Технологія сомовиховання

Якщо говорити про технологію самовиховання, тобто конкретний, покроковий шлях зміни особистістю власного життя з метою самовдосконалення, слід зазначити, що самовиховання – технологія комплексна. Вона поєднує у собі елементи цілого ряду технологій:

-технології цілепокладання і життєтворення;

-технології самопроектування;

-технології самоменеджменту (самоуправління);

-технології створення ситуації успіху;

-сугестивної технології (самонавіювання).

 

Самонавіювання є важливим і ефективним елементом техніки самовиховання.
Самонаказ. “Візьми себе в руки!”, “Не нервуй!”, “Заспокойся!” тощо. Самонаказ допомагає людям у ситуаціях, коли не вистачає волі для виконання певної дії. Так, наказ “Встань!” допомагає піднятися вранці з ліжка, наказ “Сідай до роботи!” — подолати лінощі, інерцію спокою. Регулярне застосування цього прийому робить його ще більш надійним.
Самопідбадьорювання. Прийом полягає у тому, що людина навіює собі стан оптимізму і віри в себе, запевняючи себе в тому, що справи йдуть або підуть добре. “Нічого страшного, все в порядку”, “Все виправиться і буде добре”, “Нічого не втрачено, я ще досягну успіху”, “Я спроможний це зробити, і я зроблю це!”, “Я ще візьму своє”, “У мене достатньо сил для успіху”, “Мої невдачі — це дрібниці”, “Не варто засмучуватись” тощо.
Самопохвала і самонагородження. Це ефективний прийом, що ґрунтується на позитивному самопідкріпленні. Людина виробляє у собі такий же умовний рефлекс, таке ж сприйняття, як і у випадку, коли похвала або нагорода йде від іншого. Вважається нескромним хвалити себе вголос, але уявна похвала за добрі вчинки не має до проблеми скромності ніякого відношення — вона є чудовим стимулом бажаної поведінки. Помічено, наприклад, що самопохвала за вдалі удари допомагає тенісистові краще, ніж самозасудження після невдач.
Самонагороджувати себе можна відпочинком, заняттям улюбленою справою, солодощами та іншим. Можна розподілити важку роботу на частини і нагороджувати себе після виконання кожної з них. Для невпевнених у собі людей самопохвала є одним з найбільш доцільних прийомів, оскільки вона підвищує самооцінку і повертає людині психологічний комфорт.
Самозасудження і самопокарання. Спирається на негативне самопідкріплення. Самозасудженням людина підсилює мотивацію до подолання власних недоліків. Самопокарання — це більш сувора і категорична форма самозасудження. Це може бути позбавлення себе чогось приємного, збільшення навантаження в якийсь проміжок часу. Самозасудження і самопокарання корисні для людей із зниженою самокритичністю, проте існують люди (сензитивні, дистимічні, тривожні особистості), які засуджують і карають себе більше, ніж варто. Знаючи такі властивості своїх учнів, вихователь мусить рекомендувати їм діяти через позитивне самопідкріплення.
Більш систематичне і широке самонавіювання може здійснюватись у стані аутогенного заглиблення, що можливо після опанування відповідною технікою. При аутогенному заглибленні досягається навіювання позбавлення від болю, поліпшення стану здоров'я, позитивного ставлення до необхідних занять або певних людей, активізації інтелектуальних процесів тощо.
Самопереконання. Це розгорнута форма самонавіювання, що може давати значний ефект. Г.М. Ситін пропонує формули самопереконання для формування певних якостей і станів.

 

 

У загальному процесі самовиховання можна виділити кілька етапів:

самопізнання→самоаналіз→цілепокладання→розробка програм і планів

самовиховання→реалізація програм самовиховання→аналіз результатів,

коригування програм самовиховання.

Першим етапом роботи над собою є самопізнання. Об’єктами самопізнання

виступають спрямованість особистості, темперамент, особливості характеру,

властивості мислення, пам’яті, здібності. До найпоширеніших прийомів

самопізнання належать: порівняння себе з іншими, самоспостереження,

самопізнання власних якостей за допомогою тестування.

Наступний етап – самоаналіз власних можливостей, особливостей, і на

основі його – вироблення адекватної (реальної, не завищеної і не заниженої)

самооцінки. На основі самопізнання у людини складається певна картина, образ

власного “Я”, або “Я-концепція”(Ч.Кулі, З.Фрейд, Е.Фромм, В.Джеймс, М.Кун,

Е.Берн, Р.Бернс). Під “Я-концепцією” особистості розуміють стійку, більш чи

менш усвідомлювану систему уявлень людини про себе, на основі якої вона будує власну поведінку. Образ «Я» - не просто відображення якихось об’єктивних даних, а соціальна установка, ставлення людини до себе, що складається з трьох компонентів: пізнавального (самопізнання), емоційного (самооцінка і ставлення до себе) та поведінкового (виявлення себе через власну поведінку).

Далі відбувається дуже важливий етап – цілепокладання, або визначення

основних цілей самовиховання. Перш за все, слід поставити перед собою основні життєві цілі (стратегічні), а поряд з ними – цілі менш масштабні, підпорядковані основним. Життєвий замисел, наповнюючись змістом, переростає у життєву програму, різновидом якої є програма самовиховання. У ній вибудовується послідовність життєвих дій, спрямованих на досягнення життєвих цілей, вимальовуються проміжні етапи і періоди, передбачається набуття необхідних засобів, створення умов, як зовнішніх, матеріальних, так і внутрішніх, психологічних, інтелектуальних, емоційно-вольових.

Після того, як проаналізовані якості власної особистості, поставлені головні

життєві цілі, слід розробити план самовиховання, тобто визначити конкретні

завдання і термін їх виконання. І, нарешті, визначити методи виконання завдань.

Майже всі видатні люди минулого мали свої програми самовиховання і жили

відповідно до них.

Ось які моральні правила склав для себе К. Д. Ушинський:

"1. Спокій цілковитий, у крайньому разі — зовнішній.

2. Щирість у словах і вчинках.

3. Обдуманість дій.

4. Рішучість.

5. Не говорити про себе без потреби жодного слова.

6. Не гаяти часу необдумано: робити те, що треба, а не те, що трапиться.

7. Витрачати тільки на необхідне або приємне, а не за пристрастями.

8. Кожен вечір добросовісно давати собі звіт у вчинках.

9. Ніколи не хвалитися тим, що було, ні тим, що є, ні тим, що буде".

 

 

ВИСНОВОК

В.Сухомлинський:

«

Самовиховання потребує дуже важливого, могутнього стимулу — почуття власної гідності, поваги до себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Самовиховання можливе тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, су­то людських засобів впливу — доброго слова, поради, лас­кавого чи докірливого погляду. Не може бути й мови про самовиховання, якщо людина звикла до грубості й реагує тільки на «сильне» слово, окрик, примус. За самою своєю суттю самовиховання передбачає віру людини в людину, звертання до честі й гідності людини.