Основні напрямки комплексної терапії нЕвропатії лицевого нерва та її ускладнень

Сучасне консервативне лікування уражень ЛН можна умовно поділити на такі види: медикаментозне, фізіотерапія, рефлексотерапія.

Медикаментозна ланка комплексного лікування НЛН. Лікування НЛН слід проводити з урахуванням патогенетичних механізмів розвитку захворювання: воно повинно бути спрямовано на поліпшення регіонарного кровообігу, зменшення набряку ЛН, поліпшення рухової функції ЛН.

Лікування НЛН дуже важливо розпочинати якомога раніше (Попов А.К., 1968; Фарбер М.А., Фарбер Ф.М., 1991).

Враховуючи те, що причиною гострих НЛН у багатьох випадках є інфекція, то необхідно, у такому разі призначити протиінфекційне лікування антибіотиками (Альперович П.М. та ін., 1981; Попов А.К., 1968; Смірнов В.А., 1976; Фарбер М.А., Фарбер Ф.М., 1991; Derviese P.P., 1985). Деякі автори (Смірнов В.А., 1976) радять застосовувати антибіотики разом з кортикостероїдними гормонами. Інші дослідники (Хондкаріан А.О., Завалішин І.А., 1974) вважають, що антибактеріальна терапія для лікування гострих НЛН показана при запальних явищах у близько розташованих до нерва тканинах, лімфатичних вузлах, середньому вусі.

У випадку синдрому Рамзая–Ханта, коли доведено роль вірусу простого герпесу у розвитку лицевого паралічу, показано застосування ацикловіру (протягом 3 – 7 діб в/в, 5 мг/кг 3 рази на день, потім всередину по 200 – 400 мг 5 разів на день у продовж 2 тижнів).

Більшість дослідників (Грінштейн А.Б., 1980; Карлов В.А., 1991; Попов А.К., 1968; Yanaginara N., Murakana S., Nisinara S., 1997) дотримуються думки, що НЛН виникає на фоні зниження захисних механізмів організму і тому вважають доцільним проводити загальнозміцнюючу терапію, яка включає повноцінне харчування, призначення полівітамінів, адаптогенів.

Одним з основних компонентів у механізмі розвитку НЛН є набряк нерва у фаллопієвому каналі, тому більшість дослідників радять включати у комплекс лікування даної патології протинабрякові засоби, такі як 40% розчин глюкози разом з вітамінами вводимий у вену (Попов А.К., 1968), внутрішньовенне введення 25% розчину сірчанокислої магнезії (Смірнов В.А., 1976), лазиксу (Карлов В.А., 1991),L- лізіну есцинат.

Крім того, щоб запобігти подальшому наростанню набряку ЛН у разі його ураження необхідно уникати різних патологічних рефлекторно-судинних реакцій, спричинених температурними, больовими, психогенними подразниками. У цьому плані більшість авторів хворим рекомендується уникати холодових подразників, закриваючи пов’язками з теплої матерії уражену половину обличчя та шию у зимовий період; використовувати анальгетики при больових явищах у ділянці обличчя, шиї, руки (щоб запобігти виникненню патологічних вегетосудинних рефлексів у межах шийно-лицевої ділянки, які можуть лежати в основі розладу регуляції судин, що живлять ЛН); вживати у разі психічних переживань, що часто виникають як реакція на дефект обличчя, транквілізуючі засоби. Важливим компонентом лікування є накладання лейкопластерної пов’язки, яка попереджує перерозтяження мімічних м’язів і формування преконтрактурних вогнищ локального гіпертонусу.

У гострому періоді захворювання також проводять судинорозширювальну терапію, яка є необхідним компонентом патогенетичного лікування уражень ЛН. Серед судинорозширювальних препаратів найбільше розповсюдження отримала нікотинова кислота: по даним літератури найбільш доцільним є введення в вену 1-2 мл 1-5% розчину нікотинової кислоти на 20 мл 20% розчину глюкози (Попов А.К., 1968) або 1-2 мл 1% розчину нікотинової кислоти на ізотонічному розчині хлориду натрію (Грінштейн А.Б., 1980). Деякі дослідники пропонують метод місцевого внутрішньошкірного введення 1% розчину нікотинової кислоти у зону обличчя та шилососкоподібного отвору, що сприяє більш ефективній та тривалій дії препарату (Фарбер М.А., Фарбер Ф.М., 1991). У літературі є повідомлення про успішне застосування у разі НЛН теоніколу, еуфіліну, папаверіну, актовегіну, церебролізіну, інстенону, кавінтону (Карлов В.А., 1991; Пузін М.Н., Разінкін О.П., Рушанов М.Л., 1991; Фарбер М.А., Фарбер Ф.М., 1991; Dervise P.P., 1985).

У літературі є повідомлення про добрі результати лікування НЛН новокаїновими та лідокаїновими блокадами симпатичного сплетіння шилососкоподібної артерії і зірчастого вузла (Карлов В.А., 1980; Лобзин В.С., 1963; Нікіфоров Б.М., Воронов В.Г., Суханова В.Ф., 1980; Korkis F.B., 1961; Mochornini K., 1975). Вважається, що новокаїнові блокади симпатичних утворень знімають місцевий ангіоспазм і поліпшують кровопостачання паралізованих м’язів обличчя. Деякі автори (Карлов В.А., 1991; Корнійчук А.Г., Бурля В.І., 1978) вважають, що блокади слід проводити у разі вираженого больового синдрому, який відіграє значну роль у підтриманні ангіоспазму.

Існує точка зору, що метод блокад не має суттєвих переваг перед іншими методами лікування (Каліна В.О., Шустер М.А., 1970; Стрєлкова Н.І., 1991), що даний метод через технічні складності та наявність ряду побічних явищ при його використанні слід застосовувати лише у тих хворих з НЛН, комплексне лікування яких традиційними методами було неефективним (Альперович П.М. та ін. 1981; Фарбер М.А., Фарбер Ф.М., 1991).

Деякі дослідники (Смірнов В.А., 1976) вважають, що у разі затяжного перебігу НЛН і відсутності покращення, коли слід думати про серйозні патологічні зміни в ураженій ділянці нерва, такі, як спаєчні та рубцеві утворення, дегенеративні явища, слід проводити лікування біогенними стимуляторами та розсмоктувальними препаратами.

Є повідомлення (Фарбер Ф.М., 1984) про успішне лікування уражень ЛН 50% димексидом у суміші з нікотиновою кислотою у вигляді компресу на привушну ділянку, що на думку автора значно поліпшує мікроциркуляцію в ураженому нерві.

Стосовно гормональної терапії при лікування НЛН, то більшість дослідників (Альперович П.М. та ін., 1981; Грінштейн А.Б., 1980; Попов А.К., 1968; Смірнов В.А., 1976; Фарбер М.А., Фарбер Ф.М., 1991; Wolf S.M., Wagner I.H., Devidson S.A., 1978) позитивно оцінюють терапевтичний ефект глюкокортикоїдних гормонів у разі цього захворювання, відмічаючи їх протинабрякову, десенсибілізуючу, протизапальну дію, сприяє відновленню мікроциркуляції у стовбурі ЛН. Кортикостероїди не рекомендовані лише у разі легкого перебігу захворювання (легкий парез мімічних м’язів, відсутність інтенсивного больового синдрому та тенденції до наростання парезу), тому що у цієї категорії хворих можна очікувати повного спонтанного видужання. Кортикостероїди слід призначати лише у перші дні захворювання (не пізніше першого тижня). Частіше за все у перші три дні гострого періоду НЛН вводиться в/в-струйно гідрокортизон по 125 ЕД 2 рази на добу, в наступні 5 – 7 днів призначається преднізолон (з 40 мг перорально, добу з прогресуючим пониженням дози). Можна зразу застосовувати преднізолон у дозі 60 – 90 мг/добу peros з послідуючою швидкою відміною препарату протягом тижня. У важких випадках застосовується “потрійна” схема E.Stennert (1979): реополіглюкін в/в, повільно по 500 мл, 2 рази на день, протягом 3 дні, потім – 1 раз на день протягом тижня; трентал по 300 мг/добу в/в – крапельно, протягом 10 днів, потім всередину; преднізолон 250 мг/добу в/в протягом 3 днів, потім перорально зі зниженням дози. Слід зауважити, що дана схема може бути застосована за умов відсутності протипоказань (загострення виразкової хвороби шлунка та 12-палої кишки, ниркова недостатність, недостатність кровообігу, бактеріальна інфекція).

Погляди переважної більшості дослідників на проведення терапії антихолінестеразними препаратами базуються на існуванні так званого феномену Вульпіана-Роговича, який полягає у підвищенні контрактильних характеристик денервованих мімічних м’язів до ацетилхоліну у термін до 35 – 40 днів від початку гострогї НЛН (Іванічєв Г.А., 1992; Юдельсон Я.Б., 1982) і тому, застосування антихолінестеразних препаратів (прозерін, галантамін) раніше спливання цього періоду вважається недоцільним. За даними інших авторів(Н.Н. Яхно, О.Г. Штульман, 2001), прозерін у разі НЛН протипоказаний зовсім. Лише окремі автори рекомендують введення антихолінестеразних препаратів у ранній період гострої НЛН за умов повного паралічу мімічних м’язів.

Фізіотерапія в комплексному лікуванні НЛН. Одним з важливих компонентів патогенетичного та симптоматичного лікування при ураженнях ЛН є фізіотерапія.

Основна мета фізіотерапії у разі НЛН: підсилити протизапальний, дегідратуючий ефект комплексної терапії, покращити крово- та лімфоциркуляцію у зоні обличчя, сприяти покращенню провідності ЛН, попередити розвиток вторинної контрактури мімічних м’язів. У гострому періоді НЛН призначаються інфрачервоні промені у слабо тепловому дозуванні на уражений бік обличчя (тривалість впливу 10 – 15 хв. 3 –4 рази на день протягом 8 – 10 днів).

Є повідомлення про благоприємний ефект УВЧ – терапії при лікуванні гострих НЛН (Асланов А.М., Алаєв Б.А., 1985; Стрєлкова Н.І., 1991). УВЧ призначається на соскоподібний відросток та зону розгалуження ЛН у нетепловому та слабкотепловому дозуванні (з вихідною потужністю 15 – 20 Вт, тривалістю впливу 15 – 20 хв., щоденно, протягом 8 – 10 днів). Також рекомендовані СМХ-терапия (апарати “Луч-2”, “Луч-3” на потиличну ділянку, на проекцію шилососкоподібного отвору, у місці розгалуження ЛН біля козелка, діаметр випромінювача – 3,5 см, потужність – 3 – 5 Вт, тривалість впливу – 8 – 10 хв., щоденно, протягом 8 –10 днів); магніто терапія перемінним синусоїдальним магнітним полем (ПеМП) апаратом “Полюс-1” на ділянку проекції соскоподібного відростка (індуктор прямокутний, магнітна індукція 19 – 25 мТл, тривалість впливу – 15 – 20 хв., щоденно, протягом 8 – 10 днів); магніто терапія постійним магнітним полем за допомогою магнітофонів або магнітопластів, які фіксують пов’язкою на соскоподібний відросток та на зону розгалуження ЛН (магнітна індукція – 20 – 30 мТл, протягом 10 – 15 днів).

В комбінації з високочастотною терапією в один і той же день можуть бути призначені діадинамічні, флуктуючі, інтерференційні, синусоїдальні модульовані струми.

У літературі є повідомлення про успішне застосування у разі НЛН синусоідальних модульованих струмів та діадинамічних струмів, які дають судинорозширювальний, болетамуючий, протинабряковий, трофічний ефекти (Ясногородський В.Т., Антропова М.І., Чуйко Л.І., 1984).

Діадинамічними струмами, зазвичай, впливають на 2 поля (переш поле – катод на соскоподібний відросток, анод на кут нижньої щелепи, короткий період, тобто послідовне чередування одно – та двонапівперіоїдного струму з тривалістю серій 1,5 с, 3 – 5 хвилин, 2 –3 рази з 1 –2 хв; друге поле – катод у надбрівній ділянці, анод біля зовнішнього кута ока, короткий період – 1,5 хв., 2 –3 рази з інтервалом 1 –2 хв.), лікування проводять щоденно, протягом 10 днів.

СМС - перемінні синусоїдальні струми частотою 5000 Гц, що модульовані низькою частотою від 10 до 150 Гц - використовують за допомогою апаратів “Амплипульс-3”, “Амплипульс-4” на ділянку проекції верхніх шийних симпатичних гангліїв по боковим поверхням шиї або на шийний відділ хребта паравертебрально у перемінному режимі з родом роботи I (постійні модуляції, серії імпульсів довільно встановленої частоти), частотою 100 – 120 Гц, глибиною модуляції 50 – 75%, тривалістю 3 – 5 хв., та з родом роботи III (посилки модульованих і не модульованих коливань – серія імпульсів довільно встановленої частоти, що чередуються з не модульованими коливаннями) частотою 70 – 1000 Гц, глибиною модуляції 50 – 75%, тривалістю посилок – 1, 1,5 с, 3 – 5 хв. Зазвичай лікування проводять по схемі з двома родами роботи (режимами), щоденно, протягом 8 – 10 днів, що сприяє послабленню спазму судин, які живлять ЛН.

Флуктуючі струми (аперіодичні струми малої сили та низької напруги з хаотичною зміною частоти та амплітуди) використовують за допомогою апаратів АСБ-2, АСБ – 2-1, ФС – 100-4; електроди з гідрофільними прокладками розташовують контактно на соскоподібний відросток та кут нижньої щелепи (перше поле) та надбрівну ділянку і зовнішній кут ока (друге поле). Тривалість процедури у разі послідовного застосування біполярного симетричного струму та біполярного асиметричного струму – 10 хв., по 5 хв. кожним із струмів; процедури призначаються щоденно, протягом 10 днів.

Інтерференційні струми (струми Немека, низькочастотні коливання, що утворюються у тканинах за рахунок інтерференції двох струмів – синусоїдальнього струму постійної частоти 4000 Гц та синусоїдального струму зі змінною частотою 4100 Гц) використовують за допомогою апарату “Интердин” на шилососкоподібну ділянку та на зону розгалуження ЛН (електрод тетраполярний, ритмічна частота від 1 до 100 Гц, тривалість впливу – 8 –10 хв., 10 – 12 процедур щоденно).

У ранньому відновлюваному періоді (3 –6 тижнів від початку НЛН) проводиться диференційована фізіотерапія з урахуванням даних електрофізіологічних методів дослідження (електроміографія, класична електродіагностика). У разі вираженої асиметрії мімічних м’язів і без ознак підвищення їх електрозбудливості призначають електрофорез кальцію хлориду, натрію саліцилату, магнію сульфату, калію йодиду, галантаміну, прозерину, мумійо, лідази, гідрокортизону методом напівмаски Бергон’є на уражений бік обличчя (сила струму 1 –5 мА, тривалість впливу – 20 хв., 10 – 15 процедур щоденно), при цьому для електрофорезу замість постійного струму можна застосовувати імпульсні (прямокутні, експоненціальні, діадинамічні, синусоїдальні модульовані). У разі отогенного генезу захворювання електрофорез проводять методом напівмаски Бергон’є з модифікацією по Греченіну (ватну турунду, що змочена лікарською речовиною, вводять у зовнішній слуховий прохід, а інший її кінець виводять на щоку під напівмаску), застосовуючи силу струму 1 –3 мА, тривалість впливу 20 – 30 хв. і 10 – 12 процедур на курс лікування.

Більшість дослідників приходять до висновку, що електрофорез діє благоприємно у разі НЛН (Асланов А.М., Алаєв Б.А., 1985; Гурнеля А.М., Багель Г.Є., 1989; Карлов В.А., 1991; Лук’янчук Є.В., 1989; Фарбер М.А., Воронцова В.К., Бугускова Н.В., 1985), але при цьому відмічається, що електрофорез слід проводити під контролем електрофізіологічних методів дослідження і не раніше, ніж через 3-5 тижнів від початку захворювання, тому що раннє призначення електричних методів лікування, за рахунок зайвої стимуляції лімбічної системи, сприяє контрактуроутворенню (Гольдельман М.Г., Креймер А.Я., 1974; Іванічєв Г.А., 1992; Юдельсон Я.Б., 1982).

У разі важких уражень ЛН, з вираженим ступенем парезу або плегією мімічних м’язів, застосовують їх електричну стимуляцію.

На думку одних авторів, електростимуляцію слід проводити з 6 дня захворювання (Пелех Л.Є., Овчаренко А.А., Семенова Н.І. та ін., 1984), або з 10 -12 дня захворювання (Стрєлкова Н.І., Юшкова Т.Н., Бабенко Н.Ф.та ін., 1991;).

Тоді як інші автори вважають, що електростимуляцію слід проводити не раніше, ніж на 4-6 тижні захворювання, у тих випадках, коли ефективність проводимого лікування виявляється недостатньою, або зовсім відсутня (Альперович П.М. та ін., 1981; Попов А.К., 1968; Фарбер М.А., Фарбер Ф.М., 1991), при цьому дослідники вважають, що електростимуляція повинна застосовуватись диференційовано, під електроміографічним контролем (Іщук А.І., Корчемний В.А., 1985; Лернер Л.С., 1987; Корчемний В.Ата ін., 1989).

Багато дослідників наводять дані про успішне застосування ультразвуку для лікування НЛН (Грінштейн А.Б., 1980; Грінштейн А.Б., 1985; Гурнеля А.М., Багель Г.Є., 1989; Стрєлкова Н.І., 1991).

Висловлюється думка (Грінштейн А.Б., 1980; Грінштейн А.Б., 1985) про те, що застосування ультразвуку у разі НЛН повинно враховувати як стадію захворювання, так і важкість ураження. Так, дослідники пропонують імпульсний режим озвучування застосовувати у гострій та підгострій стадіях захворювання, а безперервний режим – у хронічній стадії НЛН. Озвучування УЗ проводять на апаратах УЗТ-5, УЗТ-101. Зазвичай застосовують дві основні методики (інтенсивну та полегшену). У разі НЛН без яких небуть ознак контрактури мімічних м’язів, не залежно від давності захворювання застосовується інтенсивна методика УЗ-терапії (УЗ –головка площею 4 см², режим імпульсний або безперервний, інтенсивність 0,2 – 0,4 Вт/см², тривалість процедури – 5 – 8 хв., щоденно або через день, 12 – 15 процедур на курс), коли ж мають місце клінічні або електрофізіологічні ознаки контрактури, застосовується полегшена методика (УЗ – головка площею 1 см², режим озвучування імпульсний, тривалість процедури 3 – 5 хв., вплив проводиться через день або 2 рази на тиждень, на курс лікування 5 – 8 процедур).

Повідомляється (Грінштейн А.Б., 1980; Стрєлкова Н.І., 1991) про успішне використання у разі НЛН диференційованого лікування ультрафонофорезом різними препаратами: у гострій та підгострій стадіях захворювання автори рекомендують використовувати ультрафонофорез трилону Б (який здатен сприяти усуненню деструктивно-дегенеративних змін у нерві), а при інфекційно-алергічному генезі захворювання перевага віддається застосуванню фонофорезу гідрокортизону(Гурленя А.М., Багель Г.Є, 1989).

У літературі є повідомлення про використання для лікування НЛН локальної дозованої гіпотермії зони соскоподібного відростка та обличчя з боку ураження, що на думку автора сприяє поліпшенню регіонарного кровообігу, підсиленню обмінних процесів у мімічних м’язах, швидшому відновленню їх функції (Колосова Т.В., Іванов А.П., 1990).

Лікування теплом застосовують у разі НЛН у вигляді парафінових та озокеритових аплікацій. Одні дослідники (Стрєлкова Н.І., 1991) вважають, що призначення парафінових аплікацій можливе не раніше, ніж через місяць від початку захворювання, інші автори (Асланов А.Н., Алаєв Б.А., 1985) рекомендують застосовувати цей вид лікування у ранній термін НЛН.

У терапії НЛН використовуються також грязеві аплікації. Більшість авторів вважають, що ці процедури можливо застосовувати у термін 1-2 місяці від початку захворювання (Асланов А.Н., Алаєв Б.А., 1985; Гольдельман М.Г., Креймер А.Я., 1974; Гурнеля А.М., Багель Г.Є., 1989; Стрєлкова Н.І., 1991; Фарбер М.А., Фарбер Ф.М., 1991).

Деякі дослідники рекомендують використовувати для лікування НЛН гірудотерапію, вказуючи на антизгортальну, судинорозширювальну, протизапальну, поліпшуючу мікроциркуляцію дію медичних п’явок (Фарбер Ф.М., 1987).

Через 7 – 14 днів від початку гострої НЛН до медикаментозного лікування додають відновлювальну терапію – масаж, ЛФК. Масаж – одне з найбільш розповсюджених лікувальних міроприємств у разі лицевого паралічу. Зазвичай, лікування починають з масажу шкірно-комірцевої зони (3 –4 процедури), а потім переходять на обличчя. Застосовують поглажування, розтирання, легке розминання (методика полегшена). Рухи симетричні, обома руками на ураженому та “здоровому” боці обличчя, тривалість процедури – 5 – 10 хв., курс лікування – 12 – 15 процедур щоденно. Після сеансу масажу бажано проводити ЛФК у вигляді мімічних вправ перед дзеркалом, з повторенням кожного мімічного руху (заплющування очей, надування щік, зведення брів, нахмурювання лоба) по декілька разів. Рухи завжди мають бути симетричними, на ураженому боці вони пасивно підсилюються за допомогою рук. У паузах між окремими елементами вправ хворий повинен повністю розслабити м’язи як хворого, так і “здорового” боків обличчя. Процедури ЛФК слід проводити по 3 – 5 разів на день, протягом від одного до декількох місяців (у залежності від темпів відновлення функції м’язів обличчя).

У разі вираженого больового синдрому в гострому періоді НЛН для знеболювання на зону Ханта і на больові зони обличчя можна призначати: СМС (режим перемінний, рід роботи III, IV, частота 70 – 100 Гц, глибина модуляції – 50 – 75%, тривалість посилок – 2 –3 с, по 3 – 5 хв. з кожним родом роботи, щоденно, протягом 6 – 10 днів); діадинамічні струми (струми Бернара, імпульсні струми напівсинусоїдальної форми частотою 50 і 100 Гц) за допомогою апаратів “Тонус-1”, “Тонус-2” із застосуванням двохнапівперіоїдного безперервного струму (тривалістю імпульсів 10 мс, частотою 100 Гц) – 1 –2 хв. та послідовного чередування одно – та двохнапівперіоїдного струмів (тривалістю серій 1,5 с) – 2 –3 хв. на поле, із загальною тривалістю впливу на больові зони до 20 хв. та курсом лікування 6 – 10 процедур; електростимуляцію ЛН та мімічних м’язів за допомогою електроімпульсаторів та апаратів для низькочастотної терапії (АСМ-2, АСМ-3, УЭИ-1, ИСЄ – 01, “Нейропульс”, “Нейрон”, “Бион-7”, “Митон-2, 2М”, “Тонус-4” та ін.) із використанням точкового електроду експоненціальними або синусоїдально-модульованими струмами, параметри яких підбираються у залежності від даних класичної електродіагностики та електроміографії, з курсом лікування 6 – 10 процедур (через день або 1 раз на три дні).

У разі НЛН судинного походження призначають: електрофорез судинорозширювальних препаратів (еуфілін, магнію сульфат, платифілін та ін.) на комірцеву зону або ділянку проекції шийних симпатичних гангліїв (тривалість впливу – 10 – 15 хв., щоденно, протягом 10 – 15 днів); дарсонвалізацію (високочастотну електротерапію, яка полягає у впливі слабкими імпульсними перемінними струмами високої частоти і високої напруги) за допомогою апаратів “Іскра-1” та “Іскра-2”, зі впливом на шийно-комірцеву зону тривалістю 5 – 8 хв., який проводять щоденно, протягом 8 – 10 днів; електростимуляцію крайової гілки ЛН експоненційним струмом (частота 5 – 10 Гц, тривалість імпульсу – 50 – 100 мс по 1 –2 хв. на точку, 2 –3 рази в інтервалом 1 –2 хв., щоденно, або через день, 10 – 15 процедур на курс лікування); деціметрові хвилі (електромагнітні коливання деціметрового діапазону з частотою 465 мГц) за допомогою апаратів “Волна-2”, “Ромашка”, “Ранет” на комірцеву зону (потужність 15 – 40 Вт, випромінювач прямокутний, тривалість впливу 7 – 10 хв., щоденно або через день, 10 – 12 процедур на курс); ПеМП паравертебрально на нижньошийні-верхньогрудні відділи хребта (індуктор прямокутний, магнітна індукція 19 – 25 мТл, тривалість впливу – 15 – 25 хв., щоденно, протягом 12 – 14 днів); масаж шийно-комірцевої зони, ЛФК.

У разі підвищеної електрозбудливості мімічних м’язів не призначають гальванічний та імпульсні струми на уражений бік обличчя, через виникнення перезбудження м’язів, прискорення появи гіперкінезів та синкінезій (виключенням є електрофорез міорелаксуючих речовин).

За нашими даними, на частоту виникнення вторинної контрактури мімічних м’язів впливає не тільки ступінь підвищення їх електрозбудливості (за клінічними та електрофізіологічними показниками), але й застосування в гострому періоді НЛН прозеріну, електростимуляції та електрофорезу на уражений бік обличчя (при однаковому ступені порушення електрозбудливості, частота виникнення вторинних контрактур мімічних м’язів та їх важкість була достовірно вище у разі застосування вищевказаного лікування).

МЕДИКАМЕНТОЗНЕ ТА ФІЗІОТЕРАПЕВТИЧНЕ ЛІКУВАННЯ ВТОРИННОЇ КОНТРАКТУРИ МІМІЧНИХ М‘ЯЗІВ

Ще з минулого століття до нас доходить висловлювання неврологів про важкість лікування лицевої контрактури. Можна сказати, що результати лікування цієї недуги залежить від ступеню важкості: так, при КММ легкого ступеня, коли більшість хворих не відчуває особливого дискомфорту і спокійно відноситься до свого косметичного дефекту, відмічаються непогані результати при застосуванні фінлепсину (400 – 600 мг на добу), клоназепаму (4 – 6 мг на добу), дифеніну (0,16 – 0,32 г на добу), мідокалму (0,05 г 3 рази на день) та баклофену (0,1 – 0,25 г 3 рази на день). Лікування КММ середнього та важкого ступенів складає, зважаючи на дані літератури в теперішній час не існує таких терапевтичних методів, які б дали можливість досягнути повної локалізації контрактури. Але при наполегливому і раціональному комплексному лікуванні у багатьох хворих поліпшується емоційний стан і зменшуються прояви м’язового спазму та синкінезій.

Крім вищевказаного лікування хворим з КММ також бажано проводити санацію жовчовивідних шляхів (сліпе, зондове зондування, призначення рослинних жовчогінних засобів), застосовувати легкий розслабляючий масаж мімічних м’язів з ураженого боку, ЛФК (знімає напругу в м’язах обличчя, справляє благо приємну психотерапевтичну дію) з контролем дозування об’єму та інтенсивності вправ. Застосовується також постізометрична релаксація мімічних м’язів, яка на думку Г.А.Іванічева, (1992), В.А.Карлова, (1987), дозволяє значно зменшити їх спазм у разі КММ. Стосовно інших засобів фізіотерапії, то тактика при лікуванні КММ має бути такою: у доклінічному періоді і у разі ранніх ознак КММ для нормалізації тонічної активності мімічних м’язів і зменшення ступеня парезу призначається дециметровохвильова терапія (ДМХ) за допомогою апаратів “Ромашка”, “Ранет”, “Волна-2” на уражену половину обличчя з захопленням шило соскоподібної ділянки, зони розгалуження ЛН та паретичних м’язів по полегшеній методиці (діаметр випромінювача 10 см, потужність – 6 – 10 Вт, тривалість процедури – 7 – 10 хв.). У стадії розгорнутих клінічних проявів контрактури вплив стає більш інтенсивним (потужність – 10 – 15 Вт, тривалість процедури – 12 – 15 хв., щоденно, протягом 10 – 15 днів). Для профілактики та лікування контрактур у ранньому періоді також застосування методика комбінованого впливу СМС та УЗ на ділянку проекції верхніх шийних симпатичних гангліїв, запропонована Г.Є.Багель (1989), що сприяє поліпшенню судинної регуляції і кровопостачання лицевих м’язів, зменшенню патологічної імпульсації з боку стовбурово-ретикулярних структур, поліпшенню центральної регуляції тонусу мімічних м’язів. Лікування СМС проводиться на апараті “Ампліпульс-4”, один з електродів розміром 2,5х2,5 см встановлюють на 2 см нижче кута нижньої щелепи, другий – на 1 см вище першого, режим перемінний, род роботи І, частота 150 Гц, глибина модуляції – 50%, тривалість 3 – 5 хв.; род роботи IV, частота – 70 Гц, глибина модуляції – 75%, тривалість 3 – 5 хв., сила струму 10 – 12 мА, впливати почергово з обох боків, курс лікування 8 – 10 процедур через день). УЗ – озвучування проводять по полегшеній методиці. Призначають також електрофорез судиннорозширюючих (еуфілін, компламін, сульфат магнію), седативних (седуксен, натрію бромід) міорелаксуючих (натрію оксибутірат) речовин на шийно-комірцеву зону (сила струму – до 10 мА, тривалість впливу – 15 – 20 хв., щоденно або через день, курсом 8 – 12 процедур). Інколи застосовують поєднання дії інфрачервоних промінів у слабкотепловому дозуванні на уражену половину обличчя та електрофорез міорелаксуючої суміші (натрію оксибутирату 10%, димексиду 20%) на ділянку спазмованих мімічних м’язів методом напівмаски Бергон’є (сила струму – 1,5 – 3 мА, тривалість впливу – 10 – 15 хв., щоденно протягом 8 - 10 днів), використовують вплив синусоїдальних модульованих струмів та діадинамічних струмів на ділянку проекції шийних сегментів хребта, парафінові (50 – 52⁰С) або озокеритові (46 – 48⁰С) аплікації на шийно-комірцеву зону (тривалість впливу 20 хв, щоденно або через день курсом 10 – 12) грязеві аплікації на “здорову” половину обличчя та шийно-комірцеву зону (при доклінічній або ранній клінічній фазі контрактури: температура грязі 38 – 40⁰С, тривалість впливу – 20 хв., щоденно або через день, курс – 10 – 12) та на уражену половину обличчя (при виражених клінічних проявах контрактури: температура грязі – 37 – 39⁰С, тривалість впливу – 10 – 15 хв., через день курсом 8 – 10). М.І.Антропова та В.М.Котенева пропонують поєднання УЗ – впливу та грязевих аплікацій на проекцію шийних симпатичних гангліїв для зниження перезбудження мімічних м’язів у хворих ранніми електроді агностичними ознаками КММ та у початковій її стадії. Також у комплекс лікування при КММ можна включати хлоридні натрієві, радонові, йодобромні ванни (температура води – 36 – 37⁰С, тривалість 10 – 15 хв., через день, 10 – 12 процедур на курс).

Деякі автори рекомендують застосовувати у разі НЛН з початковими проявами контрактури мімічних м’язів синусоідальні модульовані струми на ділянку проекції верхніх шийних симпатичних вузлів, (Багель Г.Є., 1985).

Таким чином, проаналізувавши дані літератури з питань лікування НЛН, можна зробити висновок, що лікування має бути комплексним, етіопатогенетичним, диференційованим з урахуванням стадії захворювання, особливостей його перебігу, індивідуальних особливостей організму хворого.

Кожен з наведених вище методів може бути успішно використаним з позицій індивідуального підходу до хворого, але майже кожен з них має як свої переваги, так і недоліки.

Наприклад, антибіотикотерапія, яка вкрай необхідна для лікування НЛН інфекційного генезу, може викликати ряд алергічних реакцій та понизити резистентність організму хворого, що було б недоречним у разі НЛН, де само по собі спостерігається зниження імунітету. Імунодепресивну дію може викликати і застосування глюкокортикоїдів, протизапальний та протинабряковий ефекти яких використовуються при лікуванні НЛН.

Використання у разі НЛН методу блокад анестетиками, судинорозширювальними та гормональними препаратами, поряд з їх позитивним впливом, може викликати ряд ускладнень алергічного та запального типів.

Фізіотерапевтичні методи, зокрема пов’язані з використанням електричної дії, поряд з їх позитивним впливом за умов глибоких парезів та паралічів лицевої мускулатури, можуть викликати зайве подразнення лімбіко-ретикулярного комплексу, дуже чутливого до електричних струмів, і привести до утворення контрактури.

Окремим комплексом при лікуванні НЛН стоїть використання вазоактивних, сечогінних препаратів, вітамінів та рефлексотерапії. Ці методи, як свідчать дані літератури, не викликають ускладнень і лише в невеликій кількості випадків бувають малоефективними.

Якщо через 2 місяці після виникнення паралічу мімічних м’язів під впливом консервативного лікування ніякого поліпшення не настало, можна застосувати хірургічну декомпресію (Портнов Ф.Г., та ін., 1989), причому дана операція більш ефективна у перші 2-3 місяці захворювання, коли мають місце явища набряку стовбура ЛН у ФК (Каліна В.О., Шустер М.А., 1970). Крім цього, з хірургічних методів лікування у разі НЛН та його ускладнень застосовують операції по утворенню анастомоза ЛН з під’язичним (Julian G.G..etal., 1997; Stearus M.P., 1997), додатковим (Ebersold M.J., Quast L.M., 1997;) нервами, операції м’язевої трансплантації (Julian G.G. et al., 1997; O`Brien B.M., et al.,1990).

Методи рефлексотерапії у складі комплексного лікування НЛН та її ускладнень Механізм рефлексотерапевтичного впливу полягає, передусім, у тому, що дія на ТА різними методами дозволяє створити потужний потік аферентних імпульсів, які розповсюджуються по всіх рівнях нервової системи, блокують або різко знижують передачу патологічних сигналів у вищі структури мозку, сприяють відновленню функції різних відділів лімбічної системи та нової кори, ліквідації патологічних домінантних центрів на всіх рівнях нервової системи та відновленню нормального функціонування вищих адаптаційних систем організму (Дуринян Р.А., 1983; Szopinski J., et al., 1983;Han J.S., Terenius L., 1982;Hansen J.H., Hansen P.E., 1983;Vinceni C.A., Richardson P.H., 1986). При дії голкою на ТА виникає стимуляція центрів спинного і головного мозку, які продукують мікропептиди енкефалін, бета - ендорфін та дінорфін, а також стимуляція гіпоталамо-гіпофізарних структур (Pert A. et al., 1981;Bossud D.F., Lesinin L.B., 1983;Liao Y.Y., Faccinetti F., Nappi G., 1984;Hoffmann P., Thoren P., 1986;He L. et al., 1985;Price D.D., Rafli A.A., 1984), що проявляється клінічно протибольовим, протизапальним, протинабряковим, десенсибілізуючим ефектами (Chan S.H.H., 1984;Hansen P.A., Hansen J.E., 1984;Levith et al.,1983;Richardson P.H., Vincent C.A., 1986).