Право на земельну частку (пай)

Право на земельну частку (пай) мають: -колишні члени колективних с/г підприємств, с/г кооперативів, с/г акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних с/г підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; -громадяни – спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; -громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); -громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.

Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

22.Поняття управління у галузі земельних відносин.

Управління у галузі земельних відносин це діяльність публічних органів, що здійснюється із використанням владного примусу та стимулів і спрямована на забезпечення раціонального використання, відтворення та охорони земель.

Тому метою управління в галузі земельних відносин є:

-реалізація законодавства;

-контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки;

-забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони земель та раціонального їх використання;

-досягнення узгодженості дій державних і громадських органів при проведенні заходів.

Плануванування використ земель як функція управління

Під плануван використ земель у правовій доктрині прийнято розуміти діяльність уповноваж ОДВ та місцевого самоврядув, що полягає у створенні та втіленні перспектив програм (схем) використ та охорони земельних ресурсів з урахуванням екологіч, економіч, історич, географіч, демографічн та ін особливост конкретн територій, а також в прийнятті та реалізації на їх основі відповідних рішень. Формами планування використання земель є *розробка та затвердж програм використ земель (держ, регіонал), *планув територій, *природно с/г районуван земель.

Планув територій у зак-ві визнач як "процес регулюв використ територій, який полягає у створенні та впровадж містобудівної документації, ухваленні та реалізації відповідних рішень" Природно с/г районуван земель "здійснюєт з урахуван природних умов, агробіологічних особливост с/г культур, напрямів розвитку господарс діяльн та вимог еколог безпеки шляхом обстежен стану земель і ґрунтів, збирання, аналізу, систематизації та узагальн даних, що характериз стан та особливості охорони і використання земель за окремими регіонами (зонами, провінціями, округами) або адміністрат-територіал одиницями, проведення інших робіт. Прикладом програм, що стосуються використ земель, є Основні напрями держ політики Укр у галузі охорони довкілля, використ природних ресурсів та забезпеч еколог безпеки.

24. Моніторинг земель.

Моніторинг земель - це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереж та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення наукового обґрунтувальних рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки. Моніторинг земель є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля. Завданням моніторингу земель є періодичний контроль динаміки основних грунтових процесів у природних умовах і при антропогенних навантаженнях, прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів.

До завдань моніторингу земель відносяться: довгострокові систематичні спостереження за станом земель; аналіз екологічного стану земель; своєчасне виявлення змін стану земель, оцінка цих змін, прогноз і вироблення рекомендацій про попередження і усунення наслідків негативних процесів, інформаційне забезпечення ведення державного земельного кадастру, землекористування, землеустрою, державного контролю за використанням і охороною земель, а також власників земельних дільниць. Інформація, одержана під час спостережень за станом земельного фонду, узагальнюється по районах, містах, областях, а також по окремих природних комплексах і передається в пункти збору автоматизованої інформаційної системи обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів Держкомзем України. За результатами оцінки стану земельного фонду складаються доповіді, прогнози та рекомендації, що подаються до органів державної влади та Держкомзему України для вжиття заходів відведення і ліквідації наслідків негативних процесів