Вибір способів усунення дефектів

Оформлення ремонтних креслень. Аналіз дефектів деталі

Аналіз проводиться з метою виявлення доцільності усунення дефектів деталі. Необхідно зробити оцінку ступеня впливу кожного дефекту на ефективність і безпеку використання деталі з урахуванням призначення й конфігурації, показників її якості, режимів і умов експлуатації.

Малозначним називається дефект, що не робить істотного впливу на використання деталі по призначенню і її довговічність.

Значним називається дефект, що істотно впливає на використання деталі по призначенню й на її довговічність, але не є критичним. Критичним називається дефект, при наявності якого використання деталі по призначенню практично неможливо або виключається відповідно до вимог безпеки.

Деякі сполучення (сочетания) дефектів, кожний з яких при окремому його розгляді є малозначимим або значним, можуть бути еквівалентні критичному дефекту. Із цього випливає, що зношена деталь повинна вибраковуватися не тільки у випадку, коли розмір однієї з її поверхонь перевищує припустимий для ремонту, але й коли сукупність декількох дефектів (малозначимих і значних) робить її відновлення економічно недоцільним.

На основі аналізу дефектів розробляють ремонтні креслення, які служать робочими конструкторськими документами, призначеними для розробки технологічних процесів відновлення деталей.

На ремонтному кресленні в обов'язковому порядку повинні бути наведені зображення відновленої деталі, технічні вимоги до неї, специфікація ремонтного складального креслення, таблиця дефектів із вказівкою способів їхнього усунення, умови й перелік дефектів, при яких деталь не приймають на відновлення, що рекомендує основний технологічний маршрут відновлення. При необхідності на ремонтних кресленнях приводять вказівки по базуванню й таблиці ремонтних розмірів. Зображення деталі розміщають у лівому верхньому куті аркуша формату A3. Допускається виконувати ремонтні креслення на аркушах інших форматів, але не більше формату А1.

На ремонтних кресленнях суцільний товстої (основний) лінією позначають поверхні, що підлягають відновленню, а також наступній обробці. Іншу частину зображення вказують суцільною тонкою лінією. У технічних вимогах указують:

—припустимі відхилення розмірів,

—шорсткість відновлених поверхонь,

—твердість,

—допустимість наявності пор, раковин і відшарувань,

—міцність зчеплення нанесеного шару й інших параметрів, обумовлених застосуванням того або іншого способу,

— допуски розташування поверхонь, які повинні бути витримані в процесі відновлення.

У таблиці дефектів повинні бути зазначені:

— номери й найменування дефектів,

— коефіцієнти їхньої повторюваності від загального числа деталей, що надійшли на дефектацію й від загального числа ремонтопригодних деталей,

— основний та припустимий способи по усуненню дефектів.

При відновленні деталей способами зварювання, наплавлення, напилювання й іншими варто вказувати найменування, позначення матеріалу, захисне середовище. Під таблицею дефектів повинні бути зазначені умови й дефекти, при яких деталь не приймається на відновлення.

У цей час ремонтні підприємства мають у своєму розпорядженні досить велике число перевірених практикою способів відновлення деталей, що дозволяють повернути працездатність зношеним і ушкодженим деталям.
До них відносяться способи:

· ремонтних розмірів,

· додаткових деталей,

· пластичної деформації,

· електролітичних і газотермічних покриттів,

· наплавлення й ін.

Однак не всі із зазначених способів відновлення деталей є рівноцінними.

При використанні способу ремонтних розмірів ускладнюється система постачання запасними частинами, технічною документацією, виникає необхідність більших запасів деталей різної номенклатури. Крім того, багаторазове використання даного способу приводить до зниження запасів міцності деталей, зменшенню їхньої зносостійкості, тому що при цьому поступово знімається зміцнений різними способами поверхневий шар металу.

При використанні способу додаткових деталей значно збільшуються витрати на відновлення виробу й це, у багатьох випадках, приводить до того, що зазначений метод виявляється економічно неефективним. Особливо нераціонально використати даний спосіб для відновлення деталей, що мають незначні зноси.

Простий і економічний спосіб відновлення деталей пластичною деформацією має обмежену область застосування й часто не може бути використаний для відновлення конкретних виробів у зв'язку зі специфічними особливостями їхньої конструкції.

Для того щоб з існуючих способів нанесення покриттів вибрати найбільш раціональний, необхідно правильно оцінити як самі покриття, так і застосування їх для відновлення конкретних деталей.

Уперше експериментальні й теоретичні дослідження вибору способу відновлення деталей були виконані В. А. Шадричевым. По запропонованій ним методиці - спосіб відновлення деталей повинен вибиратися в результаті послідовного використання трьох критеріїв:

—застосовності,

—довговічності,,

—техніко-економічної ефективності.

Надалі ця методика була конкретизована, удосконалена, особливо стосовно до поняття першого й третього критеріїв, і наведена до виду, зручному для практичного застосування.

Відповідно до розглянутої методики, обираний спосіб відновлення (СВ) виражається як функція (f) трьох коефіцієнтів:

СВ = f(K_T, К_д, К_е),

де К_т — коефіцієнт застосування способу, що враховує його технологічні, конструктивні й експлуатаційної особливості деталі;

Кд — коефіцієнт довговічності, який забезпечується способом

відновлення, стосовно до даного виду відновлення деталей;

К_е — коефіцієнт техніко-економічної ефективності способу відновлення, що характеризує його продуктивність і економічність.

Загальна методика вибору раціонального способу відновлення складається із трьох етапів.

1. Розглядають різні способи відновлення й роблять вибір з них таких, які задовольняють необхідному значенню коефіцієнта Кт.

2. Із числа способів відновлення, що задовольняють К_т, проводять вибір тих, які забезпечують наступний міжремонтний ресурс відновлених деталей, тобто задовольняють значенню коефіцієнта довговічності Кд.

3. Якщо встановлено, що необхідному значенню Кд для
даної деталі відповідають два або кілька способів
відновлення, то вибирають із них ті, у яких найкраще значення К_е.

Коефіцієнт довговічності — Кд визначається як функція трьох аргументів:

Кд = f(K_з, К_в, К_зч),

де К_з, К_в, К_зч — коефіцієнти відповідно зносостійкості, витривалості й зчеплення нарощеного шару з основним металом.

Коефіцієнт довговічності дорівнює значенню того з коефіцієнтів у даній формулі, що має найбільшу величину.

Значення коефіцієнтів зносостійкості й витривалості визначаються на підставі стендових і експлуатаційних порівняльних випробувань нових і відновлених деталей.

Коефіцієнт зчеплення визначається за визначеним алгоритмом.