Порядок виконання роботи. Івано-Франківський національний технічний

1 2 3 4 5 6 7

Івано-Франківський національний технічний

Університет нафти і газу

Г.Є. Долгопола

РЕКРЕАЦІЯ

Практикум

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Івано-Франківський національний технічний

Університет нафти і газу

Кафедра природних ресурсів та туризму

Г.Є. Долгопола

РЕКРЕАЦІЯ

ПРАКТИКУМ

Для студентів спеціальності “Туризм”

Івано-Франківськ

МВ

Долгопола Г.Є. Рекреація: Практикум. – Івано-Франківськ: Факел, 2005. – 45с.

Практикум містить методичні вказівки для проведення занять з дисципліни “Рекреація”. Розроблений у відповідності з робочою програмою навчальної дисципліни, чинним навчальним планом підготовки фахівців за спеціальністю “Туризм”. Може бути використаний студентами денної та заочної форми навчання.

Рецензент: д-р г.-м. наук, професор кафедри екології ІФНТУНГ О.М. Адаменко.

Дане видання – власність ІФНТУНГ.

Забороняється тиражування та розповсюдження.

МВ

Долгопола Г.Є. Рекреація: Практикум. – Івано-Франківськ: Факел, 2005. – 45с.

Рецензент: д-р г.-м. наук, професор кафедри екології

ІФНТУНГ О.М. Адаменко.

Голова навчально-методичного об’єднання

спеціальності “Туризм” Я.О. Адаменко

Завідувач кафедри природних ресурсів

та туризму Я.О. Адаменко

Нормоконтролер О.Г. Гургула

Коректор Н.Ф. Будуйкевич

Член експертно-рецензійної

комісії університету Р.М. Рудий

Заступник з комп’ютеризації В.В. Бабійчук

Дане видання – власність ІФНТУНГ.

Забороняється тиражування та розповсюдження.

ЗМІСТ

1 Загальні методичні вказівки........................................5

2 Плани практичних занять............................................8

Модуль 1..............................................................8

Практична робота №1........................................8

Практична робота №2......................................13

Практична робота №3......................................18

Практична робота №4......................................24

Практична робота №5......................................29

Практична робота №6......................................32

3 Перелік рекомендованих джерел............................44

1 ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Вивчення дисципліни “Рекреація” визначається робочим навчальним планом з підготовки спеціаліста туристської галузі, для набуття знань та умінь, які регламентовані освітньо-кваліфікаційною характеристикою бакалавра з туризму.

Мета туристської освіти – формування спеціаліста на основі раціонального сполучення соціальних, гуманітарних, технічних, економічних та функціональних наук. Нове соціальне замовлення (інженер туристичної галузі), становлення і розвиток туристської науки та практики вимагають інший рівень підготовки кадрів – спеціалістів з творчим мисленням і глибокими знаннями специфіки матеріальної бази туризму. Сучасні вимоги міжнародного туризму зумовлюють підвищення якісного стандарту туристського середовища, основою якого є матеріальна база.

Метою курсу “Рекреація” є надання студентам сучасної інформації з питань розміщення та функціонування сукупності природних, природно-технічних та соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних та духовних сил людини, її працездатності. Результатом навчання буде формування у студентів уявлення про структуру світового рекреаційного комплексу, рекреаційно-туристичне районування, та планувальну організацію рекреаційних утворень; про лікувальні властивості природних фізичних факторів, характер їх дії на організм людини, можливості їх застосування з лікувальною і профілактичною метою на курортах і поза їх межами; критерії вибору місця розташування курортів; географії курортів та їх характерних ознак. Ці питання є важливими для оптимізації відносин між

природою та людиною, забезпечення можливості для відтворення потенційних сил населення та трудових ресурсів, створення умов для відпочинку та оздоровлення.

Методика вивчення дисципліни “Рекреація” передбачає поступальний перехід від вивчення рекреаційної території, її архітектурно-планової організації, архітектурно-планової організації рекреаційних комплексів та рекреаційних закладів, до методичних положень визначення функціонально-рекреаційних зон в залежності від наявності ресурсів та методики визначення запасів природно-ресурсного потенціалу, охорони рекреаційних ресурсів від виснаження та забруднення, визначення норм антропогенного навантаження на ландшафти рекреаційних зон з метою зменшення негативного впливу рекреаційної діяльності.

Дисципліна “Рекреація” складається з трьох модулів: “Рекреаційна географія”, “Рекреаційні ресурси” та “Курортологія” та базується на суміжних дисциплінах, таких як “Культурологія”, “Основи екології”, “Введення в спеціальність”, “Історія розвитку світового туризму”, “Туристичне країнознавство”, інших. Вивчення дисципліни “Рекреація” буде фундаментом для вивчення дисциплін “Організація туристичних послуг”, “Технологія галузі” та ін.

Модуль 1“Рекреаційна географія”. Теоретичні положення дисципліни, визначення функціонально-рекреаційних територій, загальні поняття рекреаційного середовища та планувальна організація рекреаційних утворень (лекції № 1-9, практичні заняття № 1-6). Максимальна кількість балів за лекційний курс (оцінюється за результатами аудиторних контрольних робіт – тестів) 10 балів, за практичні (семінарські) заняття – 15 балів, домашня контрольна робота – 10 балів; максимальна кількість балів за модуль – 35.

Модуль 2“Рекреаційні ресурси”. Показники рекреаційної характеристики територій, еколого-економічне обґрунтування і розрахунок диференційованих норм граничної місткості (ємності) рекреаційних зон;класифікація природних ресурсів; особливості використання, аспекти та перспективи рекреаційних ресурсів; організація служби охорони ресурсів, система стандартів з охорони рекреаційних ресурсів (лекції № 10-13, лабораторні роботи № 1-4). Максимальна кількість балів за лекційний курс (оцінюється за результатами аудиторних контрольних робіт - тестів) 10 балів, за лабораторні роботи – 20 балів; максимальна кількість балів за модуль – 30.

Модуль 3 “Курортологія”. Основні поняття і терміни. Історія зародження і розвитку курортів;особливості лікувальної дії на організм людини мінеральних вод;лікувальне значення та методика застосування лікувальних грязей та озокериту;курортна система України, перспективи і розвиток (лекції № 14-16, лабораторні роботи № 5-6). Максимальна кількість балів за лекційний курс (оцінюється за результатами аудиторних контрольних робіт – тестів) 10 балів, за лабораторні роботи – 25 балів; максимальна кількість балів за модуль – 35.

Разом: перший, другий і третій модулі оцінюються у 100 балів.

Для виконання лабораторних робіт другого та третього модуля передбачені окремі методичні вказівки.

Метою практичних занять є закріплення теоретичних знань, яких набули студенти на лекціях, а також вирішення ряду практичних завдань, набуття навиків семінарських обговорень певної тематичної проблематики.

На практичних заняттях студенти повинні самостійно готувати окремі теми курсу та проводити дискусії та виступи на семінарах згідно обраної проблемної підтеми. Результатом виконання практичних занять буде формування у студентів узагальненого уявлення про сучасну інформацію з питань розміщення та функціонування сукупності природних, природно-технічних та соціально - економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних та духовних сил людини, її працездатності, структуру світового рекреаційного комплексу, рекреаційно-туристичне районування, та планувальну організацію рекреаційних утворень.

Звіт з практичної роботи оформляється на листах паперу формату А4 і складається з:

- титульного аркуша;

- завдання для виконання практичної роботи;

- результати виконання практичної роботи;

- висновків.

Рисунки, якщо вони передбачені при виконанні практичної роботи, виконуються в кольорі на листках формату А4 і додаються до звіту з практичної роботи.

Практична робота виконується індивідуально кожним студентом, після її виконання і відповідного оформлення, подається до зарахування. Робота зараховується тільки після її захисту, де вказуються дві оцінки одна за виконання, а друга за захист роботи. Наприклад, якщо практична робота оцінюється у 10 балів, то 5 балів – це оцінка за виконання роботи, а 5 – за захист.

Семінарські заняття оцінюються за результатами попередньої підготовки студентів до заняття, доповіді за обраною підтемою в групі, або за результатами тестового опитування за вибором викладача.

ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Модуль 1

Практична робота № 1

Тема: “Еволюція рекреаційного середовища відпочинку”.

Обсяг часу: 2 години.

Мета: ознайомити студентів із поняттям “рекреаційне середовище”, структурою середовища відпочинку, його характеристиками та складовими.

Теоретична частина

Термін “рекреація” є сукупністю етимологічних значень: rekreatio (лат.) – відновлення; rekreation (франц.) – розвага, відпочинок, зміна дій, яка виключає трудову діяльність і характеризує простір, пов’язаний з цими діями. Отже поняття “рекреація” характеризує не тільки процес і заходи щодо відновлення сил людини, але і той простір, в якому це відбувається.

Таким чином, рекреація – це процес відновлення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, втрачених в процесі праці, навчання тощо, який забезпечується системою заходів і здійснюється у вільний час на спеціалізованих територіях.

Рекреаційна діяльність спрямована на задоволення основних потреб людини:

- фізіологічних (сон, харчування, гігієна, рух);

- психофізіологічних (відпочинок-релаксація, профілактика, туризм);

духовно-інтелектуальних (дозвілля, свято, пізнання світу, історії тощо).

Всі види рекреаційної діяльності можна згрупувати за функціональним напрямком:

- оздоровлення – профілактика: бальнео–грязе–клімато–водо-санаторне лікування;

- відпочинок-релаксація: дозвілля – свято – розваги;

- туризм: подорож, екскурсія;

- фізична рекреація: спорт – фізкультура.

Рекреація є багато функціональною та присутня у багатьох видах діяльності людини у вільний час. Вільний час визначає рівень розвитку суспільства, відіграє величезну роль у формуванні особистості, побуту та культури людини. Вільний час залежить від часового фактору (щоденний, щотижневий, щорічний, пенсійний) і просторового (помешкання, місто, держава, світ). Щоденний вільний час пов’язаний з помешканням та середовищем міста; щотижневий – залежить від організації просторового середовища за межами міста та міжселищними територіями; щорічний – визначається територією розташування комплексів та закладів для довгострокового відпочинку, оздоровлення та туризму; пенсійний - пов’язаний з курортними територіями, на яких розташовані санаторні та лікувальні заклади для довгострокового лікування.

Диференціація вільного часу поділяє відпочинок на повсякденний, короткочасний та тривалий. Просторове середовище повсякденного відпочинку включає “первинне помешкання”, загальноміські центри культури, дозвілля та спорту, паркові та пляжеві зони, міські вулиці.

“Первинне помешкання” – міська квартира створює особливий мікросвіт домашнього середовища, забезпечує первинні функції відпочинку (сон, харчування, гігієна), аматорське дозвілля, соціальні контакти, творчу діяльність, фізичну рекреацію.

Короткочасний щоденний відпочинок забезпечується природно-урбанізованим просторовим середовищем на “порозі” міста, у приміських та міжселищних територіях з використанням “вторинного” та “третинного” житла - наприклад, дачі або готельних закладів.

Центри відпочинку приміських та міжселищних зонах, багатофункціональні і можуть включати “третинне” житло, заклади харчування, торгівлі, побутового обслуговування, службово-господарські заклади, спортивні та водні споруди, видовищні заклади, парки, гідропарки, транспорт, інженерні споруди та благоустрій території. Просторове середовище визначається наявністю складників відпочинку: дозвілля, свято, ігри, розваги. Дозвілля – основний складник відпочинку. Основна особливість дозвілля – отримання задоволення, радість, щастя. Форми проведення дозвілля різні, але основна функція – розвиток особистості.

Міський центр дозвілля повинен рішатися комплексно та об’єднувати різноманітні за функціями заклади: видовищно-розважальні, інформаційно-пізнавальні, науково-творчі, харчування та торгівлі. Планувальна одиниця дозвілля включає природні та урбанізовані території – наприклад, Гідропарк у Києві.

Самостійним явищем у сфері відпочинку є фізична рекреація (активний відпочинок). Просторове середовище фізичної рекреації визначається різноманітними видами споруд та пристроїв, розташованих у місті або в заміському середовищі.

Просторове середовище визначається сумою рекреаційних потреб, що дозволяє скласти теоретичну модель відпочинку.

Структурні елементи моделі відпочинку:

1) напрямок рекреаційної діяльності – індивід;

2) рекреаційний простір, архітектура – середовище;

3) рекреаційний час – частина вільного часу індивіда;

рекреаційні ресурси – інфраструктура, природа, природні мінеральні ресурси, пам’ятки;

5) економіка – ефективність капіталовкладень.

Перспективна модель відпочинку визначається гіпотезами розвитку рекреації майбутнього:

1 Індивідуалізація відпочинку – потреба спілкування в колі родини:

- наявність “вторинного” житла;

- вільний час;

- повне самообслуговування;

- особисті кошти.

2 Колективізація відпочинку – масові форми відпочинку та спілкування:

- будівництво крупних комплексів відпочинку;

- час відпусток та вихідних днів;

- пам’ятки архітектури та природи;

- можливість довгострокового планування.

3 Соціальний туризм – реалізація потреб індивіду у спілкуванні, культурі, пізнанні:

- створення крупних туристичних комплексів;

- короткочасний і довгостроковий відпочинок;

- розвиток інфраструктури туризму;

- економічний розвиток туристських районів.

4 Профілактика-лікування – обов’язкова вимога: регулярність лікування та профілактика здоров’я:

- створення курортно-рекреаційних районів, міст, центрів, комплексів;

- використання часу відпустки та додаткового на лікування; раціональне використання природних ресурсів;

- економічна ефективність – збільшення терміну трудової діяльності.

5 Відпочинок-переключення – потреба індивіду у творчій роботі, у самоосвіті, зміні виду діяльності:

- можливість використання різного виду житла;

час вільний або робочий;

- можливість вибору задоволення потреб;

- висока продуктивність праці.

6 Фізична рекреація – фізичне удосконалення, попередження гіподинамії:

- багатоступенева просторова система рекреаційних комплексів (від житлового району до рекреаційного регіону);

- можливість використання щоденного та щотижневого відпочинку;

- підвищення продуктивності праці.

Теоретична модель допомагає визначити програму дій, географію та архітектуру комплексів для відпочинку.

Вихідні матеріали

1 Конспект лекцій.

2 Лукьянова Л.Г., Цыбух В.И. Рекреационные комплексы: Учеб. пособие / Под общ. ред. В.К. Федорченко. – К.: Вища шк., 2004. – 346 с.

3 Методические указания по предмету «Рекреационные комплексы» для студентов заочной формы обучения специальности 7.050201 «Менеджмент организаций» Киевского университета туризма, экономики и права (КУТЭП). – К.: И-во КУТЭП,2002. – 180 с.

Контрольні питання

1 Які складники бюджету часу людини?

2 Визначити поняття вільного часу людини.

3 Яка часова характеристика вільного часу?

4 Яка просторова організація вільного часу?

5 Визначити поняття рекреації та рекреаційної діяльності.

6 Назвіть основні складники рекреації.

Назвіть основну особливість і функцію “дозвілля”.

8 Що таке первинний центр дозвілля?

9 Чим визначається планована одиниця дозвілля?

10 Що таке фізична рекреація та її просторове середовище?

11 Основні складники моделі відпочинку та гіпотези його розвитку.

Порядок виконання роботи

1 Оформити відповіді на поставлені питання.

2 Розробити та обґрунтувати власну теоретичну модель відпочинку.

Звітність: Кожний студент самостійно виконує завдання практичної роботи, захищає та може отримати максимальну оцінку у 2 бали.

Практична робота №2

Тема: Формування рекреаційної системи. Види та складові рекреаційної системи.

Обсяг часу: 2 години.

Мета: сформувати уяву про рекреаційне середовище та умови його формування.

Теоретична частина

Рекреаційне середовище є результатом взаємодії, взаємопроникнення і взаємо доповнення трьох комплексних факторів: рекреаційні ресурси, рекреаційна діяльність та рекреаційні утворення.

Рекреаційні ресурси – сполучення різноманітних природних та антропогенних факторів, що забезпечують сприятливі умови для рекреаційної діяльності: лікування-профілактика, відпочинок-релаксація, туризм, фізична рекреація.

Критерії оцінки рекреаційних ресурсів визначаються наявністю функціональних, санітарно-гігієнічних та естетичних факторів.

Рекреаційні ресурси визначають види рекреаційної діяльності і профіль рекреаційних утворень.

Рекреаційні утворення – функціональна сукупність природного та урбанізованого середовища, перетвореного для відпочинку (рекреації).

Рекреаційні утворення розрізняють за природними, урбаністичними, таксономічними та типологічними ознаками.

За природними ознаками – парк, пляж, басейн, лижний схил тощо.

За урбаністичними ознаками – рекреаційний заклад, рекреаційний комплекс, рекреаційний центр.

Таксономічна ознака визначає місце рекреаційного утворення в ієрархії системи рекреаційних утворень: регіональне, районне, локальне.

Типологічна ознака визначає якісні функціональні відмінності рекреаційних утворень одного таксономічного рангу и ознаки: рекреаційний заклад (локальний ранг, урбаністична ознака) – може бути курортним або туристським готелем; рекреаційна ділянка (локальний ранг, природна ознака) – парк, гідропарк, дендропарк, дитячий парк; рекреаційна агломерація (районний ранг, урбаністична ознака) – туристський район, курортний район.

Масштаб рекреаційного утворення визначає рекреаційний простір, у якому відбувається рекреаційне заняття:

- Елементарне – крісло біля телевізору;

- Мале – всі види житла;

- Крупне – місто, заміська зона;

- Укрупнене – район, регіон, держава, світ.

Організація повноцінного рекреаційного простору –

основне завдання рекреаційної діяльності, взаємозв’язку системи: людина – природа – рекреаційне утворення, з врахуванням основних принципів: інтегрування природних і урбанізованих компонентів, екологічного зонування, біполярності рекреаційного середовища.

Принцип інтегрування вимагає створення рекреаційного простору у вигляді єдиного архітектурно-ландшафтного організму.

Принцип екологічного зонування вимагає розподілу на зони з різним ступенем допустимих змін природних ландшафтів зі збереженням унікальних територій без рекреаційного навантаження. Екологічне зонування дозволяє поділити рекреаційний простір на зони з різним ступенем природоохоронної, наукової та естетичною цінністю, визначивши ландшафти інтенсивного та екстенсивного використання.

Ступень природоохоронної цінності визначається кількісними параметрами: інтенсивністю рекреаційного навантаження (людей на 1 кв. км. у вихідний день сезону) та інтенсивністю рекреаційного освоєння (місць на 1 кв. км.). інтенсивність рекреаційного освоєння має бути нижче параметра інтенсивності рекреаційного навантаження.

Ступень наукової цінності вимагає вилучення територій заповідників, заказників, що мають місце у природних парках.

Ступінь естетичної цінності визначається якісними показниками: можливість самовідновлення ландшафту, різноманітність, індивідуальність, функціональність, композиційна завершеність.

Принцип біполярності рекреаційного середовища припускає її розвиток за різними законами: природне рекреаційне середовище розвивається за законами природи, утворює “полюс природи”; урбанізоване рекреаційне середовище – за законами суспільства, утворює “полюс урбанізації”. Природні та урбанізовані середовища не є стабільними, динаміка їх розвитку неоднакова.

Ціленаправлена організація рекреаційного середовища з врахуванням різноманітних видів і форм рекреаційної діяльності дозволяє формувати рекреаційні системи, як сукупність взаємодіючих структур, елементів та явищ, що спрямована на забезпечення потреб суспільства.

Складниками рекреаційної системи є природні, урбанізовані, біосоціальні, технічні системи та системи розселення.

Природні системи є передумовою створення рекреаційної території та рекреаційних поселень.

Системи поселень – це сукупність міських та сільських поселень, що об’єднані територіально виробничими зв’язками в галузі праці, обслуговування, життєдіяльності, відпочинку, з загальною транспортною та інженерною інфраструктурою.

Розвиток і розташування рекреаційних поселень пов’язано з існуючою системою поселення постійного населення.

Характерною рисою сучасного розселення є збільшення урбанізації: збільшення міст, формування агломерацій.

Урбанізовані системи визначаються раціональним складом регіональних, районних і локальних систем поселень, об’єднуються з рекреаційними системами і утворюють екосистеми розселення.

Поступова урбанізація рекреаційних поселень, пов’язана з потребою у комфортному відпочинку, може викликати порушення екологічної рівноваги. Забезпечити екологічну рівновагу можливо організацією різноманітних форм рекреаційного розселення: дисперсна, що дозволяє зберегти природний ландшафт на всій території; моноцентрична – урбанізація частини території для збереження природного ландшафту на частині рекреаційної території.

Взаємодія урбанізованої та рекреаційної систем можлива за рахунок розвитку технічних систем (водозабезпечення, каналізація, енергозабезпечення, транспортна мережа), що є показником рівня освоєння та підготовки території до повноцінного раціонального використання.

Ефективність інфраструктури рекреаційної системи визначається потребою біосоціальної системи, що складається з підсистем: споживацької (відпочиваючі) та виробничої (обслуговуючі та управлінські кадри) сфер.

Вихідні матеріали

1 Конспект лекцій.

Контрольні питання

1 Дати поняття рекреаційного середовища.

2 Дати поняття рекреаційного утворення.

3 Назвати критерії оцінки рекреаційних ресурсів.

4 Назвати основні ознаки рекреаційних утворень.

5 Навести приклад природного рекреаційного утворення.

Що визначає таксономічна ознака?

7 Що означає типологічна ознака?

8 Які основні принципи рекреаційних утворень?

9 Назвіть основні складові рекреаційної системи.