Педагогічні умови та особливості організації процесу викладання курсу Художня культура

Педагогічні умови мистецького навчально-виховного процесу — це цілеспрямовано створені чи використо­вувані обставини мистецького навчально-вихованого процесу, що за­безпечують можливість досягнення його резуль­тативності. Серед першочергових визначаємо наступні:

• створення позитивної атмосфери навчання;

• досягнення діалогових засад взаємодії учителя і учня в навчальному процесі;

• забезпечення пріоритету практичної діяльності.

Створення позитивної атмосфери навчання. Дотримання цієї умови орієнтує педагога на забезпечення такого характеру взаємодії на уроці, при якому повністю виключаються в учнів страх, побоювання за невдалі дії, скутість. Адже страх сковує творчу ініціативу, тобто не дає можливості розкритись художнім потенціям учня.

Забезпечення позитивної атмосфери на уроцімистецтва залежить від досягнення такого характеру спілкування, де учень буде впевненим до кінця, що його дії, художні спроби не стануть висміяними, а висловлювання з приводу мистецтва, навіть і невдалі, не будуть обернені проти нього.

 На уроках мистецтва має панувати заохочення і підтримка найменших спроб учня до самостійних дій, до вираження власної думки, до висловлення свого судження. В арсеналі вчителя мас переважати схвалення, а не критика, відзначення кращого, а не гіршого, спрямованість на похвалу, а не засудження. Учитель, що налаштований на добро, побачить в учнів перш за все їх навчальні досягнення, а не невдачі, підкреслить у взаємовідносинах повагу до художніх спроб, до мистецьких успіхів, бодай найменших.

Досягнення діалогових засад взаємодії учителя і учня в навчальному процесі.

Забезпечення діалогової взаємодії учителя з учнями — одна з домінантних умов в процесі навчання мистецтва. Тривалий час в практичній педагогіці панував авторитарний стиль, при якому учні беззаперечно мали приймати міркування і поради викладача як найбільш вірні, влучні, найдоцільніші. Практика взаємодії «викладач-учень», що існувала раніше, надто мало враховувала власну думку учнів, їхні творчі підходи до осягнення мистецтва, відводячи учням, нехай і ненавмисно, роль підлеглих.

Практика мистецького навчально-вихованого процесу нині вимагає до­корінних змін у стилі спілкування між учителем і учнями. Основу створення нового типу спілкування між учителем і учнями складають суб'єкт-суб'єктні сто­сунки. Міжсуб'єктний зв'язок відрізняється від суб'єкт - об'єктного тим, що педагог бачить в учневі унікальну особистість, яка спроможна продукувати цінності естетичного порядку, перетворювати їх, а не тільки засвоювати.

Спілкування учнів і вчителів на діалогових засадах передбачає, що не виключно в учителя, а і у того, хто навчається, зберігається право на істину, на адекватну естетичну оцінку і створення художніх цінностей. Змістом взаємодії викладача і учнів стає обмін думками, художніми ідеями, оцінювальними підходами до мистецтва.

Забезпечення пріоритету практичної діяльності - важлива умова навчання мистецтва і художнього розвитку учнів. Окреслення цієї умови підкреслює значущість і першочерговість практичних форм засвоєння мистецтва порівняно з теоретичним усвідомленням історії і закономірностей мистецької діяльності. Визнання пріоритету практичної діяльності не означає ігнорування ролі мис­тецько-теоретичного пізнання в навчальній діяль­ності. Одначе практичному засвоєнню мистецтва, організації практичних форм мистецької діяльнос­ті слід надавати провідного значення. Структура практичної навчальної діяльності в галузі мистецтва включає: сформованість потре­бової сфери, чітке уявлення учнем мети практичної діяльності, оволодіння і свідоме застосування засо­бів практичного вирішення поставленої художньої мети і, нарешті, аналіз результату діяльності.

Мистецька навчальна практика висту­пає джерелом мистецького становлення учня. Кри­теріямиїї ефективності і доцільної педагогічної організації виступають:

• цілеспрямованість художніх дій учнів, сутністю якої є свідоме їх прагнення до досягнення певних художніх результатів діяльності. Завдання навчаль­ної діяльності передбачають, що в процесі прак­тичних мистецьких дій учні не просто отримують задоволення від художньої діяльності, а і спрямо­вують їх на отримання певних досягнень в мистецт­ві, власний художній розвиток, набуття художніх умінь.;

• систематичність художньої практичної діяль­ності, що передбачає щоденне спілкування учнів з мистецтвом. Опанувати мистецькі вміння, розви­нути художні здібності можливо лише за умови дотримання систематичної роботи;

• активність учнів в процесі практичної худож­ньої діяльності, що виявляється у зосередженому ставленні до роботи, у емоційній насиченості діяль­ності. Активізація навчання передбачає пробудження художньої ініціативи учня, створення психологічного настрою на діяльність, досягнен­ня стану мобілізації енергетичних сил учня дляздійснення художньо-творчих завдань;

• естетичне спрямування, що свідчить про пе­ревагу художньо-образних задач діяльності перед механічним вправлянням. Завдання технічного опанування не мають затуляти перед учнем есте­тичні обрії мистецтва.;

• довготривалість, що орієнтує учнів на певні часові витрати у практичній діяльності. Оволодіння художніми уміннями і навичками, розвиток творчих здібностей тощо — не одномоментний спалах бажання, а результат пролонгованого, багаторічного процесу власного художнього удосконалення.