Шануй одежину, а люди – тебе

В усі часи оберегом для людини був одяг. Він прикривав не лише від холоду, а й від недоброго ока.

Раніше вишивалися комір сорочки, низ і манжети рукавів. Таким чином, вишивка обрамляла тіло людини й захищала її від зла. Це ж стосується головного убору: для дівчат вінок, жінок – хустка, очіпок, намітка. За давніх часів люди уявляли світ у трьох вимірах. Верхній світ – небесний, світ богів. І головний убір ставав наче посередником між людиною та вищим світом.

Відомо, що зображення кола – це магічний знак, оберіг, символ сонця. Начільну пов’язку – стрічку, що служила оберегом і символізувала сонячний диск, дівчата носили з найдавніших часів.

Оберегом від зла був віночок, що плели дівчата. У повному українському вінку було дванадцять квіток, кожна з яких булла символом: безсмертник – символ здоров’я, деревій – нескореності, барвінок – життя та безсмертя людської душі, цвіт вишні та яблуні – символ материнської відданості, любисток і волошка – вірності в коханні, ромашка – дівочої чистоти та цноти, ружа, мальва та півонія – віри, надії та любові, хміль (вусики) – гнучкості та розуму. До віночка в’язали кольоровістрічки. Посередині світло-коричнева стрічка – символ матінки-землі, зліва та справа дві жовті – символ сонця, світло-зелена й темна – символи живої природи, краси та юності, далі йдуть синя та блакитна – символи неба й води; потім з одного боку оранжева – символ хліба, з іншого – фіолетова – символ розуму, малинова – символ щирості та рожева – символ багатства; по краях вінка в’язали білі стрічки – символ чистоти, на лівій внизу вишивали сонце, на правій – місяць.

Вінок недаремно є одним із основних образів, що фігурують у зразках народної творчості. З ним дівчата ворожили, пускаючи його за водою й т. ін. Він був постійним атрибутом святкового одягу, особливо це стосується весілля.

Як уже зазначалося, магічним знаком-оберегом ще задовго до християнства був хрест. Він уважався символом чотирьох сторін світу – сходу, заходу, півночі та півдня. Намагаючись захистити себе з усіх боків від зла, хвороб, нечистої сили, наносили знак хреста на денце капелюха (на Поділлі), вишивали на крисах (на Львівщині).

А дівчата пришивали до гільця вовняні кульки спереду, заду та з обох боків, що теж служило знаком хреста та оберігало з чотирьох боків.

Оберегом у давнину був і пасок. Про це свідчить обряд «зв’язування пояса» для хлопчиків, які досягли трьох років. Недаремно ж дуже часто зустрічаємо й у Біблії нагадування Ісуса своїм учням, щоб «рамена їхні були підперезані».

Хто забуває минуле, той не вартий майбутнього – справедливість цього вислову перевірена часом. Неможливо пробачити сучасному українцю небажання осягнути багатющий шар народної культури. Прикро, коли народ забуває свої духовні традиції, народні звичаї, моральні засади.

Пам’ятайте, що «нащадки пам’ять бережуть». Заповнюючи «білі плями» у своїх знаннях та латаючи порожнечі душі, тобто повертаючись обличчям до духовної культури свого народу, ми повертаємося до джерел, що живлять його дух, ми п’ємо з його душі-криниці.

У кожному з нас живе наш пращур. Тому за відсутності ікони, ми подекуди молимось, повертаючись обличчям до сонця, ми часто пов’язуємо з фазами Місяця не лише зміни погодних явищ, але й власне самопочуття, ми переконані у впливі цих фаз на виконання приписів народної медицини, свідомо чи несвідомо з острахом ставимося до того часу, коли місяць уповні тощо. І хоч на хвильку, але захоплено стріпнеться душа, схвильовано перебираючи найзаповітніші, найпалкіші бажання, та прикипить око до яскравого вогника падаючої зірки – а раптом наші предки не помилялися?.. (За М. Шкодою).

Завдання 5. Прочитайте статтю. Визначте її стильову належність. Використовуючи розроблену пам’ятку, складіть змішаний конспект статті.

СПІВАЧКА-ЛЕГЕНДА

На високому вокальному небосхилі України сяє зіркою першої величини ім’я Оксани Андріївни Петрусенко. Ось уже понад шістдесят років минуло, як немає між нами співачки, та не тьмяніє пам’ять про неї, а її голос, закарбований на платівках, чарує й далі мільйони людей. Виконані нею народні пісні, оперні партії, романси ввійшли до золотого фонду української музичної культури.

Оксана Петрусенко – співачка-легенда. І мало хто знає, яким нелегким був життєвий і творчий шлях видатної артистки. Як це не дивно, але Оксані Петрусенко не судилося завершити навчання в консерваторії. Власне, вона співачка-самоучка. І тільки велике, подиву гідне обдарування та ще феноменальна працездатність піднесли її до мистецьких вершин, поставили в ряд найвидатніших вокалістів світу.

Вона прийшла на сцену сімнадцятирічною дівчинкою, і її школою стали провінційні драматичні та музичні театри. Зустріч з Панасом Саксаганським значною мірою визначила подальшу долю дівчини. Великий український актор розгледів у ній обдарування й благословив на сцену, пророкуючи Оксані Петрусенко велике майбутнє драматичної актриси. Мабуть, так воно б і сталося, якби не закоханість дівчини з Балаклеї, що на Харківщині, у народну пісню. Її виконання партій у «Запорожцях за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського й «Наталці Полтавці» М. Лисенка розкрили нову грань таланту Оксани Петрусенко.

Вона виступала на багатьох оперних сценах – у Саратові, Казані, Баку, Свердловську, Самарі.

Гастролі, гастролі, гастролі… Та де б не бувала співачка, весь час мріяла повернутись на Україну. Як часто, згадуючи рідний край, співала вона в концертах «Соловейка» М. Кропивницького, «Віють вітри…», «Ой не світи, місяченьку».

Проте минуть ще роки, перш ніж з’явиться ім’я Оксани Петрусенко на афішах Київського театру опери та балету імені Тараса Шевченка. Це станеться в 1934 році. Запам’ятайте цю дату.

Адже доля залишить співачці лише шість років життя. То будуть роки тріумфів, творчих звершень. То буде хай до болю короткий, але шлях до безсмертя.

Багато незабутніх образів створила на київській оперній сцені Оксана Петрусенко. Колеги вражалися її невтомності, її невгамовному бажанню працювати й працювати. Наче відчувала співачка, що доля не буде милосердною до неї. Чи багато артистів опери можуть сказати, що мають у репертуарі сорок партій? І яких партій!

Особливо широко знаною як виконавиця українських народних пісень Оксана Петрусенко стала після переїзду до Києва. Вона дала сотні концертів перед робітничою та селянською аудиторіями, зробила записи понад тридцяти пісень на платівки, мало не щодня звучав голос співачки по радіо. З тріумфальним успіхом виступила Оксана Петрусенко під час Першої декади

українського мистецтва в Москві, а також на гастролях у Ленінграді, даруючи людям неповторне щастя зустрічі з українською піснею. І сьогодні, коли звучить у виконанні славетної співачки «Ой не світи, місяченьку», «Лугом іду, коня веду», «Стоїть гора високая» чи «Плавай, плавай, лебедонько», щемно стискається серце. Стільки в тих піснях і в голосі добра, ніжності, неповторної, непідробної краси.

Оксана Петрусенко була справді народною артисткою… Вона прожила лише сорок років. Але її ім’я, її творчість назавжди залишилися з нами (За В. Туркевичем).

Завдання 6. Прочитайте уважно текст. Визначте його стильову належність, тему і головну думку тексту. Ще раз уважно прочитайте текст. Виділіть мікротеми. Розподіліть сторінку зошита на дві частини. У першій запишіть план тексту, у другій – тези.

Текст А