Анатомо-фізіологічні особливості лицевого нерва

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

НЛН – невропатія лицевого нерва

ЛН – лицевий нерв

ПММ – параліч мімічних м’язів

КММ – постневритична контрактура мімічних м’язів

ЛВ – лазерне випромінювання

АП – акупунктура

ЛП – лазеропунктура

ТА – точка акупунктури

СА –скальпова акупунктура

ФК – фаллопієвий канал скроневої кістки

ШСО - шилососкоподібний отвір

 

ВСТУП

Ураження лицевого нерва зустрічаються найчастіше серед патології черепних нервів. Вони складають від 2-х до 5-ти% усіх захворювань периферійної нервової системи запально-дегенеративного характеру і посідають перше місце за частотою серед мононевритів та мононейропатій. У різних регіонах світу захворюваність на НЛН становить від 16,0 до 30,1 на 100 тис. населення.

Хворіють на дану недугу люди різного віку, але частіше – молодого та середнього, причому жінки хворіють частіше, ніж чоловіки, що, можливо, пов’язано із більшою вегетосудинною та емоційною лабільністю у жінок.

НЛН призводить до тривалої тимчасової непрацездатності. До того ж, косметичний дефект, який виникає у разі цього захворювання, приносить значні душевні страждання та хвилювання, приводить до інвалідизації працівників деяких професій.

Між тим, питання лікування уражень ЛН вирішені далеко не повністю. У багатьох хворих традиційні методи лікування виявляються не досить ефективними. Так, у 8 – 15% хворих залишається грубий дефект обличчя через залишковий парез мімічних м’язів, а у 16 – 32 % хворих розвивається постневритична контрактура.

Враховуючи високу частоту уражень ЛН та високу частоту ускладнень цієї патології, переважну вражаємість осіб працездатного віку, з одного боку, існуючі проблеми у лікуванні цього захворювання, з іншого боку, зрозуміло інтерес до питань, які торкаються нових підходів у лікуванні цієї недуги.

Багаторічний досвід експериментальних та клінічних досліджень кафедри неврології і рефлексотерапії НМАПО імені П.Л. Шупика стосовно питань ураження ЛН дозволив авторам глибше зрозуміти механізми лікувальних ефектів від застосування комплексного підходу до лікування цієї патології із залученням медикаментозного лікування, фізіотерапії, а також традиційних та сучасних методів рефлексотерапії, показати їх патогенетичну спрямованість, визначити показання до їхнього застосування в залежності від перебігу НЛН та індивідуальних особливостей хворого, що ми і наводимо у цих методичних рекомендаціях.

 

АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛИЦЕВОГО НЕРВА

Лицевий нерв – переважно руховий нерв, однак в його складі є чутливі та секреторні волокна, представлені проміжним нервом, який супроводжує ЛН після виходу його із стовбура мозку та у ФК.

Ядро ЛН залягає у вентральній частині покришки варолієвого мосту у тісному сусідстві з ретикулярною формацією, вперед і на зовні від ядра відвідного нерва. Розміри ядра у довжину складають біля 4 мм, кількість клітин у ньому близько 6000. Клітини ядра утворюють кілька груп, кожна з яких зв’язана з певними відділами мімічної мускулатури. Є точка зору, що волокна, які обумовлюють емоційну виразність обличчя, ідуть від зорового бугра окремо від рухових волокон. Волокна, які виходять з клітин рухового ядра, піднімаються дорзально, огинають зверху ядро відвідного нерва і розміщуються на основі мозку між мостом та довгастим мозком, латеральніше оливи, у мосто-мозочковому куті. На цій ділянці ЛН супроводжують проміжний та слуховий нерви, але біля внутрішнього слухового отвору ЛН та проміжний нерв відходять від слухового нерва і прямують у ФК. В ході кісткового ФК, ЛН утворює згини і виходить з черепа через ШСО. Довжина каналу ЛН коливається від 23 до 33 мм.

В залежності від відношення каналу до середнього вуха він поділяється на лабіринтний, барабанний (горизонтальний), соскоподібний (вертикальний) відрізки. Лабіринтний відрізок каналу ЛН (довжиною 2,5 – 6 мм) має горизонтальний хід від дна внутрішнього слухового проходу до коліна каналу.

 

 

Барабанний відрізок каналу (довжиною 8 – 11 мм) також прямує горизонтально від колінчастого вузла до пірамідного виступу. У цьому відрізку вип’ячена стінка каналу дуже тонка, має дегісценції, так що оболонка ЛН безпосередньо прилягає до слизової оболонки барабанної порожнини, а це може сприяти переходу запального процесу з середнього вуха на ЛН. Соскоподібний відрізок каналу в напрямку до ШСО звужується, до того ж тут існують циркулярні, щільно прикріплені тяжі.

У літературі описані різні варіанти аномалій проходження ЛН у ФК, головним чином у барабанному та соскоподібному відрізках. Найчастішим варіантом аномалій є наявність дегісценцій у каналі ЛН. Досліджено три варіанти проходження ЛН: відхилення його вертикальної частини вперед до барабанної порожнини (6%); назад до сигмоподібного синусу (10%); аномальні згини ЛН (10%). Дуже рідким вважається варіант розділення ЛН на дві-три гілки внаслідок розділення соскоподібного відростка.

У нормі ЛН займає 40 – 70% площини попереку фаллопієвого каналу. Діаметр ЛН коливається від 0,75 до 3 мм. Діаметр каналу ЛН по мірі наближення до ШСО зменшується. Найвужча частина каналу – ділянка ШСО, де ширина його дорівнює близько 1,5 мм, причому діаметр каналу у середній та верхній частині соскоподібного відрізка у жінок менший, ніж у чоловіків.

Мімічна мускулатура, яку іннервує ЛН, натомість від іншої, не має м’язових веретен, відрізняється високою насиченістю нервових волокон.

Кровопостачання ЛН відбувається з гілок хребетної та зовнішньої сонної артерій. Гірше за все ЛН живиться у ФК, проксимальніше колінчастого вузла та у ділянці ШСО. Існує думка, що магістральні судини стовбура ЛН у ложі кісткового каналу відносяться до басейну зовнішньої сонної артерії, а корінцевий його сегмент живиться, головним чином, за рахунок основної артерії. Це дає підстави вважати, що судини більшої частини стовбура ЛН відображають нейросудинні реакції батьківського русла, що часто виникають під впливом холодових подразників.

Важливим для клініки є експериментально доведений факт, що розширення мозкових судин відбувається завдяки нервовим волокнам, які проходять з довгастого мозку у складі ЛН через колінчастий вузол та великий поверхневий кам’янистий нерв до внутрішньомозкових судин.

Велике значення у патології ЛН має те, що він знаходиться у вузькому ФК і на протязі 30 – 33 мм обмежений жорсткими стінками каналу, не оточений м’якими тканинами, а тому, в певних умовах, артерії ЛН, не бувши кінцевими, можуть вести себе як кінцеві, через те, що не мають можливості розширюватись.

За кількістю внутрішньостовбурових судин, характеру їх ділення і відносному діаметру ЛН відноситься до анатомічних утворень, які найбільш інтенсивно живляться. Але судинний показник ЛН, який дорівнює для стовбура 205,1 мкм/мм, а для гілок – 161,1 мкм/мм, менший, ніж у нервів плечового та поперекового сплетінь.

Відтік лімфи від скроневої кістки і тканин, що оточують ЛН, відбувається через магістральні лімфатичні судини шиї. У клінічному відношенні важливим є те, що шийні лімфатичні шляхи та вузли дренують лімфу від тканин ротової порожнини, носоглотки, мигдаликів, скроневої кістки та шийних симпатичних вузлів. Тому, різні запальні процеси дихальних шляхів, тобто, тонзиліти, отити, одонтогенні процеси приводять до шийних регіонарних лімфаденітів, і у деяких випадках можуть викликати ураження симпатичного стовбура, що призводить до спазмування лімфатичних судин та порушення відтоку лімфи. Слід враховувати той факт, що у місці виходу ЛН з ШСО постійно є скопичення лімфовузлів, патологічні процеси у яких можуть не тільки розповсюджуватись по ходу ФК, але й приводити до механічного стиснення ЛН.

ЛН має ряд особливостей анатомічної та функціональної організації, що можуть за певних умов сприяти виникненню патологічного процесу у нерві та приводити до паралічу мімічних м’язів. Їх можна охарактеризувати як базіс, що сприяє виникненню та розвитку патології ЛН. Серед таких особливостей слід відзначити вузькість ФК, по якому проходить нерв у товщі скроневої кістки; звуження діаметра каналу, починаючи від зовнішнього коліна до місця виходу нерва з черепа, з самою вузькою частиною у ділянці ШСО; скопичення лімфатичних вузлів у місці виходу нерва з ШСО; найгірше кровопостачання нерва проксимальніше колінчастого вузла та у ділянці ШСО. Всі вказані особливості можуть сприяти порушенню кровопостачання ЛН, виникненню у ньому ішемії та набряку, що приводить до порушення його функції.

Кровопостачання більшої частини стовбура ЛН за рахунок судин басейна зовнішньої сонної артерії, для яких притаманне часте виникнення нейросудинних реакцій під впливом холодових подразників, наводить на думку, що у розвитку патології ЛН значну роль відіграє такий чинник, як переохолодження.

Зв’язок лімфатичних судин, по яких відбувається відтік лімфи від ЛН з лімфатичними судинами шийно-лицевої ділянки, часте виникнення регіонарних шийних лімфаденітів у разі різних запальних інфекційних процесів дихальних шляхів, тонзилітів, отитів, одонтогенних процесів, що сприяє порушенню відтоку лімфи і виникненню запального процесу у лімфовузлах, зокрема тих, які оточують ШСО, допускає можливість розповсюдження запалення по ходу ФК, стиснення ЛН збільшеними лімфовузлами. Все це вказує на вірогідний зв’язок виникнення НЛН з запальними процесами, які супроводжуються регіонарними шийними лімфаденітами.

Менший діаметр каналу ЛН на певному протязі соскоподібного відрізку у жінок є можливою підставою для більш частого виникнення у них патології ЛН.