Мова – знакова система

Мова належить до так званих вторинних систем. Вона існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідною від якого вона є. Водночас мова – один із факторів самоорганізації суспільства і невід’ємна ознака таких спільнот, як рід, плем’я, народність, нація.

Мова існує у свідомості членів суспільства, реалізується в процесах мовлення і «консервується» в результатах цього мовлення (у сказаному, написаному). Тому доля мови залежить від кожного мовця.

З матеріального погляду в мові, що реалізується в мовленні, немає нічого, крім звуків, які комбінуються у слова, речення тощо. За цими комбінаціями ховається величезний світ значень фонетичних, лексичних, граматичних, стилістичних. Саме в них відображені знання народу – носія мови – про світ, його структуру, ставлення людей до нього. Німецький філософ В. фон Гумбольдт писав: «Мова народу – це його дух, і дух пароду – це йохо мова». У ній акумулюється духовна енергія народу. Вона є головною ознакою і символом нації.

Наївно вважати, що кожен з нас сприймає світ «безпосередньо», «таким, як він є». Насправді наше сприйняття світу відбувається крізь призму нашої мови. «Світ просіюється крізь сито слів» (К. Кравс). Підкреслимо, що в кожного народу «мовна картина світу» – своя, неповторна. Найпростіший приклад: ми в природі чуємо тільки ті звуки, які є в нашій мові (р-p-p, ш-ш-ш, ку-ку, гав-гав, няв-няв, дзень-дзень, хрусь...). В інших народів ці звуконаслідування звучать зовсім інакше.

Весь світ ми «розчленовуємо і сортуємо» так, як це змушує нас робити структура нашої мови, у якій зафіксовано досвід усіх попередніх поколінь різних епох. Отже, мова – це ще й засіб самопізнання народу...

Мова – найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження і передавання думок, почуттів, волевиявлень. У цій ролі людська мова має універсальний характер: нею просто передати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами, морським кодом чи дорожніми знаками, тоді як жоден із цих засобів спілкування не може конкурувати у вираженні з мовою.

Мова – це засіб формування, оформлення та існування думки.

...Формою існування мови, свідченням її життєздатності є мовлення, тобто використання цієї мови людьми в комунікативних актах у всіх сферах громадського та особистого життя. Перестаючи бути засобом спілкування, мова стає мертвою.

Мова – це генетичний код нації, який поєднує минуле з сучасним, програмує майбутнє і і забезпечує буття нації у вічності (В. Іванишин).

Текст Б