Розкрийте роль психологічної корекції в діяльності шкільного психолога

Психологічна корекція. Ця робота спрямована на зниження або усунення відхилень у психологічному розвитку учня, на подолання поганих звичок та девіантних форм поведінки, на формування адекватної життєвої позиції та планів на майбутнє, формування позитивного відношення до здорового способу життя.

На відмінність від психологічного консультування при психологічній корекції роль шкільного психолога є більш активною, направленою на формування нових адекватних способів поведінки у процесі спеціально розроблених тренінгових програм, які включають психологічну та педагогічну складові. Психокорекційна робота з дітьми складається з таких етапів, як діагностика, прогноз подальшого розвитку дитини, створення психолого-педагогічної корекційної програми, виконання психокорекційної програми та аналіз її ефективності.

Корекційна робота шкільного психолога з дітьми часто стикається з медико-психолого-педагогічними проблемами, частина з яких вимагають психотерапевтичної роботи не лише з дітьми, а й з їх батьками

 

Проаналізуйте утрату близької людини як життєву кризу. Визначте основні фази переживання горя та можливі шляхи психологічної підтримки на кожній фазі.

 

Втрата людини - це втрата визначеності границь свого власного психологічного простору. При повідомленні про втрату людина не відразу може поставитися до неї як до реальності, сприймати факт втрати як теперішній час свого життя. Інерція існування психологічного простору й часу дає йому можливість зовнішнього збереження активності в її звичних, автоматизованих формах.

Себе людина теж не здатна сприймати реально, вона оцінює свій стан як сонний, автоматичний.

 

Первинна мета догляду за хворим - повернути назад лю­дину на оптимальний рівень психологічного та фізіологічного балансу в межах обмежень, які накладені кризою.

Відчуття втрати - це глибоке і сильне страждання, викли­кане втратою близької людини. Рафаель описує емоційну ре­акцію на втрату як поєднання душевного болю, смутку, гніву, безпорадності, відчуття вини і розпачу.

Стадії емоційної реакції:

1. Шок. Людина знаходиться в стані оціпеніння, відчуває порожнечу, тривогу і страх. Виникає відчуття нереальності того, Що відбувається, з'являються думки про самогубство. Важко зосередитись, людина часто плаче, кричить чи сміється.

2. Відчай (заперечення). Відчуття гніву, вини, госторої туги, відчуття несправедливості того, що відбувається. Людина по-

чинає уникати оточуючих, у неї порушується пам'ять. Особли­во важкі перші п'ять тижнів. Відчай продовжується більше як півроку і може виникати протягом декількох наступних років. Із часом змінюється на смуток і відчуття безпорадності.

3. Визнання.

4. Адаптація. Апатія і депресія. У цей період нерідко з'яв­ляється безсоння, головний біль, порушення апетиту та інші захворювання різних органів і систем, спровоковані стресом (запороговим збудженням).

Патологічні реакції втрати. Реакція втрати вважається патологічною, якщо вона суп­роводжується надмірним емоційним вибухом, надто довгим чи повністю відсутнім. Гнів - це емоційна реакція, яка відтворює неприйняття того, що відбувається.

При патологічній реакції втрати людина може годинами розповідати про померлого й обставини його смерті.

Мета втручання в кризових ситуаціях

Відновити психологічну рівновагу, допомогти пацієнтові набути контролю над собою і над ситуацією.

Принципи:

- втручання повинно бути своєчасним, активним і рішу­чим;

- створіть атмосферу духовної близькості, боріться з відчу­женням;

- шукайте підтримки сім'ї та суспільства;

- пам'ятайте, що найбільш важкі переживання виникають у перші дні після смерті близької людини;

- не посилюйте страждань хворого;

- не затягуйте лікування, плануйте курс психотерапії на шість тижнів (одна бесіда в тиждень).

Сьогодні в практиці консультування до горя найчастіше ставляться як до процесу, у якому людині необхідно вирішувати наступні психологічні завдання:

прийняти реальність втрати;

проробити біль втрати;

пристосуватися до середовища, де немає близької людини;

організувати інші емоційні відносини.

Рішення кожної із цих завдань жадає від людини напруги, пов'язаного з виділенням якостей свого Я як підстави для зусиль по реорганізації психологічного простору.