Під юридичною субкультурою треба розуміти систему правових цінностей, їх норм та еталонів правомірної поведінки

Розвиток юридичної субкультури ґрунтується на загаль­ній культурі й моралі, з урахуванням специфічних особли­востей правничої професії.

Предмет юридичної деонтології умовно можна предста­вити у такій залежності: філософія - право - почуттєва норма - професійна дія. З неї випливає, що норми природ­ного права пронизують почуття юриста, на основі чого формуються комплексні почуттєві норми, які разом з пози­тивним правом виявляються у професійних діях.

Р О 3 Д І А З

ПРИНЦИПИ, ФУНКЦІЇ ТА КОМПОНЕНТИ ЮРИДИЧНОЇ ДЕОНТОЛОГІЇ

Принципи та джерела юридичної деонтології

Юридична деонтологія грунтується на відповідних принципах - гуманності, справедливості, милосерді тощо. Вони ототожнюються із засадами правничої етики юриста. Однак юридична деонтологія має і власні принципи.

Основним із них є нормативність. Це означає, що кож­на професійна дія юриста підпорядкована певним нормам. Але це не обов'язково правові норми, які регулюють всю житгєдіяльність особи. Мова про загальноприйняті моральні норми, зокрема власні норми юриста, які він виробив під впливом різних чинників.

Принцип самостійності полягає в тому, що теоретичні положення юридичної деонтології причетні до кожної осо­би зокрема. Юрист самостійно формує свою поведінку, яка спрямована на підвищення ефективності правоохоронної діяльності щодо громадян і суспільства в цілому. Правник також самостійно виробляє у собі почуття внутрішнього імперативу службового обов'язку за велінням серця та по­кликом сумління.

Стосовно принципу індивідуальності наголосимо, що деонтологічна норма для кожного юриста — це його особис-тісна норма. Її не може використати інший юрист. Якщо така спроба і матиме місце, то, хоча б частково, настануть зміни у самій нормі, і вона вже не характеризуватиметься індивідуальністю. Для будь-якого іншого юриста, який по­трапить в аналогічну ситуацію, деонтологічна норма буде вже іншою.

Принцип неповторності особливо важливий у юридич­ній діяльності. Практика підтверджує, що в житті різні лю­ди навіть за подібних ситуацій чинять по-різному. На пер­ший погляд, дії двох юристів видаються ідентичними, але певні відмінності все ж існують. Недарма кажуть, що немає навіть двох однакових крапель води, не кажучи вже про норми поведінки чи рівень усвідомлення службового обо­в'язку.

Унікальним принципом юридичної деонтології є її не­стандартність. Його суть полягає в тому, що деонтологіч-ні норми розраховані не на взірцеві,- ідеальні, а на несподі­вані, нестандартні ситуації. Деонтологічні норми мають найбільшу цінність саме у нестандартних умовах, коли практично неможливо застосувати традиційний підхід, що доволі часто трапляється в юридичній практиці.

Принцип миттєвості характеризує високий ступінь кмітливості юриста, його здатність швидко й безпомилково приймати обґрунтоване правильне рішення. Саме таке мис­тецтво вирішення юридичних справ формують деонтоло-гічні норми.

Дуже близьким за змістом до принципу миттєвості вва­жається принцип непередбачуваності. Адже у багатьох ви­падках дії юриста не запрограмовані. Виникають ситуації, до яких юрист не завжди готовий. Тому деонтологічні нор­ми розраховані на такі явища і скеровують юриста на від­повідні правомірні дії.