double arrow

Теоретична і методична самопідготовка учителя географії.

Нова освітня парадигма визначила одне з головних завдань учителя географії – підвищення професійної кваліфікації.

Здатність до самоосвіти незрівнянно важливіша за своїми результатами та впливом на людину, ніж сама освіта в навчальному закладі. „Вчити самого себе” має бути девізом кожної особистості, а вчителя там більше. Нова освітня парадигма визначила одне з головних завдань учителя географії – підвищення професійної кваліфікації.

Особистісно зорієнтована самоосвіта педагога забезпечує підвищення педагогічної майстерності, а в результаті – неперервний саморозвиток особистості самого педагога і його вплив на розвиток особистості учня.

Самоосвіта – це усвідомлена потреба в постійному вдосконаленні своєї професійної діяльності з акцентом на її соціалізацію, на створення умов для розвитку особистісно і соціально значущих якостей особистості („Я-концепція”) вчителя та особистості кожного учня.

Самоосвіта – постійна діяльність учителя, спрямована на розширення й поглиблення знань і вмінь, підвищення рівня предметної підготовки.

Самоосвіта вчителя – діяльність, якою керує він сам, спираючись на свої здібності, можливості, знання, уміння, навички та особистісні якості і розвиваючи їх.

На відміну від організованого академічного навчання, в самоосвіті не існує зовнішнього контролю і відсутні регламентовані заняття. Спрямування, зміст, глибину та обсяг учитель встановлює сам для себе.

Самоосвітня діяльність учителя включає:

· науково-дослідну роботу з проблеми;

· вивчення наукової, методичної та навчальної літератури;

· участь у колективних і групових формах методичної роботи;

· вивчення досвіду своїх колег;

· теоретичну роботу і практичну апробацію власних матеріалів.

Організація самоосвіти вчителя залежить від рівня його підготовки, визначення проблем, мети удосконалення його педмайстерності, вибору форм і способів узагальнення досвіду, опанування методики впровадження самоосвітньої діяльності через такі етапи:

1. Діагностичний:

· діагностика утруднень педагога;

· розробка концептуальних основ;

· участь у навчальних і установчих семінарах.

2. Організаційний:

· створення матеріальних умов;

· підготовка науково-методичних матеріалів, інструментарію;

· мотивація.

3. Практичний:

· послідовне вирішення всіх завдань;

· моніторинг;

· корекція.

4. Узагальнювальний:

· дослідження ефективності;

· аналіз результатів;

· розробку прогнозу.

 

У ЗОШ самоосвіті вчителів сприяє робота науково-методичної комісії на чолі з заступником директора.

Форми роботи з самоосвіти:

· засідання предметних методичних об’єднань;

· засідання педагогічної ради;

· засідання ради методичного кабінету;

· методичні семінари;

· робота в творчих групах тощо.

До умінь і навичок самоосвітньої діяльності вчителя географії належать:

a. уміння і навички самостійної роботи (самоосвіт не можна ототожнювати з самостійною діяльністю. Самостйна робота – це засіб освіти, тобто її зміст, форми, результат визначає викладач, методист, організатор навчання. Але самостійна робота має стати важливішим засобом самоосвіти).

b. уміння і навички екстраполяції (перенесення) набутих знань та досвіду в сферу власної практичної діяльності.

c. уміння і навички самопізнання і самовпливу (здійснюються на основі самоспостереження, самоаналізу, самооцінки, виявлення недоліків тощо).

d. уміння і навичкио отримання, опрацювання та використання необхідної інформації (формується під час виступів на методичних семінарах, педрадах, науково-практичних конференціях тощо)

e. уміння і навички культури розумової праці (застосування положень наукової організації праці в самоосвіті. Активний розвиток цих умінь та навичок відбувається під час проведення інструктивних занять перед відвідуванням відкритих уроків, під час їх обговорення).

f. уміння і навички роботи з електронно-обчислювальною технікою.

Напрями самоосвіти вчителя:

· практичний;

· науковий;

· колективна творчість;

· оприлюднення індивідуальних напрацювань;

· активна творча діяльність.

Види професійного самовдосконалення вчителя:

· пасивне (під впливом зовнішніх обставин або тільки на основі досвідченості, за незначної активності самого вчителя;

· активне (вчитель сам обирає напрям роботи):

· локальне, часткове (охоплює лише окремі сторони педагогічної майстерності);

· глобальне, комплексне (вдосконалення особистості або педмайстерності в цілому);

· епізодичне;

· постійне;

· цілеспрямоване, свідоме;

· стихійне, неусвідомлене.

Основні шляхи забезпечення знань і підвищення професійної кваліфікації вчителів:

· вивчення державних документів з актуальних питань освіти і виховання;

· самостійне опрацювання наукової психолого-педагогічної, методичної літератури;

· вивчення досвіду вчителів географії та самоаналіз власного досвіду;

· участь у конкурсах „Вчитель року”;

· участь у роботі методичних об’єднань (школи, району, міста, „кущових” методоб’єднаннях);

· участь у конференціях, педагогічних читаннях;

· підвищення кваліфікації на курсах в інститутах післядипломної освіти, педагогічних ВУЗах;

· заняття в школі передового педагогічного досвіду;

· взаємовідвідування уроків, організація відкритих уроків.

Умови ефективного підвищення майстерності учителів:

· організаційно-педагогічні (забезпечення вільного часу вчителя, оптимальність навчального навантаження, рівномірна завантаженість учителя по днях, протягом року тощо);

· морально-психологічні (заохочення самоосвіти, уникнення конфліктів, тощо);

· матеріальні (наявністьпредметних кабінетів, навчально-методичне та технічне забезпечення тощо);

· санітарно-гігієнічні (шкільне харчування, температурний, світловий та повітряний режим тощо).

Критерії оцінювання результатів самоосвіти:

1. Педагогічний (рівень програми і технології, рівень навченості учнів).

2. Психологічний (рівень психофізіологічного комфорту, розвиненість професійних особистісних якостей).

3. Соціально-психологічний (характер взаємин між учасниками навчально-виховного процесу, розширення комунікативного простору).

4. Соціальний (рейтинг педагога).

5. Науково-методичний (підвищення кваліфікації, авторські програми, впровадження педагогічних технологій, активність у науково-методичній роботі).

 

Показником ефективності педагогічної самоосвіти є якість організованого вчителем навчально-виховного процесу та особисте самовдосконалення. Етапи саморозвитку та самовдосконалення педагога можна представити у вигляді спіралі. Виток спіралі представляє рівень саморозвитку на кожному етапі, що призводить до самокорекції та стрімкого стрибка на новий, ще вищий виток. Стрижнем цієї спіралі є системна особистісно зорієнтована самоосвіта педагога.

 


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



Сейчас читают про: