Психопрофілактика як провідний вид діяльності в межах прогностичної моделі психологічної служби

Групові форми арт-терапії

Особливості арт-терапії як методу психопрофілактики

Історія розвитку арт-терапії

Психопрофілактика як провідний вид діяльності в межах прогностичної моделі психологічної служби

План

Тема: Психолого-педагогічна профілактика та арт-терапія в школі.

Лекція №6

Збереження та зміцнення психічного здоров я дітей І підлітків є одним із провідних завдань організації здорового способу життя учнів у школі. Коло цих питань є важливою складовою профілактичного на­вчання.

Ця робота повинна бути важливим компонентом проектування здорового способу життя дітей засобами пси профілактичних впливів з метою збереження та зміцнення їхнього психічного здоров’я. У реалізації такого проекту значна роль належить психологічній службі, ефективність роботи якої в цьому напрямі залежить рівня компетентності шкільного психолога в галузі превентивної теорії і практики.

Практична психопрофілактика в школі має опиратися на теоретично обгрунтовані закономірності протікання психопрофілактичного процесу в цих умовах, на психологічні підходи до розуміння способу, стилю і стратегії життя підростаючої особистості, завчасна оптимізація яких є головним завданням такої роботи.

Слід зауважити, що теоретико-методичні основи вітчизняної профілактичної психології поки що не набули цілісного вигляду. Основним гальмом тут є те, що проблема психічного здоров'я особистості в різних сферах її життєдіяльності, зокрема стосовно управління сучасною школою, залишається практично не розробленою. [с. Д. Л-к., ст.48]

У "Положенні про психологічну службу в системі освіті України", розробленого в Міністерстві освіти нашої держави, вказаної що зміст роботи цієї служби включає такі основні компоненти: діагностика, корекція, профілактика, реабілітація і психологічна.

Експертиза. Профілактика пов’язується зі своєчасним попередженням відхилень у становленні особистості та вважається одним із пріоритетних напрямків роботи шкільного психолога. До змісту психопрофілактичної діяльності рекомендується включати такі завдання: "формувати у педагогів потребу в психологічних знаннях, бажання використовувати їх у роботі з дитиною або в інтересах особистого розвитку, створювати умови для повноцінного психічного розвитку дитини на кожному віковому етапі, своєчасно попереджувати можливі порушення в становленні особистості та інтелекту" (Рубін О., Белей М., Юрченко 3., Савчинська Л., 1994, 8).

Однак досвід показує, що значення психопрофілактики, в порів­нянні з іншими компонентами змісту роботи шкільного психолога, на місцях недооцінюється. Ці форми роботи страждають невизначеністю, деколи губляться серед інших заходів. Часто виявляється, що в плані роботи шкільного психолога на рік завдання психопрофілактичної роботи не передбачені взагалі. Зокрема, описуючи зміст роботи шкільного психолога в загальноосвітній шкот, Р. Кореновська-Марич твердить, що численні проблеми в школі, які трапляються психологу-практику, спрямовують його діяльність у трьох головних напрямках:

1. Психолого-діагностична і корекційна робота з учнями (складання психологічних карт; проведення консультацій, психотренінгів, позашкільної роботи).

2. Психолого-педагогічна просвітницька робота з батьками.

3. Науково-інформаційна психолого-педагогічна робота з учителями (тематичні виступи на педагогічних радах, консультативна робота з класними керівниками, ведення постійнодіючого психологічного семінару тощо).

Отже, аналіз методичної літератури та досвіду роботи шкільних психологів свідчить, що до основних форм діяльності, які прямо чи опосередковано стосуються психопрофілактики в умовах сучасної школи, переважно відносять: 1) проведення регулярних психологічних обстежень дітей під час вступу до навчального закладу, переході з початкової школи до школи другого та третього ступеня 2) моніторинг особливостей педагогічного спілкування в системах “дорослий – дорослий”, “дитина – дитина”, “дорослий – дитин”, налагодження сприятливого соціально-психологічного клімату в школі; 3) проведення заходів, щодо попередження перевантажень, виникнення перевтоми в учнів і вчителів. Для останніх рекомендується влаштовувати заняття з елементами активного соціально-психологічного навчання, котрі покликані розвивати комунікативну компетентність педагогів.

В сучасних умовах пропаганда й організація здорового способу життя учнів і вчителів є однією з найважливіших складових просвітницької та психопрофілактичної роботи шкільного психологом, а його участь у реалізації психолого-педагогічних проектів цього спрямування - одна з основних її форм. Це передбачає включення в зміст шкільної психопрофілактики не лише заходів із попередження відхилень у становленні особистості, а й організацію роботи зі сприяння розвитку психологічної культури школярів, що дозволяє зміцнювати при цьому "гуманістичні орієнтири та конструктивні (позитивні) засади (потенціал) людського "Я" (Яценко Т., Кміт Я., Драгун В., 1996, 10).

Оскільки на шляху втілення шкільними психологами психопрофілактичної роботи у всій її повноті нині існує багато труднощів, їх слід об’єднати в три основні групи.

1. Труднощі, пов’язані із сучасним станом професійної підготовки шкільних психологів і недостатнім рівнем їхньої професійні культури. Зазначмо, що психопрофілактика - це "малорозроблений вид діяльності шкільного психолога, хоча її важливість визнається всіма вченими та практиками, які мають стосунок до шкільної психологічної служби" (Рабочая книга школьного психолога, 1991, 44). Цей вид діяльності вимагає самостійної творчої ініціативи, високого розвиті прогностичних здібностей і передбачає ґрунтовну фахову підготовку з основ профілактичної психології та превентивно освіти.

2. Труднощі пов’язані з існуючими суперечностями в становленні психологічної теорії та практики, які зумовлюють стан розвитку профілактичної психології взагалі. Ці перешкоди певною мірою спричиняють недостатній рівень сформованості основній практичних навичок шильних психологів у зазначеній галузі

3. Третя група труднощів у налагодженні психопрофілактичної роботи пов’язана із сучасними проблемами управління школою.

Зрозуміло, що організація психопрофілактичної роботи, яка у свою чергу тісно переплітається з медико-соціальною профілактикою в навчальному закладі, вимагає чіткої координації зусиль практичного психолога і шкільного лікаря, а також зацікавленої участі учителів валеології, класних керівників та інших учасників педагогічного процесу. Однак школа ще не отримала спеціальних методичних розробок, які б допомагали налагоджувати творче співробітництво практичного психолога і педагогів школи, застосовувати нові форми педагогічного спілкування в розв'язанні назрілих професійних проблем, зокрема, що стосуються зміцнення здоров’я школярів.

Психолого-педагогічна профілактика з метою організації здорового способу життя школярів охоплює три основні стадії: первинну, вторинну, третинну. Якщо первинна психолого-педагогічна профілактика особливо щільно пов'язана з соціальною та соціально-медичною профілактикою, а вторинна - з медико-соціальною, то третинна виступає як вдале поєднання медичних, педагогічних і психопрофілактичних заходів.

Профілактичні програми з метою організації здорового способу життя школярів розраховані на масові, групові (на першій і другій стадії), та на переважно групові або індивідуальні (на другій або третій стадії) форми впровадження.

Вважаємо, що особливості розгортання стадії психолого-педагогічної профілактики теж варто розглянути в згаданій логіці, тобто у відповідності до ЇЇ видів і завдань. Ці залежності подані у вигляді таблиці.

Стадії психолого-педагогічної профілактики у відповідності до її видів та завдань

Види про­філактики у відповідно­сті до її стадій	Основні завдання профілактики	Види профілактики у відповідності до основних завдань	Оцінка ефективності профілактики	Форми профілактик-них програм
Первинна	Зміцнення фізич­ного, психічного, морального здоро­в'я. Організація конструктивних форм оздоровчої активності	Психолого-педагогічна й соціальна	Формування культури здорового способу життя	Масові та групові
Вторинна	Профілактика факторів ризику, що призводять до погіршення фізич­ного, психічного та морального здоров'я	Психолого-педагогічна та медико-соціальна	Розвиток житєстійкості та строкостійкості, попередження захворювань і соціальної дезадаптації
Третинна	Профілактика прогресуючих хворіб, відхилень поведінки та їх ускладнень	Медичне і психолого-педагогічна	Пониження частоти переходу гострих захворю- вань у критий) стани; частої» ускладнень, рецидивів	Групові або індивідуальні

Отже, первинна психолога-педагогічна профілактика серед школярів - це попередження впливу несприятливих зовнішніх умов здоров'я дитини шляхом поліпшення якості довкілля й організації форм конструктивної оздоровчої активності учнів, які зумовлюють стійкість до існуючих факторів ризику.

Протягом життя людина потрапляє в профілактичні ситуації як епізодично, випадково, так і стає об'єктом цілеспрямованого впливу з метою зміцнення тих чи тих аспектів її здоров'я, відвертання факторів ризику, хворіб, попередження шкідливих звичок, і, врешті-решт, оздоровлення її способу життя в цілому. У такому випадку вона стає учасником однієї чи кількох профілактичних програм, які можуть мати найрізноманітнішу спрямованість. Останні конструюються на основі побудови превентивних впливів, скерованих на групу чи окремого і індивіда у відповідності до мети і завдань певної стадії профілактичного процесу.

На сучасному етапі розвитку психологічної служби існує безліч технік, що використовуються у психопрофілактичній роботі. Популярними зараз є Веронія образотворчим мистецтвом, драмотерапія, пісочна терапія, музикотерапія, ароматерапія, кольоротерапія та інші. Найбезпечнішим і напевно, найприємнішим методом лікування психіки залишається арт-терапія, яка впливає на психіку через витвори мистецтва – музику, малюнок, літературний твір.

З метою систематизації психологічної служби та роботи практичних психологів необхідно було прийняти загальнодержавне рішення на сучасному етапі розвитку психологічної науки.

“Ідея створення загальнодержавної соціально-психологічної служби як єдиної системи охорони і підтримки психічного здоров’я населення виникла досить давно. На сторінках журналу “Вопросы психологи” ці питання обговорювалися у 1979 та 1982 роках. Особливої актуальності набула ця проблема зі створенням структур практичної психології у різних відомствах. Коли у 1991 р. в Інституті психології започатковувався Центр психологічної служби системи освіти перед ним ставилося завдання вивчення теорії та практики організації різних служб що проводять практичну психологічну діяльність.

Практична реалізація ідеї створення національної системи соціально-психологічної служби почалася у березні 1992 р. з підготовки двох листів на адресу комісій Верховної Ради України з питань науки і народної освіти: “Про створення державної системи психологічної служби України” і “Про кадрове забезпечення державної психологічної служби”. Затим, у квітні, комісія прийняла ухвалу про створення Концепції державної системи психологічної служби і доручила Інститутові психології координацію робіт з її створення.

Концепція тричі розглядалася згаданою комісією, у січні 1993 р. була схвалена й передана до Кабінету Міністрів для доопрацювання та реалізацій. Тоді було вперше прийнято “Положення про психологічну службу в системі освіти України”.

Удосконалення та розвиток психологічної практики вимагав переоцінки та зміни “Положення про ПС”. І як результат, у 1999 р. в Міністерстві освіти України було затверджено нове “Положення...” зі значними змінами у тексті. Наводимо порівняльну характеристику цих двох “Положень...”

№ п/п	Положення про ПС 1993 р.	Положення про ПС 1999 р.
	ПС забезпечує вивчення психічного розвитку особистості, мотивів її поведінки і діяльності з урахуванням вікових, інтелектуальних, статевих та ін. індивідуальних особливостей.	ПС забезпечує... вивчення психофізичного розвитку дитини, мотивів її поведінки і діяльності з урахуванням вікових, інтелектуальних, фізичних, статевих та ін. індивідуальних особливостей.
	ПС у своїй діяльності керується загальною Декларацією прав людини Конвенцією прав дитини, Законом України “Про освіту”, чинним законодавством, даним положенням.	Крім перелічених документів у “Положення...” за 996 р. керується ще й Конституцією України.
	Діяльність служби забезпечується фахівцями – психологами, що мають відповідну вищу освіту.	Діяльність служби забезпечується практичними-психологами (соціальними педагогами), які мають вищу спеціальну освіту.
		ПС тісно співпрацює з органами охорони здоров’я соціального захисту, сім’ї та молоді, внутрішніх справ, ін. зацікавленими відомствами, а також – із громадськими і благодійними організаціями
		Посади практичних психологій (соціальних педагогів) уводяться у штати дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних повчальних закладів за рішенням районних (міських) відділів освіти, управлінь (комітетів) професійно-технічної освіти, за умов наявності спеціалістів з фаховою освітою...
	ІІ. Зміст діяльності ПС	ІІ. Основні завдання
		Вказано завдання психологічної служби системи освіти України.
	Основні напрями роботи вказані частково, розглядають не в повному обсязі.	Напрямки роботи розширені залучення до роботи всі можливі форми і метод и роботи, ширшим є порушення, що вимагають впливу психолога
		Введено три рівні функціонування ПС і науковий, прикладний, практичний.
		Напрямки діяльності ПС з редакцій за 1993 р. вказані як види діяльності.
	ІІІ. Структура та управління психологічною службою
	Психологічну діяльність здійснюють практичні психологи	Крім практичних психологів вводяться одиниці соціальних педагогів
		Внесене розділи “Зміст діяльності”, “Фінансування діяльності”

В “Положенні...” за 1999 р. розкриті основні цілі психологічної служби – сприяти розвитку здібностей і схильностей дітей, формуванню підростаючого покоління. становленню індивідуальності і творчого ставлення до життя на всіх етапах дошкільного і шкільного дитинства, вивчення особливостей їх психічного розвитку, визначення психологічних причин порушень особистості, її інтелекту, профілактики подібних порушень.

Обговорення питань психологічного забезпечення в сфері освіти і виховання молодого покоління торкається навчальних закладів. Так, С.Д. Литвин-Кіндратюк у своїй статті зауважила, що на даний час інноваційну технологію психолого-педагогічної діяльності знаходять своє застосування адже у практиці роботи загальноосвітніх шкіл й меншою мірою торкаються роботи психологічних служб у вищому навчальному закладі. Світлана Данилівна також вважає, що у роботі ВНЗ недостатньо враховується положення про різноманітність моделей організацій психологічна і впроваджена. [Акт.ст. 130]

Описуючи організацію психологічної служби, слід звернутися до можливих моделей її д-ти в контексті реалізації завдань в управлінні.

Оскільки психологи працюють в різних соціальних сферах, взаємодіють з різними об’єктами психологічного допомоги, надають підтримку при вирішенні широкого спектра професійних та особистісних проблем всіх клієнтів, то необхідним є впровадження різних моделей ПС, які визначають зміст, спрямованість та особливості її діяльності.

Модель ПС слід розуміти як систему теоретично-методичних, організаційних та етичних принципів, технологій, методів і форм надання психологічної допомоги, яка визначає специфіку діяльності практичних психологів у конкретній соціальній сфері.

Різноманітні моделі ПС можуть бути класифіковані за різними критеріями. Важливе місце серед них займають об’єктно-цільові критерії, до яких належать:

- категорія об’єктів психологічної допомоги:

- пріоритетність надання психологічної допомоги;

безпосередність (опосередкованість психологічної допомоги).

Л.М. Кара мушка виділяє такі моделі психологічної служби, на основі даних об’єктно-цільових критеріїв:

1. “Суспільна” модель ПС – використовують психологи, які працюють у сфері політики, оскільки основним об’єктом психологічної допомоги виступає суспільство, великі соціальні групи (нації, народи, політичні партії).

2. “Організаційна” модель – використовують психологи, які працюють у сфері бізнесу і зорієнтовані на психологічну підтримку діяльності організації в цілому.

3. “Групова” модель – застосовується психологами, які працюють у сфері політичної, управлінської, шкільної, сімейної психології та ін., оскільки одним із основних об’єктів психологічної допомоги при цьому виступають малі соціальні групи (як формувальні – трудові та навчальні колективи, сім’я, так і неформальні, які утворюються і функціонують в рамках колективів та поза їх межами.

4. “Особистісна” модель – використовується психологами, які мають відношення до клінічної, медичної психології, оскільки основним об’єктом надання психологічної допомоги представників цього напрямку виступає особистість.

5. “Екстремальна” модель – орієнтована на надання термінової психологічної допомоги певним категоріям об’єктів через їх особливий “екстремальний” (пріоритетний) статус в окремо взятому соціумі, який обумовлений негативним впливом на них, тих чи інших певних соціально-економічних, психофізіологічних та соціально-педагогічних чинників.

6. “Стабільна” модель – надає психологічну допомогу всім категоріям працівників та населення, організаціям у стабільних, нормальних умовах їх життєдіяльності.

7. “Безпосередня” модель – психологічна допомога надається практичним психологом безпосередньо особистості (групі, організацій), яка її потребує. Саме тут використовується власне психологічна допомога, психологічна допомога у вузькому сенсі слова (корекція, консультування, психологотерапія). Ця модель орієнтована АН таку собі “модель лікаря”, головними завданнями якої є профілактична та виправлення відхилень у психічному розвитку особистості школяра. Такий підхід, на думку У.В. Кала та В.В. Раудик, розповсюджений у багатьох країнах Європи, а також чітко відображений у Положенні про шкільну психологічну службу І.В. Дубровіної і А.М. Приходан.

8. “Опосередкована” модель – психологічна допомога надається людині (групі організації) не безпосередньо психологом, а опосередковано, насамперед через членів колективу. Керівництво організації, друзів, і досягається це завдяки формуванню психологічної культури, спільному пошуку разом із психологом адекватних способів дій, які б сприяли у наданні психологічної підтримки плану об’єкту, який її потребує. [ст. 28-44]

Таким чином, сучасна модель психологічної служби в загальноосвітній школі, повинна використовувати системи теоретичних, методологічних напрацювань у галузі організації роботи та психологічної науки, які дозволяють виокремити базові класифікації моделей психологічної служби в освіті. Найоптимальнішим варіантом такої моделі є стабільна опосередкована модель. Яка розрахована на робот з усіма учнями, членами колективу, працівниками і вимагає розгорнутої в часі, планомірної психологічної допомоги, коли велика увага приділяється психологічній просвіті, профілактиці, діагностиці, експертизі, психотерапії, корекції, консультуванню та прогнозуванню. За умов реалізації такої моделі психологічна допомога надається не лише безпосередньо психологом, а й здійснюється через класних керівників, вчителів, адміністрацію, членів неформальних груп, друзів.

Дана модель психологічної служби повинна сприяти формуванню психологічної культури учнів і медпрацівників збереженню їх психологічного здоров’я та забезпеченню їх особистісного та професійного росту враховувати етнокультурну, етноісторичні та регіональні особливості роботи навчального закладу.