2013-12-28
766
Схарактеризуйте авторську маску у фейлетоні.
Прийоми створення ефекту комічного у фейлетоні.
В сатиричних жанрах використовуються: алюзії (натяки), іронії, слова іншомовного походження, екзотизми, варваризми, інтерстекстуальність, градацію, ампліфікацію, вставні конструкції, антитези, авторські неологізми, зокрема оказіоналізми, словоскладання, осново складання, цитати, ремінісценції, тавтологічні повтори, ступенювання відносних прикметників (найчесніший, ще чесніший), слово глуми, непрямы методи дидактики, словогру. Через природні явища здійснюється осміювання людських недоліків: лінощів, хитрощів, незграбності. Комічність – це завжди критика сучасності. Мішень сучасного сміху завжди конкретна і визначена. Сміх найінтенсивніший саме в колективі. Сутність комічного в суперечності. Комізм – результат контрасту, розладу, протистоянь. В комічному завжди присутні два протилежні начала, перше з яких здається позитивним і привертає до себе увагу, але насправді обертається негативним. Комічне завжди національно забарвлене, має національно-неповторну форму, його національна своєрідність історично змінна і це відображається в стилістичній системі національної мови. До засобів творення комізму належать певні стилістичні прийоми та риторичні фігури. Оксюморон – риторична фігура, яка є сполученням двох непоєднувальних понять, що мали б виключати одне одного. Виникає ефект несподіваності і від того свіжість образу (сумна радість, солодка біль, гірке щастя). Оксюморон належить до різновидів парадокса, але, на відміну від каламбуру та іншої гри слів, які створюють комічно-гумористичний ефект, оксюморон спонукає читача до глибокого осмислення індивідуально художнього прийому поєднання непоєднувального. Іронія – (з грец. вдаване самоприниження) – тонке приховане глузування, стилістичний прийом. У вузькому значенні іронію розуміють як вживання слова з позитивною оцінкою для вираження негативної оцінки. В широкому значенні іронією називається така побудова тексту, при якій зовні позитивне або нейтральне ставлення мовця до особи, предмета чи явища насправді виражає негативну оцінку. Пародія – жартівлива переробка, тобто посилена іронія, яка завершується повним роз’єднанням, відокремленням форми і змісту. Певний жанр, певна форма або індивідуальний авторський стиль заповнюється невідповідним йому змістом.
Авторська маска. Прийом «авторської маски» — це
реалізація права автора на перевтілення, не зраджуJ
ючи власного «Я». Смисловим і композиційним стрижJ
нем більшості фейлетонів Олега Чорногуза є активний
образ автораJоповідача, який диктує дивний текст у
телефонну трубку родичам («Як я ледь не став ПрезиI
дентом») або ж дістає наJгора нотатки з африканського зошита («Крючкотворний закон»), якому в ніч
під новий рік сниться сон («НьюIсон»), який має диваJ
куватих друзів («Новий русскій») тощо. Навіть підпиJ
суючи фейлетон вигаданим прізвищем, якJот: Іван
Незадирайхвіст, не герой, Олег Чорногуз обов’язково
коментує: «Оскільки герой любовних пригод мого фейI
летону не бажає себе поки що рекламувати, то й авI
тор виявляє таку саму скромність...» [6, с. 386]. Тож
письменник принципово пише від власного імені, одJ
нак у кожному тексті виконує різні ролі, маскуючись
під безпристрасного спостерігача чи людини, що приJ
ятелює з академіками, мовознавця, що тривалий час
займається порівнянням арійських мов, чи пересічноJ
го телеглядача і навіть пліткаря (часто застосовуваJ
ний у зачині композиційний прийом передачі власних
суджень, посилаючись на чуже мовлення: «Знов на
базарі чув» [6, с. 407], «Чого тільки сьогодні у стольI
ному граді не почуєш» [6, с. 391])
Майбутні недоліки фейлетону зазвичай «закладаються» ще до його написання - на підготовчому етапі. У чому особливості підготовки до створення фейлетону? Головна з них - пошук так званого «фейлетонів факту». Пошук цей йде не завжди усвідомлено. І відбувається так нерідко тому, що автор не завжди до кінця усвідомлює специфіку фейлетону як сатиричного жанру і ототожнює його завдання з завданнями, скажімо, критичної статті, репліки і пр. Якщо це відбувається, то йому неважко прийняти будь-який «гострий» факт (який цілком можна було б, наприклад, використовувати в тій же репліці) за факт, гідний опису у фейлетоні. Але для фейлетону підходить тільки особливий факт, а саме - що містить в гіпертрофованому вигляді риси, типові для явищ того класу, до якого він належить. Причому це мають бути риси, гідні осміяння (не можна, наприклад, висміювати трагічні події). Зрозуміло, фейлетон може будуватися не на один факт, а на їх сукупності, що частіше за все і відбувається. У цьому випадку типове виступає як певна закономірність, що зв'язує ряд окремих фактів. А факти в свою чергу виступають як опорні точки сатиричної типізації, тобто створення сатиричного образу певного життєвого явища, яке таким шляхом зводиться до рівня збиткового.
Інші вади фейлетону можуть виникати в результаті недостатньої продуманості логічних зв'язків, виявлених фейлетоністом явищ, невміння встановити причинно-наслідкові відносини між різними фактами, оцінити їх і передбачати подальший їх розвиток. Жанр цей є дуже трудомістким, робота в ньому вимагає від журналіста особливого таланту і постійного вдосконалення своєї майстерності. Фейлетон, як і інші художньо-публіцистичні жанри, дуже «чутливий» до мовних помилок і неточностей. Якщо ж він написаний ясним, образною мовою, то це багато в чому підвищує його можливість бути поміченим читачем.
