Іваницький А. Українська народна музична творчість, С.80

Приклад Володар

Весняні хороводи ігри і танки є найпоширенішою групою цього жанру, які виконуються і в наш час захоплюючи архаїчною красою закличних інтонацій, заворожуючих „зичних” унісонів, колективного танцю, що виконується рухами по колу або ключем. Це найхарактерніша особливість виконання веснянок, в якій закладено глибокий синкретизм, де природно поєднується спів з танком та грою, водінням хороводів. Музичні інтонації і рухи виходили від самого змісту весняних пісень, у яких панував культ природи, землеробські та любовні мотиви. Про це свідчать самі назви пісень-веснянок: „Мак”, „Журавель”, „Просо”, „Довга лоза”,”Льон”, „Перепілонька”, „Зайчик”, „Горобейко”, „Вербовая дощечка”, „Воротар”та інш. Так у виконанні пісні „Зайчик” одна із дівчат грає образ „зайчика” супроводжуючи пісню характерними пантомімічними рухами які мають імпровізаційний характер (як і сам спів).

Пісні Поділля. С.69.

Складочислова структура веснянок (окрім веснянок-закличок) склалася за логікою ігрових особливостей і підпорядковується танцювальним рухам (4+6+6) – „Рано, рано да сиду на гору”; (4+4+6) – „Весняночко, паняночко, де ти зимувала?”.

Ключовий танок „А ми кривого танцю, танцю йдем” має непарноперіодичну структуру (7+3). Ритмомелодика веснянок відноситься до моторного типу. Їх танцювально-ігровий характер наповнений різноманітними відтінками, які не характерні для інших моторних жанрів у ліриці, де є чітке визначення танців (гопак, полька, козачок). Особливості цих відтінків полягають, у першу чергу, завдяки непарно-періодичній будові наспівів, перемінному розміру, наявності ігрових нюансів тощо. Для окремого типу наспівів веснянок характерним є мелодизований речитатив у якому закладені окличні, наказові, прохальні інтонації, що є відгомоном язичницьких культів.

Багатоголосся веснянок у своїй основі гетерофонічне. Одноголосі наспіви часом розщеплюються на два – три голоси. Весняні пісні, (діапазон яких рідко виходить за межі квінти) виконуються у примарній (зручній для співу) зоні загального діапазону жіночих голосів, що сприяє потужному унісонному звучанню.

Ранньо-фольклорні веснянки мають архаїчний ладовий колорит. Варіативність виконання веснянок має дві основних складові: імпровізація ( з використанням прийомів оспівування опорних тонів пісні (устоїв), прохідних допоміжних нот (які в запису позначаються дрібним шрифтом); звуковисотне варіювання терцового тону при розщепленнях унісону має дуже широку зону інтонування (в межах тону і більше), що надає особливого ладового колориту в співі. Варіативно інтонуються також секунди, що прилягають до опорного тону (устою). Мала терція в інтонуванні інколи тяжіє до секунди, велика – до кварти, або ж можна почути „нейтральний терцовий тон (не мажорний, не мінорний).Така ладова імпровізаційність характерна для веснянок ранньо-фольклорного типу Полісся.

Аналізувати їх виконавські особливості можна тільки з живого виконання або фонозаписів. Для веснянок-гаївок західного регіону України характерні чіткі ладові ознаки мажоро-мінору, що говорить про їх пізніше походження. Для мелодики жанру гаївок, на відміну від поліських веснянок, характерно використання двоголосся зокрема такого виду багатоголосся як терцова втора, що широко стала вживатися у ХІХ-ХХст..