2018-03-09
919
Типологія видів іміджу є неоднозначною і містить низку класифікацій за різними параметрами. Не є виключенням й професійний імідж вихователя ЗДО.
Залежно від параметрів, що лежать в основі класифікацій іміджу виділяють такі його види:
1) за критерієм спрямованості прояву – зовнішній, що виявляється у зовнішньому середовищі й орієнтований на певне соціальне оточення, що знаходить відображення у фірмовому стилі, логотипі, інтер’єрі, зовнішньому вигляді персоналу, і внутрішній, який відображує враження про діяльність і відносини носія іміджу стосовно інших суб’єктів взаємодії;
2) за емоційним забарвленням – позитивний, котрий викликає зацікавлення й довіру до носія іміджу, сприяє підвищенню його репутації та авторитету, негативний, сформований стихійно або ж навмисно конкурентами з метою викликати негативне ставлення до його носія;
3) за цільовою установкою – природний і штучний;
4) за ступенем раціональності сприйняття – когнітивний образ, який дає «суху» спеціальну інформацію, зорієнтований головним чином на вузьких спеціалістів і людей обізнаних, й емоційний, чуттєвий, орієнтований на широку аудиторію, який може викликати сильний емоційний відгук;
5) за змістовим наповненням та відповідністю його специфіці конкретній діяльності – імідж керівника та його команди, імідж організації, політичний імідж, імідж території (країни, регіону, міста), імідж ідеї, проекту, професійний імідж спеціаліста, особистісний імідж людини;
6) за оригінальністю характеристик – оригінальний і типовий;
7) за статтю – на чоловічий і жіночий;
8) за ступенем зрілості – імідж вихователя-початківця, досвідченого вихователя, вихователя-майстра; на молодіжний і зрілий;
9) за тривалістю існування – загальний і ситуативний;
10) за параметрами прояву – середовищний, габітарний, вербальний, кінетичний, ольфакторнийтощо.
Габітарний імідж – це уявлення, що формується про людину за її зовнішнім виглядом, габітусом (конституція, одяг, зачіска, макіяж, аксесуари, загальний ступінь доглянутості, здоровий зовнішній вигляд). Значення цього типу іміджу важко переоцінити, оскільки, як показують дослідження іміджмейкерів та психологів, неприйняття зовнішнього вигляду співрозмовника блокує будь-яку інформацію, оскільки він значно впливає на те, що інші думають про вас і на те, що ви думаєте про себе. Якщо людина має доглянутий вигляд, вона позитивно оцінює себе й виявляє впевненість у собі. Звідси випливає і головний принцип побудови габітарного іміджу – його носій сам повинен отримувати задоволення від свого зовнішнього вигляду.
Ольфакторний імідж передбачає формування враження про людину на основі сприйняття запаху, який іде від неї. Педагог перебуваючи щодня в тісній взаємодії з дітьми, їх батьками, колегами має обов’язково піклуватися не лише про свій зовнішній вигляд, але й про загальну доглянутість (чистоту тіла й одягу, відсутність неприємного запаху, використання дезодоранту без яскраво вираженого аромату, парфумів, що не викликають алергічні реакції чи головний біль).
Вербальний імідж – це думка про людину, котра формується на основі аналізу й оцінки її вербальної продукції, до якої належать слова, написані і вимовлені, дикція, темпоритм мовлення, паузи та змістові й психологічні наголоси, інтонація, близькомовленнєві характеристики (слова-паразити) тощо. Все це сприймається в сукупності, а відтак здійснює позитивний чи негативний вплив на імідж людини, оскільки 38% інформації передається за допомогою вербальних засобів спілкування.
Щодо невербального або кінетичного іміджу, то він є уявленням, що створюється про людину на основі її кінетики – типових рухів і положень частин її тіла у просторі під час взаємодії. Проявами кінетичного мовлення є постава, міміка, пантоміміка, жести, візуальний контакт, такесика тощо. При цьому всі вони мають суттєве значення у формуванні думки про людину, про її справжнє ставлення до того, що вона говорить і як ставиться до партнера по взаємодії, оскільки виявляють її підсвідомі установки, які не контролюються свідомістю. Крім того доцільно у невербальному іміджі вихователя ЗДО виділити проксемічну сторону, яка представлена дистанцією, орієнтацією і кутом розміщення співрозмовників один до одного. У професійній діяльності вихователя найдоцільнішими є персональна та соціальна дистанції, адже вони створюють оптимальні умови для довірливого спілкування із дітьми і вирішення багатьох питань під час взаємодії з різними учасниками освітнього процесу ЗДО, виключаючи при цьому вторгнення в особистий простір співрозмовників без їхнього на те бажання. Щодо орієнтації комунікантів під час взаємодії, то вона виражена у повороті тіла й носка ноги у напрямку партнера або в сторону від нього, що, відповідно, є сигналом про бажання або небажання вступати в комунікативний акт із ним. Знаком, що засвідчує невимушеність бесіди є певне кутове розміщення людей, яке сприяє постійному візуальному контакту, дає простір для жестикуляції та сигналізує про інтерес до конкретного співрозмовника та змісту обговорюваної інформації. Зважаючи на те, що педагог має бути ініціатором спілкування із дітьми та їх батьками, з колегами, він повинен займати таке положення в просторі й обирати такий кут орієнтації стосовно партнера (партнерів) по взаємодії, які засвідчували б його зацікавленість процесом і результатом комунікації.
Не менш значущою в професійній діяльності педагога дошкільної установи є такесика (спілкування з допомогою дотику). Особливо цінною вона є під час спілкування з дітьми, коли через погладжування вихованця по голові, спині, руці вихователь засвідчує свою підтримку, доброзичливе ставлення, виявляє схвалення, «заряджає» його позитивним настроєм, гарною енергетикою, або ж стримує певну небажану дію (наприклад, поклавши руку на плече дитини, педагог дає зрозуміти, що не треба крутитися чи галасувати на занятті).
Доцільно розглядати вербальний, ольфакторний та кінетичний (включаючи проксеміку і такесику) іміджі в комплексі, оскільки відсутність конгруентності словесних і тілесних засобів спілкування не сприяє створенню позитивного враження про їх носія. Тому дуже важливо узгоджувати вербальні (свідомі) і невербальні (несвідомі) прояви під час презентації створеного образу цільовій аудиторії – наперед планувати доцільне використання жестів, узгоджувати їх зі словами та контролювати у процесі комунікації із суб’єктами взаємодії.
Поряд із мовними і немовними продуктами діяльності суб’єкта виділяють речові, на основі яких О. Панасюк виокремлює речовий, або предметний, та середовищний іміджі. Перший із них пов’язаний з предметами та речами, якими користується людина-носій іміджу (документація, візитівки, буклети та ін.), другий – характеризує її середовище перебування та існування (дім, групова кімната, ділянка ЗДО тощо). Означені типи іміджу дозволяють опосередковано впливати на реципієнтів, оскільки вони відбивають можливості, уподобання, установки, вихованість інципієнта, проте можуть створювати і хибне уявлення про нього (у випадку, коли людина прагне «не бути, а лише здаватися»).
Крім того імідж вихователя ЗДО можна класифікувати залежно від мотивів, що спонукають його створювати. Так, дослідниця проблем психології іміджу О.Перелигіна пояснює, що психологічна мотивація пов’язана з потребою людини у підвищенні своєї самооцінки, внаслідок чого досягається психологічний комфорт. Прагматична ж мотивація стосується прагнення індивіда використати власний імідж для більш ефективного соціального впливу і досягнення за його допомогою тих або інших зовнішніх цілей. Залежно від переважаючого типу мотивації дослідниця виокремлюєімідж, орієнтований на самовідчуття (спрямований на зміну Я-концепції індивіда в напрямку її наближення до ідеального Я, підвищення самооцінки і покращення самовідчуття індивіда), і імідж, орієнтований на сприйняття (спрямований на наближення Я-концепції до Я-для-інших з метою подачі іміджформувальної інформації, відповідно до очікувань цільової аудиторії ). При цьому, дані два типи іміджу не виключають один одного і, в багатьох випадках, один і той же імідж може володіти якостями як першого, так і другого. Крім того на цій основі, вчена припускає імовірність існування проміжного універсального типу іміджу, який характеризується органічним поєднанням ознак, притаманних двом вищеописаним типам іміджу. Такий тип іміджу, стверджує вона, виникає тоді, коли система ціннісних установок індивіда збігається з найбільш актуальними соціальними очікуваннями. Він же є найбільш оптимальним у професійній діяльності вихователя дошкільного закладу, оскільки саме в такому випадку фахівець отримує задоволення від своєї праці і, в той же час, успішно виконує покладені на нього суспільством обов’язки.
Цікавою є позиція британських вчених щодо класифікації іміджу людини, яка може бути слушною і під час розгляду професійного образу вихователя дошкільного закладу. Так, англійська дослідниця проблеми особистісного іміджу Е.Семпсон, відмічає, що він виступає поєднанням внутрішніх і зовнішніх факторів, котрі задають самоімідж, імідж, що сприймається та імідж, що вимагається. При цьому на думку науковця, визначені типи особистісного іміджу, відображають погляд на нього із трьох позицій – зі сторони свого «Я», зі сторони оточуючих та зі сторони реалій і бажань.
Так, самоімідж є результатом життєвого і професійного досвіду людини та відображає рівень її самоповаги. Інакше кажучи, основою самоіміджу виступає здорова «Я-концепція», що включає адекватну самооцінку, високий рівень духовності та благородства.
Імідж, що сприймається – це те, як бачать нас інші і те до чого ми прагнемо, у зв’язку з чим його іноді визначають як бажаний імідж. Він виникає на основі сприйняття іншими зовнішнього вигляду людини, її манер (уміння триматись, спілкуватись, використовувати мовні та невербальні сигнали), зовнішньої й внутрішньої культури, уміння себе подати (підкресливши свої позитивні і приховавши негативні сторони).
Імідж, що вимагається або як його ще називають потрібний, необхідний, слушний імідж найчастіше пов'язаний з конкретними професіями, котрі і визначають іміджеві характеристики своїх носіїв (суворий офіцер, турботливий і здатний до розуміння лікар, педагог, що багато знає і вміє передати знання вихованцям тощо). У більшості випадків створенню потрібного іміджу допомагає тип одягу і його форма (білий халат лікаря, мантія судді, міліцейська форма). Однак окрім суто зовнішніх атрибутів даний тип іміджу передбачає наявність професіоналізму, високий рівень культури, вміння контролювати свою поведінку без чого неможливо бути успішним у жодному виді діяльності.
Отже, можна зробити висновок, що гармонійне поєднання та взаємоузгодження самоіміджу, іміджу, що сприймається та іміджу, що вимагається забезпечує створення позитивного особистісного і професійного іміджу людини будь-якої професії, у тому числі й вихователя ЗДО. Такий образ дозволяє його носієві ефективно взаємодіяти з іншими членами суспільства та успішно виконувати свої професійні функції.
Складниками позитивного професійного іміджу вихователя ЗДО є: візуальний (зовнішній вигляд, невербальні засоби комунікації, предметне середовище вихователя), аудіальний (володіння технікою та комунікативними якостями мовлення, ораторським мистецтвом), професійний (компетентність вихователя, якість його праці в цілому, досвід, репутація, вміння самовдосконалюватися) та внутрішній (педагогічна спрямованість, психічне й психологічне, соціальне і духовне здоров’я, особистісно-професійні якості педагога).
Пропоновану структуру професійного іміджу вихователя ЗДО можна представити у вигляді моделі, поданої на рисунку 1.1.
Модель структури професійного іміджу вихователя ЗДО 
Рис. 1.1. Модель структури професійного іміджу вихователя ЗДО
Ядром іміджу, яке вирізняється відносною статичністю, виступає внутрішній компонент іміджу. Набувається він у процесі соціалізації та виховання людини, і частково в процесі здобуття педагогічної освіти.
На внутрішній нашаровується професійний компонент іміджу педагога дошкільного профілю, котрий безпосередньо виявляється у різноманітних ситуаціях взаємодії з цільовою аудиторією. Він є динамічнішим порівняно з внутрішнім, формується під впливом цілеспрямованої професійної підготовки та в процесі безпосередньої практичної діяльності за фахом. При цьому, ґрунтуючись на особистісно-професійних якостях вихователя, його спрямованості, стані психічного, психологічного, соціального і духовного здоров’я, професійний складник іміджу піддається частковій трансформації залежно від вимог, що висувають його реципієнти, тобто від тих, хто його сприймає, а також від прагнення самого носія іміджу, тобто педагога, працювати над собою, професійно вдосконалюватися.
Найбільшою динамічністю характеризуються візуальний та аудіальний компоненти іміджу вихователя. Вони змінюються залежно від впливів зовнішніх і внутрішніх умов, що дозволяють справляти сприятливе враження на реципієнтів, на основі якого вибудовується подальша взаємодія з ними. Зовнішні умови це: суспільне значення професійної діяльності вихователя, престижність його професії, рівень життя педагогів дошкільної ланки загалом і кожного окремо взятого зокрема, наявність системи моральних і матеріальних заохочень для підвищення рівня професіоналізму та майстерності тощо. До внутрішніх умов належать рівень професійної готовності та майстерності педагогів, їх прагнення до самовдосконалення, актуальний рівень знань із педагогічної іміджології та умінь їх практичного застосування у своїй роботі за фахом даного виду, наявність та усвідомлення потреби до іміджотворення. У процесі взаємодії з різними учасникамиосвітньо-виховного процесу в ЗДО розкриваються внутрішній і професійний компоненти іміджу вихователя, які й визначають успішність реалізації його професійних функцій. Це виявляється в його майстерності та відбивається на сприйнятті педагога дітьми, їх батьками, колегами, керівництвом ЗДО, громадськістю в цілому як компетентного фахівця, тобто на його іміджі.
Кожен із визначених складників іміджу вихователя в більшій або меншій мірі зазнають змін і трансформацій залежно від тих вимог, які висуваються різними суб’єктами освітньої взаємодії – дітьми, їх батьками, колегами й керівництвом ЗДО, громадськістю тощо, та тих, які предʼявляє до себе педагог.
5. Складники іміджу колективу дошкільної установи
Невід’ємним компонентом іміджу ЗДО є імідж колективу.
М. Піскунов вважає, що для іміджу педагогічного колективу характерні такі риси:
- професійна компетентність: мобільність, акуратність у виконанні посадових обов’язків, точність виконання роботи, поінформованість, висококваліфікована професійна підготовка;
- культура: комунікабельність (привітність у спілкуванні, усмішливість), культура мовлення і спілкування, соціально-психологічні характеристики вихователів;
- соціально-демографічні й фізичні дані: вік, стать, освіта, зовнішній вигляд.
Професійна компетентність вихователя закладудошкільної освіта, як зазначає Г. Бєлєнька, характеризує його здатність виконувати професійні завдання на основі фахових знань і умінь, що інтегруються з розвитком особистісних професійно значущих якостей, серед яких провідними є любов до дітей, вимогливість, емпатія та комунікативність. Структурними компонентами професійної компетентності науковець називає мотиви, системні знання, фахові уміння та професійно значущі якості особистості. Такі якості в результаті набуття особистістю професійного досвіду закріплюються і з часом посідають серед інших компонентів чільне місце. В умовах ступеневої підготовки у вищому навчальному закладі професійна компетентність випускника визначається базовою і розглядається як здатність трансформувати особистісні та навчальні здобутки (знання, уміння, професійно значущі якості) у площину професійної діяльності.
Наступним компонентом іміджу колективу за М. Піскуновим є культура, зокрема культура мовлення і спілкування, комунікабельність, манера поведінки.
Культура мовлення є обов’язковим елементом загальної культури людини. Основними комунікативними ознаками культури мовлення педагога є володіння комунікативними якостями мовлення – правильністю, точністю, виразністю, ясністю, стислістю, доцільністю, пестливістю.
Комунікативність (лат. communicatioзв’язок, повідомлення) – сукупність істотних, відносно стійких властивостей особистості, що сприяють успішному прийому, розумінню, засвоєнню, використанню й передаванню інформації.
Комунікативність вихователя формується під впливом багатьох чинників, серед яких переважають професійно-особистісні (сукупність професійних і особистісних якостей, яка утворюється внаслідок трансформації професійно важливих знань, вимог і вмінь в особистісно значущі для вихователя та виявляється у більш ефективній педагогічній діяльності).
Манера поведінки та спілкування повною мірою характеризує внутрішній світ людини, її культуру, моральні та естетичні еталони. Поведінка вихователя має бути адекватною ситуації, зваженою, позитивно орієнтованою, діловою, довірливою.
Одним із компонентів іміджу колективу, емоційним показником взаємовідносин її членів є соціально-психологічний клімат.
М. Боровко визначає соціально-психологічний клімат як відносно стійкий психологічний настрій його членів, що проявляється у всіх різноманітних формах їхньої діяльності.
У колективі соціально-психологічний клімат виконує консолідуючу (згуртування колективу, об’єднання зусиль для розв’язання навчально-виховних завдань); стимулюючу (реалізація емоційного потенціалу, життєвої енергії колективу); стабілізуючу (забезпечення стійкості внутрішньоколективних відносин, створення передумови для успішної адаптації нових учасників); регулятивну (утвердження норм взаємин, етичного оцінювання поведінки індивідів) функції.
Як основні фактори, що визначають соціально-психологічний клімат у колективі, Т. Гура, Є. Гуравиділяють такі:
1) глобальне макросередовище: сукупність економічних, культурних, політичних та інших умов. Визначено, що стабільність економічного, політичного та культурного життя в суспільстві забезпечує соціальне та політичне благополуччя членів колективу та непрямо впливає на клімат робочих груп;
2) локальне макросередовище: особливості організації, до якої входить колектив. Це: розміри організації, функціонально-рольові суперечності, централізованість влади, участь співробітників у плануванні, розподілі ресурсів, склад структурних підрозділів тощо;
3) фізичний мікроклімат, санітарно-гігієнічні умови праці: спека, погане освітлення, постійний шум, тіснота спричиняють підвищення психоемоційної напруженості й непрямо негативно впливають на клімат у колективі;
4) характер діяльності: монотонність діяльності, високий рівень відповідальності, наявність ризику для здоров’я та життя, стресогенний характер, емоційна насиченість – чинники, що негативно впливають на клімат;
5) організація спільної праці: чіткість розподілу функціональних обов’язків, відповідність особливостей фахівця його професійній ролі, формальна структура групи;
6) психологічна сумісність членів колективу як здатність до спільної діяльності, в основі якої лежить оптимальне поєднання в колективі особистісних якостей його учасників на трьох рівнях: а) психофізіологічному (оптимальне поєднання особливостей вищої нервової діяльності); б) психологічному (сумісність характерів, мотивів, домінуючих типів поведінки); в) соціально-психологічному (гармонійність соціальних ролей, соціальних установок, ціннісних орієнтацій, інтересів);
7) характер комунікативної організації, комунікативна компетентність членів колективу: наявність повної та точної інформації з робочих питань, відсутність інтриг, слухів;
8) стиль керівництва.
Педагогічний колектив – досить складна соціальна система, у якій співпрацюють люди з різними характерами, темпераментами. Тож у процесі роботи неминуче виникають проблеми, конфлікти, які потрібно вміти розв’язувати гідно. Керівник у процесі управління колективом задля забезпечення соціально-психологічного клімату має керуватися такими принципами: справедливості, професійного обов’язку, професійної гідності, авторитетності.
Ще одним вагомим складником іміджу колективу є зовнішній вигляд його членів. Психологи зазначають: «Ваш зовнішній вигляд, хода – не тільки Ваша особиста справа. Це ще й показник Ваших вольових якостей, уміння орієнтувати своє життя, розробити власні принципи поведінки і суворо дотримуватись їх, що особливо важливо для ділової людини. У Вашого керівника і інших вихователів може виникнути підозра, що якщо Ви не в змозі завжди бути в формі, то й не зумієте гідно вийти зі складної ситуації чи оперативно прийняти правильне і чітке рішення. По Вашій некомпетентності в дрібницях більш досвідчений партнер може вважати, що Ви не знаєте правил, що з Вами можна не церемонитись».
У зовнішності вихователя велику роль відіграє доглянутість, адекватність, помірність, загальна гігієна, стиль і стан одягу, взуття, зачіска, уміння користуватися косметикою та добирати прикраси і дрібні деталі костюму.
Висновок зробіть самостійно! Д/з. Повторити матеріал, який стосується зовнішності вихователя ЗДО із курсу «Основи педагогічної майстерності».
Висновок Отже,імідж педагогічного колективу, як вагомий складник іміджу ЗДО, є складноструктурованим утворенням. Його основні компоненти – професійна компетентність педагогів, культура мовлення і спілкування, соціально-психологічний клімат, зовнішній вигляд педагогів.
