Види робіт практичного психолога освіти

Ефективність роботи освітнього психолога визначається насамперед тим, наскільки він за­безпечує основні психологічні умови, що сприяють розвиткові учнів.

Першою психологічною умовою ефективного розвитку учнів є передусім необхідність забезпечення максимальної реалізації в роботі педагогічного колективу з учнями вікових можливостей і резервів розвитку учнів не лише в аспекті врахування в педагогічній праці їхніх психологічних особли­востей, а саме активного формування психіки дитини шля­хом переведення існуючих резервів розвитку з потенційного в актуальний стан.

Другою психологічною умовою є розвиток їхніх інди­відуальних особливостей у середині кожного вікового періоду: пізнавальних і соціальних інтересів, здібностей і схильностей, самосвідомості (самооцінки, тендерної самоідентифікації), спрямованості, ціннісних орієнтацій та життєвих планів.

Третя важлива складова психологічних передумов роз­витку особистості дитини в умовах навчально-виховного закладу, над забезпеченням якої працює психолог, — це створення в освітній установі сприятливого психологічного клімату, який визначається передусім гуманним, розуміючим спілкуванням, продуктивною взаємодією дитини з до­рослими й однолітками.

Створення зазначених передумов забезпечується різно­манітними видами діяльності психолога освіти, основними з яких є такі:

1. Психологічна просвіта як найперше прилучення педколективу, учнів і їхніх батьків до психологічних знань. Таку роботу психолог реалізує через проведення факультативних занять з учнями й виступи з доповідями на зборах педа­гогічного колективу, через читання тематичних лекцій у рамках батьківських зборів і конференцій.

2. Психологічна профілактика, зміст якої полягає в пос­тійній роботі психолога з метою подолання можливих нега­раздів у психічному й особистісному розвитку учнів. Важли­вого значення в цьому набуває профілактична робота, зорієнтована на запобігання розвиткові в учнів різних форм девіантної поведінки й наркозалежності. Серед шляхів роботи зі школярами тут особливо продуктивними є своєчасне виявляння осіб "зони ризику" й організація для них спеціальних занять із застосуванням активних методів соціально-психологічної підтримки.

3. Психологічне консультування передбачає кваліфіковану допомогу психолога у розв'язанні тих проблем, з якими до нього самостійно або за порадою інших людей звертаються учні, викладачі та батьки. Психологічне консультування передбачає глибоке розуміння психологом суті проблеми, а також надання клієнтові конкретних рекомендацій щодо шляхів розв'язання її, прийнятних для нього.

4. Психодіагностика як поглиблене проникнення психо­лога за допомогою спеціального методичного інструмен­тарію у внутрішній світ дитини або дорослого клієнта. На основі одержаних результатів психодіагностичного обсте­ження робиться висновок про рівень готовності дитини до дальшого успішного навчання, про педагогічний потенціал учителів і батьків, здійснюється прогнозування ходу розвит­ку або корекції учнів, оцінюється ефективність профілак­тичної чи консультативної роботи з ними.

5. Психокорекційна робота як усування відхилень у пси­хічному (інтелектуальному й особистісному) розвитку учнів.

6. Робота з розвитку здібностей дитини й формування її особистості.

68. Етапи обстеження психологом проблемної дитини, відповідно до схеми Л.С. Виготського. В роботі освітнього психолога У 20—30 рр. XX ст. Л. С. Виготський розробив і викорис­товував у роботі з проблемами соціалізації дітей продуктив­ну для практичного психолога освіти схему організації їх психолого-педагогічного обстеження. Основу його схеми становлять шість етапів дослідження, кожен із яких має власну специфіку. Перший етап передбачає ретельний добір скарг із метою формулювання змісту запиту дослідження. Перш за все беруться до уваги скарги дитини, її батьків або ж представ­ників навчально-виховної установи, де перебуває чи яку відвідує дитина. Тут найважливішим є орієнтація не на оцінки, думки й узагальнювання, які часто містять скарги дорослих (дитина зла, погано вчиться або відстала), а саме: реальні факти, які підтверджують небезпідставність їхнього занепокоєння. Не менш суттєвими є й суб'єктивні показан­ня самої дитини, здобуті на тій же основі. Оскільки й тут вона може необ'єктивно себе оцінювати, говорити неправ­ду, то для психолога важливим стає сам факт брехні, психо-лого-педагогічне пояснення якого становить самостійне дослідницьке завдання. Другим етапом дослідницької схеми є історія розвитку дитини, яка має виступати основним джерелом усіх дальших відомостей про дитину. Сюди традиційно відносять вияв­лення її спадкових особливостей, своєрідності пренатально­го і постнатального розвитку, базового середовища, в якому народилась і соціалізується дитина, історію її виховання. За­гальною й найсуттєвішою вимогою на цьому етапі є вимога створення причинного життєпису, тобто такого викладу подій, який ставить їх у причинно-наслідкову залежність, викриває суттєві зв'язки й розглядає даний період історії як пов'язане динамічне ціле, з метою зрозуміти закони, зв'яз­ки, на яких побудовано і яким підкорено його рух. Най­ефективніша модель такого викладу повинна будуватися за принципом: теза й її обґрунтування. Третій етап — симптоматологія розвитку, завдання якого полягає у визначенні рівня й характеру розвитку, яких дити­на досягла на даний момент. Основними засобами дос­лідження тут виступають доступні дослідникові науково-психологічні методи здобування емпіричної інформації, адекватні проблемі. Як допоміжні на цьому етапі залучають­ся педагогічні відомості про успішність навчання, медичні діагнози, відомості щодо навчальної підготовки й виховання дитини. Четвертий етап — педологічний діагноз (психолого-педагогічний). Першим кроком на цьому шляху є симптоматичний, або емпіричний діагноз, який обмежуєть­ся констатацією певних особливостей або симптомів, і на цій підставі безпосередньо будуються практичні виснов­ки. Другий крок — етіологічна, або причинна діагностика, яка передбачає пошук спеціалістом психологічних причин емпіричних симптомів, які він констатував. Третій крок у постановці діагнозу — це типологічний діагноз, суть якого полягає у вивченні певного конкретного явища з погляду його класифікації, тобто приналежності до певного, вже описаного в характеристиках психологічних механізмів утворення й розвитку, типу важковиховуваності або ж неуспішності в навчанні. Зрозуміло, що для цього не­обхідні відповідні професійні знання дослідника, його здатність до накопичування й систематизації їх. Четвертий крок — це розкриття причин, які не лише пояснюють дане явище в кінцевому розумінні, а й найближчим чином визна­чають його. П'ятий етап — це прогноз, який базується на здатності дослідника передбачити на основі інформації попередніх етапів дослідження дальший шлях і характер дитячого роз­витку. Такий прогноз необхідно розробити щонайменше двох видів: позитивний і негативний. Позитивний прогноз вимагає від психолога передбачення тих змін у психічному розвитку особистості дитини, які стануть наслідками реалізації по відношенню до неї психолого-педагогічного призначення. Негативний прогноз передбачає віддзеркалення картини дальшої динаміки зафіксованих негативних тен­денцій розвитку особистості дитини за умови незмінності тих обставин її життєдіяльності, які виявлено на момент обстеження.

Шостий етап — психолого-педагогічне призначення складає найважливішу практичну частину дослідження. Во­но повинно бути конкретним, змістовним, давати цілком певні, чіткі й зрозумілі вказівки відносно пропонованих заходів і тих явищ.