Гарячка. Причини, механізм розвитку

Методичні поради

До теми: «Гарячка»

З курсу патологічної фізіології

для студентів спеціальності 7.130.501 «Ветеринарна медицина

ОКР «Бакалавр» шифр 6.110.101

ОКР «Магістр», шифр 8.110.10101

 

Житомир – 2013

 

Укладач:

О.Б.Семененко – канд.біол.наук, доцент.

 

Рецензент:

Ф.І.Крапивницький, канд. вет. наук,

доцент кафедри анатомії і гістології.

 

 

Методичні поради розглянуто та схвалено для використання в навчальному процесі кафедрою внутрішніх хвороб тварин та фізіології,

протокол №___від ____________2013року.

та методичною комісією факультету ветеринарної медицини

протокол №___від ______________2013року.

 

 

Вступ.

Розвиток ветеринарної науки, практики, тваринництва висувають підвищені вимоги до підготовки лікарів ветеринарної медицини, які відповідали б європейським стандартам.

В курсі патологічної фізіології є теми, які представляють особливий інтерес щодо їх значення і складності. Однією з таких проблем є гарячка (лихоманка). Поглиблене вивчення цієї теми значно розширить кругозір майбутніх лікарів ветеринарної медицини про етіологію, патогенез цього патологічного процесу, який супроводжує абсолютну кількість інфекційних хвороб і значно поширений серед хвороб внутрішньої патології тварин.

Поглиблене знання патогенезу гарячки буде сприяти більш вивіреному підходу до лікування хвороб, які супроводжуються підвищеною температурою, виходячи з принципового положення, що температурна реакція організму є захисно - пристосовною реакцією, яка може бути для організму корисною для боротьби з інфекцією, стимулювати його захисні функції, або ж, навпаки, зашкоджувати організму. Оцінювати ситуацію і приймати відповідне рішення щодо своїх дій має лікар, керуючись знанням патогенезу гарячки і патогенезу основного захворювання.

Механізми терморегуляції.

Вищі тварини відносяться, як відомо, до гомойотермних організмів із сталою температурою тіла.

Температурний гомеостаз, тобто відносно стала температура тіла, яка коливається лише в певних межах, забезпечується складною системою терморегуляції. Стала температура тіла можлива лише за балансу двох процесів: теплоутворення (хімічна терморегуляція) і тепловіддачі (фізична терморегуляція).

Головний центр терморегуляції знаходиться в гіпоталамусі. В передньому відділі гіпоталамусу – центр тепловіддачі і в задньому – теплопродукції. Нижчі центри знаходяться в таламусі (грубої регуляції), а в корі великих півкуль – вищий центр терморегуляції.

В шкірі закладені рецептори температурної чутливості: теплової (кисті Руфіні) і холодової (колби Краузе). Рецепторів холодової чутливості значно більше і знаходяться вони ближче до поверхні шкіри.

Центр терморегуляції має тісні зв’язки з іншими центрами вегетативних функцій (судинно-руховим, обміну енергії і речовин, потовиділення тощо), що забезпечує включення механізмів тепловіддачі або теплопродукції.

Динамічна норма температури тіла здорових дорослих тварин основних видів наступна, С°:

ВРХ – 37,5 - 39,5;

Коні – 37,5 – 38,5;

Вівці – 38,5 – 40,0;

Кози – 38,5 – 40,5;

Свині – 38,0 – 40,0;

Собаки – 37,5 – 39,0;

Кролі – 38,5 – 39,5;

Коти – 38,0 – 39,5;

Кури – 40,5 – 42,0;

Качки – 40,0 – 41,5;

Гуси – 40,0 – 41,5.

Гарячка. Причини, механізм розвитку.

Гарячка (febris) – типовий патологічний процес, що характеризується тимчасовою активною перебудовою терморегуляції, підвищенням температури тіла з змінами з боку всіх функцій і процесів організму.

Суттєвим в цьому визначенні гарячки є «активна перебудова терморегуляції», тобто активний процес підйому температури тіла внаслідок посилення основного обміну енергії. Це принципово відрізняє гарячку від гіпертермії, при якій температура тіла підвищується за рахунок надмірного надходження зовнішнього тепла і порушення тепловіддачі, а не за рахунок активної перебудови терморегуляції.

2.1. Причини, що викликають гарячку поділяються на інфекційні і неінфекційні. Гарячка є однією з найбільш характерних ознак переважної більшості інфекційних захворювань, оскільки в процесі еволюції вона сформувалася, перед усім, як відповідь організму на проникнення в нього мікроорганізмів та їхніх токсинів. Такими етіологічними чинниками є бактерії і їх токсини, віруси, нижчі гриби.

Причинами гарячки можуть бути і неінфекційні чинники. Ними частіше є чужерідні білки, ліпіди, продукти розпаду власних тканин, наприклад, при опіках, гемолізі крові,переломах кісток, ранах, ушибах, крововиливах, розпаду злоякісних пухлин, гнійних процесах, під впливом деяких фармакологічних засобів і ін.

Речовини, які спричиняють гарячку, дістали назву пірогенів(pyr – жар, genos – рід).

Пірогени поділяються на екзогенні, або первинні і ендогенні, або вторинні.

Екзогенні пірогени – це бактерії та їх токсини, віруси, чужерідні білки, продукти розпаду власних тканин, деякі фармакологічні засоби тощо.

Ендогенні (вторинні) пірогени під впливом екзогенних пірогенів утворюються в макрофагах і нейтрофілах, після чого діють на центр терморегуляції. Те, що на центр терморегуляції діють саме ендогенні пірогени макрофагів і нейтрофілів підтверджено експериментально. Якщо експериментальній тварині (кролику, наприклад) ввести туш, яка блокує макрофаги і нейтрофіли, і після цього ввести тварині екзогенний піроген (бактерії, токсини), то температурна реакція не виникає.

Подальший механізм розвитку гарячки наступний. Синтезовані в лейкоцитах ендогенні пірогени проникають у головний мозок, де діють на нейрони гіпоталамусу – центр терморегуляції. Центр терморегуляції збуджується і переходить на більш високий рівень функціонування. Поріг чутливості центру терморегуляції до холодових подразників знижується, а до теплових підвищується. Вважається, що саме ці зміни порогів чутливості центра терморегуляції під впливом ендогенних пірогенів і визначають зміщення вгору встановленого рівня регулювання температурного гомеостазу при гарячці і цей рівень не знижується до нормального доти, поки в організмі триває синтез лейкоцитарних пірогенів. Тобто, центр терморегуляції «помиляється» і сприймає нормальну температуру тіла як знижену і переходить на більш високий рівень функціонування.

Роль центра терморегуляції полягає у збереженні температурного гомеостазу, урівноваженні процесів термопродукції і тепловіддачі. Центр терморегуляції допускає коливання температури (добові) тільки в певних межах від установчої точки. Положення цієї точки під впливом пірогенних речовин змінюється і установочна точка переміщується на більш високий рівень.

Підтвердженням того, що центр терморегуляції знаходиться у збудженому, нестійкому стані є і те, що жарознижуючі речовини (антипіретики) знижують температуру тіла, коли вона підвищена і майже не знижують її, коли вона у нормі.

Крім пірогенів, у розвитку гарячки певну роль відіграють і інші речовини, передусім гормони, які впливають на центр терморегуляції, підвищуючи або знижуючи його чутливість до пірогенів.

Наприклад, при тиреотоксикозі (гіперфункції щитоподібної залози)інфекційні захворювання супроводжуються більш високою температурою тіла. У тварин з гіпофункцією щитоподібної залози інфекційні хвороби супроводжуються менш вираженою гарячкою.

Глікокортикоїди (гормони кори надниркових залоз) гальмують розвиток гарячки внаслідок того, що вони пригнічують метаболічні процеси в лейкоцитах, у тому числі утворення в них пірогенів.

Розвиток гарячки залежить також від стану центральної нервової системи і загального стану організму. При пригніченні центральної нервової системи, ослабленні, виснаженні організму підвищення температури у хворих тварин знаходяться на більш низькому рівні.