Класифікація методів викладання курсу Художня культура

На відміну від застарілого трактування категорії «методи навчання» як способів викладу та сприяння засвоєнню навчальної інформації учнями з боку вчителя, нова її інтерпретація відрізняється акцентуванням спільної діяльності учителя і учнів, їх суб’єкт-суб’єктних взаємовідно­син. Передбачається, що учень - далеко не тільки об’єкт художньо-педагогічного впливу, а насампе­ред, активний суб’єкт учіння, він прагне вчитись, здобувати знання і свідомо підходить до розвитку власних умінь і навичок в мистецькій діяльності.

Методи мистецького навчання і розвитку осо­бистості можна класифікувати за різними озна­ками. Пропонуємо таку класифікацію методів навчан­ня мистецтва:

1. За джерелами передачі та характером сприй­няття художньої інформації.

2. Відповідно з характером мистецької діяльності.

3. Відповідно з характером художніх завдань по етапах навчання.

4. Залежно від завдань розвитку особистісних художніх властивостей учнів. Методи художньо-естетичного навчання за джерелами передачі та характером сприйняття художньої інформації:

· словесні методи навчання мистецт­ва,

· демонстраційно-образні (наочні).

· художньо-творчі (практичні).

До словесних методів мистецького навчання належать такі, як пояснення, розповідь, бесіда, обговорення, поточний коментар, вербалізація ху­дожнього змісту образів, лекції. В системі мистець­кого навчання словесні методи відіграють суттєву роль. Ще В. О. Сухомлинський підкреслював роль слова у вихованні, вважаючи йогозасобом, який ні чим не можна за­мінити.

Пояснення передбачають розкриття викладачем сутності художніх образів, їх змісту, способів, які використав художник для досягнення виразності. Розповідь як метод навчання використовується дляпослідовного викладу теоретичних відомостей, досить широких фрагментів словесного тексту щодо висвітлення біографічних відомостей, фактів з історії життя митців, фактів створення тих творів, що вивчаються за програмою тощо.

Бесіда — метод створення художньо-навчального діалогу, коли учитель не тільки викладає факти, а й залучає учня до розмови, ставить питання і очікує на них відповіді. Порівняно із поясненнями, розповіддю бесіда є методом, що містить більш потужніможливості для активізації учнів в процесі навчання.

Обговорення використовують для ще більшої порівняно з бесідою активізації учнів. Передба­чається, що в процесі обговорення учні мають висловлювати власні думки, виявляти певну само­стійність міркувань, демонструвати сформованість поглядів тощо. Обговорення використовують, коли учитель хоче отримати зворотну реакцію, дізна­тись про результати навчання учнів, активізувати самостійність учнів, розвинути у них здатність до відстоювання власної позиції.

Поточний коментар як метод навчання полягає у наданні учню в процесі роботи над художнім образом необхідних, на думку вчителя, зауважень з метою внесення поправок до практичних художніх дій «тут» і «зараз». Переваги цього методу полягають у можливості вчителя своєчасно відреагувати на характер проті­кання процесу учіння, не допустити закріплення помилок. Вади методу поточного коментування містяться у надмірному, дріб’язковому опікуванні, яке нівелює самостійність учнів. Вербалізація змісту художніх творів — метод, притаманний сучасним вимірам мистецького нав­чання. Цей метод зорієнтовано на досягнення глиб­шого усвідомлення учнем внутрішньої сутності художніх образів, характеристику їх смислового наповнення. Відомо, що зміст образу — музичного, хореографічного, театрального тощо — найповні­ше передається власне засобами мистецтва. Передати словами музику, чи змістові нюанси графічного образу і т. п. завжди важко, і, практич­но, до кінця, повністю неможливо. Залучаючи до словесного коменту­вання образного змісту художнього твору, вчитель активізує, по-перше, мистецьку увагу учня, по-друге, стимулює багаторазове сприймання образу, що сприяє фіксації отриманих почуттів і вражень, а, головне, спонукає до художньо-образного мис­лення, де словесний компонент відіграє значну ролі, дозволяючи учневі глибше, повніше усвідо­мити зміст твору і в цілому, і в деталях.

До демонстраційно-образних методів мистецького навчання належать: демонстрація худож­ніх творів та художнє ілюстрування словесних по­яснень.

Демонстрація художніх творів (їх фрагментів) — ефективний метод мистецького навчання, сутність якого полягає у наданні зразка того художнього результату, до якого прагне учень, у наданні своє­рідного еталону опрацювання навчального ма­теріалу. Сенс педа­гогічної художньої демонстрації — в тому, щоб за­дати орієнтири мистецького пошуку учням, наочно відтворити образ, який має бути досягнутий учнем. Переваги методу демонстрації — у можливості конкретизації в художній формі тих задач, що вису­ваються в процесі навчання, недоліки — у невіль­ному спонуканні учнів до наслідування.

В залежності від навчальних завдань демонст­рація художнього матеріалу може мати повний характер, коли твір демонструється цілком, або фрагментарний характер, якщо викладач зосеред­жує увагу на демонстрації окремих частин ху­дожнього твору.

Художнє ілюстрування словесних пояснень — метод, сутність якого полягає у демонстрації ху­дожніх творів з метою пояснення, підтвердження, своєрідної аргументації завдяки конкретним мис­тецьким прикладам певної теоретичної позиції, словесно вираженої думки. Ілюстрування має міс­це на лекціях з питань мистецтва, уроках з мис­тецького навчання. Лектор чи педагог для того, щоб довести власну думку, вдається до показу, демонстрації мистецького твору. Ілюстрування загалом ґрунтується на засадах художньо-педагогічної демонстрації, отже, має як спільні із нею риси, так і певні відмінності. Спільності: і в про­цесі застосування методу демонстрації художніх творів, і в процесі художнього ілюстрування передбачається досконалий показ, такий, що від­повідає естетичним критеріям. Вимоги до худож­ньої якості мистецького зразка, що використо­вується в процесі ілюстрування, не знижуються. Відмінності: в процесі застосування методу художньої де­монстрації сприймання твору для учня набуває характеру першочерговості. В про­цесі застосування методу демонстрації творів мистецтва увагу учня спрямовано виключно на художній твір, на зміст художніх образів. Натомість при застосуванні методу художнього ілюструван­ня — слухання музики, споглядання картини то­що — носить вторинний, додатковий характер. А звідси випливає і специфіка уваги того, хто сприймає мистецький твір під час ілюстрування, яка носить переважно вибірковий характер. Музи­ка, картина, танець сприймається не тільки і не стільки як цілісне художнє творіння, що має вик­ликати відповідне естетичне переживання чи емо­ційний настрій в учня, а переважно як приклад, художньо-образний коментар, наочний супровід до словесного повідомлення.

До художньо-творчих методів мистецького нав­чання відносяться такі, як художнє вправляння, виконання етюдів, ескізне опрацювання худож­нього замислу, варіантна розробка художнього матеріалу. Наведені методи розташовані в порядку підвищен­ня частки творчих дій учнів у виконанні прак­тичних завдань. Кожен наступний метод націлює і спирається на більшу порівняно з попереднім творчу активність учня.

Художнє вправляння — багаторазове повторен­ня мистецьких дій з метою досягнення досконалос­ті їх виконання, закріплення на рівні автоматизму.

Виконання етюдів — фрагментарне виконання мистецького твору (в образотворчому – первісний допоміжний малюнок, в театраль­ному, хореографічному мистецтві - імпровізаційна вправа) з метою відпра­цювання окремих його художніх деталей.

Створення ескізів (ескізне розучування, тобто - в загальних і найхарактерніших рисах) слугує фіксації художнього замислу, отриманню попе­реднього уявлення щодо художнього змісту твору, розробці плану його музичного, літературного, сценічного виконання.

Інтерпретаційне опрацювання художнього твору орієнтує учня на власне тлумачення худож­ніх образів, створених автором. Процес мистецької інтерпретації міс­тить не тільки відтворювальні, репродуктивні ас­пекти, але і значний потенціал виявлення творчого ставлення до твору.

Варіантна розробка художнього матеріалу пе­редбачає залучення учня до створення (уявлення) різних варіантів вирішення художнього задуму. Варіантне опрацювання містить суттєву частку творчості. Наприклад, варіативне опрацювання ак­торської ролі, знаходження різних режисерських тлумачень сценарію сприяє глибшому усвідомлен­ню змісту художнього образа, орієнтує на багато­разове продумування особливостей акторської чи режисерської інтерпретації, в процесі пошуку різ­них варіантів учень приходить до віднайдення оптимального рішення, творчого втілення худож­нього задуму.

Імпровізація — практичний метод мистець­кого навчання, що застосовується з метою спону­кання учня до творчої діяльності, активізації його творчих схильностей, здатності не тільки відтво­рити чужий задум, а й виявити спроможність до власних творчих. Сутність імпровізації – в миттєвому створенні музики, віршів, танцювальних рухів саме в момент виконання. Імпровізація — творчість без попередньої підготовки, непередбачуваний розвиток творчого задуму.

Створення художніх образів — метод, який передбачає залучення учнів до створення нового в мистецтві. Нехай творчі спроби учнів не містять художньої цінності, все одно сам процес створення того, чого раніше не було в мистецтві, виявляється могутнім фактором їх спонукання до активного ху­дожнього самовираження. Мистецький образ вті­лює результат творчих дій автора. Навчання методом спонукання до творчості — найефективніший метод художнього розвитку учнів.

Методи навчання відповідно з характером, мистецької діяльності:

насліду­вальні, репродуктивні, інтерпретаційні, творчі.

Наслідувальні методи передбачають заохочен­ня учня до максимально точного копіювання, повторення продемонстрованих викладачем окре­мих художніх прийомів, деталей мистецького тво­ру, музично-виконавських, хореографічних рухів, технічних засобів виразного читання, таких, як ін­тонація, пауза і т. п. Повторюючи показане, продемонстроване викладачем, учень засвоює нормативні зразки художньої діяль­ності, опановує загальновизнані, притаманні цьому різновиду мистецтва, засоби виразності.

Застосування наслідувальних методів вимагає дотримання певних правил:

а) Оскільки творче начало — іманентна сутність художнього освоєння світу, без якого мистецтво взагалі втрачає сенс, залучення учнів до копіюван­ня, наслідування має лише допоміжний характер і використовується в окремих випадках, в разі необ­хідності, з метою скорочення часу на засвоєння техніки мистецьких дій. Залучаючи учня до наслі­дування, викладач має пам'ятати, що цей метод має сенс лише в комплексі з іншими, доповнювати, а не заміняти їх.

б) Дії наслідування мають бути усвідомленими, учень повинен розуміти, а не механічно повторю­вати, чому треба робити так, а не інакше, який смисл містить в собі копіювання, які завдання пе­реслідує навчання способом наслідування.

в) Для наслідування бажано використовувати художньо досконалі зразки. Отже, не тільки вико­нане викладачем, а і, насамперед, ознайомлення з кращими мистецькими зразками може слугувати прикладом для наслідування.

Репродуктивні методи спрямовано на залучення учнів до відтворення вказівок викладача, окремих засобів художньої виразності, повторення того, що вже кимось створено. Порівняно з наслідуванням і копіюванням репродуктивні методи передбачають більшу самостійність учнів, хоч в цілому їх творча активність обмежена.

Інтерпретаційні методи орієнтують учнів на тлу­мачення вже створених автором художніх образів, передбачають спонукання їх до виявлення власного ставлення із намаганням якнайповніше усвідомити авторський задум. Інтерпретаційні методи передба­чають творче опрацювання авторського тексту, містять порівняно із репродуктивними набагато ширші можливості виявлення творчого потенціалу учня.

Творчі методи застосовують в процесі залучення учнів до творчої діяльності — створення оригіналь­них мистецьких зразків — музичних творів, танцю­вальних композицій, художніх картин, літера­турних творів тощо. Ці методи спрямовано на якнайповніше розкриття творчих можливостей учнів, їх творче самовираження і самореалізацію.

Методи відповідно з характером завдань за етапами навчання: ознайомлення з художнім матеріалом, опрацювання художніх тво­рів, створення художніх образів.

Ознайомлювальні методи застосовують в процесі організації художнього сприйняття мистецьких тво­рів. Досягнення ознайомлювального ефекту часто залежить від того, яку установку на художній твір зумів сформувати учитель, наскільки учень настроє­ний сприймати музику, спектакль, споглядати кар­тину. Педагогічне забезпечення художньо-психологічної установки досягається використанням:

• вступного слова учителя про художні образи;

• постановкою завдань, які учень має вирішити в процесі сприйняття твору;

• опорою на попередній художній досвід учнів;

• актуалізацією їх художніх асоціацій.

Особливо важливого значення на етапі ознайом­лення набуває демонстрування художнього твору, яке має відповідати вище зазначеним педагогічним вимогам.

Опрацювання — наступний етап роботи. Методи, що сприяють успішному опрацюванню художньо­го матеріалу, включають пояснення, демонстрацію фрагментів, зацікавлення художньою роботою, ак­тивізацію самостійного мислення учнів, спонукан­ня їх до творчого самовираження.

Створення художніх образів — найвищий етап мистецького навчання. Спонукаючи учнів до творення, педагог переймається завданням досягнен­ня вищого ступеня їх самостійності, розвитку тих умінь і навичок мистецької діяльності, що в решті решт усуває потребу педагогічного втручання.

Розрізняють виконавську творчість, мету якої складає відтворення вже існуючих образів, і про­дуктивну творчість, яку спрямовано на створення нових художніх образів.

Методи мистецького навчання залежно від завдань розвитку особистісних художніх властивостей учнів

Мистецьке навчання спрямовано не лише на формування певних умінь і навичок ефективноїдіяльності учня в мистецькому просторі, а і роз­витку особистісних властивостей учнів, таких як естетичне ставлення до дійсності і мистецтва, мис­тецькі здібності, художньо-вольові якості. Методи, завдяки яким досягаються поставлені завдання, включають:

• стимулювання художнього навчання;

· активізацію художньої діяльності;

• пролонгований художній тренінг;

• художньо-психологічну підтримку;

• регуляцію вольових зусиль.

Стимулювання художнього навчання передбачає застосування різноманітних навчальних спонук. До них можна віднести такі, як висвітлення ролі мис­тецтва в житті людини, розширення художнього досвіду учнів, акцентування їх досягнень в процесі оприлюднення результатів навчальної діяльності.Серед мистецько-заохочувальних засобів певно­го значення набуває такий, як формування орієн­тацій учнів на істинні, справжні цінності художньої культури. Розширення мистецького досвіду — також один із прийомів стимулювання учнів до занять мис­тецтвом. Дія цього прийому ґрунтується на актуалізації переживань, пов'язаних із сприйнят­тям і активною діяльністю в мистецтві. В системі стимулюючих засобів одне з чільних місць посідає оприлюднення результатів мистець­кої діяльності учнів. Стимулюючий ефект публіч­ного представлення власних  художніх творінь ґрунтується на комунікативній природі мистецтва. Художник, композитор, поет пишуть не в простір. Самовиражаючись в процесі створення художніх образів, вони очікують від тих, хто буде сприймати їх творіння, відповідної реакції — співчуття влас­ним переживанням, розуміння, захоплення або, навіть, критичної оцінки.

Цілеспрямована активізація художньої діяльнос­ті — метод, спрямований на підтримання учня в підвищеному тонусі в процесі мистецької діяль­ності, на мобілізацію його енергетичних ресурсів для навчання. Інертність, байдужість, нейтральне ставлення до процесу художнього пізнання різко зменшують його ефективність. Цілеспрямована активізація навчальної діяль­ності учнів досягається передусім шляхом ство­рення умов для виявлення його ініціативних дій: уваги з боку викладача, детального розгляду його художніх пропозицій Важливого значення слід надавати також застосу­ванню різних форм діалогового словесного спіл­кування. Проведення бесід, обговорення художніх проблем на правах рівного колегіювання можуть слугувати важелями активізації мистецької нав­чальної діяльності. Подоланню втомлюваності, під­вищенню емоційного тонусу занять сприяє опти­мальний вибір організаційних форм навчання — композиція уроку, зміна різновидів діяльності, цілеспрямоване акцентування педагогом необхід­них моментів перебігу мистецького пізнання і тво­рення як в умовах аудиторної роботи, так і в самостійних підходах до опрацювання художнього матеріалу.

Пролонгований художній тренінг — найпошире­ніший засіб формування художніх якостей осо­бистості. Без дов­готривалого залучення учня до виконання відпо­відних завдань важко цілеспрямовано впливати на розвиток його кольорових уявлень, відчуття ком­позиції малюнка тощо Цей метод доцільний у гуртковій роботі художньо-естетичного напряму.

Художньо-психологічна підтримка передбачає сві­доме забезпечення педагогом такого характеру навчальної взаємодії з учнями, при якому макси­мально знімається психологічна напруга, навчання відбувається в режимі комфортності. Досягти невимушеності, вільного самовиявлення учнів можна досягти в процесі залучення їх до ігрової діяльності.

Регуляція вольових зусиль — необхідний метод мис­тецького навчання. Здійснення художньо-навчаль­них завдань, вправ, забезпечення систематичності навчання, прилюдна демонстрація мистецьких здобутків і багато інших видів мистецької нав­чальної діяльності потребують активізації вольових зусиль учнів, напруження, мобілізації енергії. Дії педагога щодо концентрації уваги, організації дій з подолання навчальних труднощів, втіленню художніх намірів:

· свідома постановка мети. Засоби впливу — роз'яснення, збуд­ження уяви, обговорення тощо;

· цілеспрямоване усунення педаго­гом усіляких відволікаючих факторів в процесі навчальної діяльності;

· наявність сильної мотивації, постановка питань типу: « Длячого я виконую те чи інше завдання?», «Який сенс у здійс­ненні певної діяльності?»;

· емоційне забарвлення мотивів діяльності. Наяв­ність сильного бажання та інтересу;

· забезпечення свідомої спрямованості на подолання труднощів;

· аутотренінг, що являє собою систематизоване поєднання прийо­мів, спрямованих на відпрацювання в учнів здат­ності свідомої психічної саморегуляції.

· загальний оптимістичний наст­рій в процесі занять мистецтвом — дійовий спосіб активізації вольових зусиль учнів.

 Зазначені методи належать до загальних методів мистецького навчання. Проте існує група спеціальних методів викладання курсу Художня культура (за О.Щолоковою). Це наступні:

- художньо-педагогічної драматургії;

- метод драматизації;

- метод «зруйнування»;

- метод емоційного «заряду»