Політичне життя українців на початку ХХ ст. Національно-визвольний рух

Проблеми становлення та консолідації української нації.

На початку ХХ ст. тривало національне гноблення українців. Це зумовило піднесення національно-визвольного руху в підросійській Україні. Ще в 1890-х рр. розгорнулися виступи студентів київських, одеських і харківських освітніх закладів. Молодь вимагала демократизації освіти, введення вивчення української мови та культури. Але старше покоління українців виступало за ліберальний підхід до національно-визвольної боротьби. Заважала також національна розпорошеність українців між двома імперіями.

Процес політизації українського суспільства та визвольного руху. Українські й загальноросійські політичні партії.

На початку XX ст. національно-визвольний рух у Наддніпрянській Україні набув зрештою політичного характеру: його учасники усвідомлювали необхідність боротьби за українську державу. У січні 1900 р. в Харкові діячі студентського руху Д. Антонович, М. Русов та інші заснували Революційну українську партію (РУП). Її програму виклав адвокат М. Міхновський у брошурі “Самостійна Україна”. У ній він закликав народ до боротьби за соборну, вільну і самостійну Україну від Карпат до Кавказу. РУП обстоювала інтереси селянства, працювала серед мас. Окремі рупівці взяли активну участь у селянському русі, який у 1902 р. охопив Полтавську, Київську і Харківську губернії. Селяни нищили поміщицькі маєтки, ділили їхні землі. Повстання російський уряд придушував силою зброї, але це лише загострювало суперечності.

У 1902 р. М. Міхновський створив Українську народну партію (УНП). Її основними цілями були: просвіта українського народу шляхом роз’яснення його національних інтересів; побудова самостійної демократичної держави; націоналізація землі й передача її селянам без викупу; усуспільнення засобів виробництва й ліквідація експлуатації. Лідер УНП М. Міхновський зробив вагомий внесок у справу розбудови української державності, вказавши на те, що нашому народові потрібно йти до незалежності, використовуючи досвід західних країн.

1904 р. частина членів РУПу утворила Українську соціал-демократичну спілку, яка на початку 1905 р. влилася до меншовицької фракції РСДРП на правах її автономної секції. Інша частина під керівництвом В. Винниченка, С. Петлюри й М. Порша у грудні 1905 р. проголосила утворення Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Це одна з найчисленніших партій, яка обстоювала ідеї автономії України, конфіскації земельної власності й демократизації суспільного життя. Не визнаючи більшовицького революційного екстремізму, лідери партії не погоджувалися увійти до складу РСДРП. На таких же позиціях стояла Єврейська соціал-демократична робітнича партія “Бунд”, що діяла в середовищі єврейського пролетаріату і ремісничого люду в Україні.

Легальну агітацію за демократичну Україну в складі демократичної Росії та відродження української культури проводили Українська демократична партія (УДП) на чолі з О. Лотоцьким і Є. Чикаленком, а також Українська радикальна партія (УРП), лідерами якої були Б. Грінченко та С. Єфремов.

Певний вплив, особливо на Донбасі і Подніпров’ї, мала Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), яка виступала за повалення самодержавства й заміну його демократичною республікою, за рівноправність громадян і право всіх націй на самовизначення.

Роботу серед селян вели і російські соціалісти-революціонери (есери). Із реакційних партій найвпливовішим був “Союз русского народа”, який нараховував 190 тис. членів. До нього входило й чимало українських поміщиків та підприємців. У виборах до ІІ Думи ця партія отримала 24,6% мандатів. Вона ставила за мету зміцнення монархії і збереження єдиної і неподільної Росії. Мала свої бойові загони (“чорні сотні”), які чинили насильство над неросійським населенням імперії.

У цей період на західноукраїнських землях набули поширення визвольні та соціалістичні ідеї. Ще 1890 р. у Східній Галичині з ініціативи І. Франка та М. Павлика виникла Українсько-руська радикальна партія. А 1899 р. було проголошено утворення Соціал-демократичної партії Галичини як федеративної частини Соціал-демократичної партії Австрії. У 1899 р. виникла Національно-демократична партія. Об’єднавши “прогресивну інтелігенцію”, духівництво й робітників, вона боролася за створення самостійної Української держави на землях, що входили до складу обох імперій. Лідерами партії були М. Грушевський, К. Левицький, Ю. Романчук та інші.

На західноукраїнських землях діяла також Руська народна партія, створена “москвофілами”. Її лідери, пропагуючи “єдину російську народність”, до якої відносили й усіх українців, вели боротьбу проти національно-визвольного руху.

Д/з №1

1) Зробити таблицю економічної спеціалізації регіонів Наддніпрянської України.

2) Зробити таблицю українських політичних партій початку ХХ ст. за схемою: партія – рік заснування – діячі – основні програмні гасла.

3) Підготуватися до самостійної роботи №1 за темою “Українські землі на початку ХХ ст.: політичне та соціально-економічне життя”.

Індивідуальні завдання:

Реферування наукових статей і матеріалів за пунктами теми: “Стан українського підприємництва”, “Індустріальна модернізація”, “Становище населення”, “Посилення міграції українського селянства”.