декларації.

 

Платежі за ресурси

Ураховуючи, що ресурси безпосередньо використовуються суб'єктами господарювання, важ­ливе значення має знаходження економічних важелів, які вплива­ють на їхню діяльність, спрямовану на ефективне використання ре­сурсів.

Податкове законодавство України для суб'єктів господарю­вання передбачає низку платежів за ресурси:

Ø плату (податок) за землю;

Ø податок з власників транспортних засобів та інших само­хідних машин і механізмів;

Ø податок на нерухоме майно (нерухомість);

Ø збір за спеціальне використання природних ресурсів (лі­совий податок, плата за воду, плата за корисні копалини);

Ø збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності підприємств залежить від джерела їх сплати, визна­чення об'єкта оподаткування, розміру ставок податків (зборів). Якщо такі платежі відносять на собівартість, то їх скорочення зменшує поточні витрати господарської діяльності, що в кінце­вому підсумку збільшує обсяг прибутку. Зменшення суми цих платежів, якщо вони здійснюються за рахунок прибутку, також збільшує обсяг чистого прибутку.

 

Плата за землю здійснюється у вигляді податку з власників та орендної плати з користувачів в залежності від грошової оцінки землі.

Плата за землю надходить до місцевих бюджетів.

Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні (у тім числі й на умовах оренди).

Стягнення плати за землю здійснюється окремо за землі: сільсь­когосподарського призначення (надані для сільськогосподарського виробництва або призначені для цих цілей); землі населених пунк­тів (у межах населених пунктів, установлених законодавством).

Плата за землі сільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку встановлено з одного гектара сільськогоспо­дарських угідь у відсотках від їх грошової оцінки. За земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, ви­значається річний розмір плати за одиницю площі оподатковува­ної земельної ділянки.

Розмір земельного податку не залежить від результатів госпо­дарської діяльності власників землі, землекористувачів. Середні ставки земельного податку встановлено з одного гектара ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей і пасовищ і диференційовано за областями.

Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного податку встановлено в розмірі 1 % від грошової оцінки землі. Якщо грошо­вої оцінки земельних ділянок не проведено, то використовуються середні ставки земельного податку в грошовому вимірі (за 1 м²). Ці ставки згідно із законом диференційовано залежно від розміру насе­леного пункту: вони зростають зі збільшенням кількості населення.

Законом також передбачене застосування збільшувальних ко­ефіцієнтів до встановлених ставок: у містах Києві, Севастополі, а також містах обласного підпорядкування — відповідно до зрос­тання кількості їхнього населення; у населених пунктах курорт­них зон Чорноморського узбережжя, гірських і пригірських ра­йонах Карпат, в інших рекреаційних районах.

Джерела і порядок сплати земельного податку. Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку щорічно за станом на 1 січня і до 1 лютого надають відповідні дані подат­ковій адміністрації. Податок нараховується з дня виникнення права власності або права користування землею.

Плата за землю сплачується за рахунок прибутку, одночасно земельний податок включається в состав валових витрат, тобто він зменшує суму оподаткованого прибутку, а також й суму податку на прибуток.

За несвоєчасну сплату земельного податку стягується пеня у розмірі, передбаченому чинним законодавством. Розмір пені за несвоєчасне внесення орендної плати передбачається в договорі оренди: однак вона не повинна перевищувати розміру пені за не­своєчасну сплату податку на землю.

Податок із власників транспортних засобів. Кошти від його стягнення надходять на спеціальні рахунки територіальних дорожніх фондів.

Згідно із законодавством об'єктами оподаткування є автомо­білі (легкові, вантажні, спеціального призначення); колісні трак­тори; мотоцикли, яхти та судна парусні, човни моторні і катери.

Не оподатковуються: трактори на гусеничному ходу; машини та механізми для сільськогосподарських робіт; автомобілі швидкої Допомоги та пожежні; спортивні яхти, судна парусні і човни; транспортні засоби (підйомні й самохідні), що використовуються на заводах, складах, у портах для перевезення вантажів на корот­кі відстані.

Обчислення податку здійснюється на підставі даних про кількість транспортних засобів за станом на 1 січня поточно­го року.

Податок сплачується щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом.

Сума податку на транспортні засоби включається до складу валових витрат платника, а отже, зменшує оподатковуваний при­буток і суму податку на нього. Податок на транспортні засоби включається в собівартість перевезень, що також впливає на роз­мір прибутку підприємства.