Розкрийте соціально-психологічний зміст упереджень та забобон

 

З моменту появи в 1958 р. класичної роботи Г.Оллпорта «Природа предрассудка» (The nature of Prejudice, Allport, 1958) в цій галузі було відкрито не так багато нового. Оллпорту вдалося виявити і описати найбільш істотні риси забобонів.

У основі забобону лежить упередження, тобто необґрунтоване негативне уявлення про інших людей. Само по собі негативне уявлення ще не є забобоном. Воно стає таким, якщо не змінюється навіть за наявності переконливих свідоцтв того, що дана думка несправедлива, помилкова і спростовується позитивними фактами. Будь-який забобон, стверджує Р. Оллпорт, є відхиленням від трьох конкретних норм: норми раціональності, норми справедливості і норми людяності.

Схильність до забобонів стає рисою характеру, зміцнюючи упередження і антипатії відносно певних груп людей.

Забобон - це необгрунтоване негативне уявлення про інших людей, не змінне навіть за наявності переконливих свідоцтв того, що дане судження несправедливе, помилкове.

Причинами виникнення забобонів є «навішування» ярликів, грубий, зневажливий у ставленні до інших людей стиль виховання, несподівані емоційні травми, отримані дитиною при взаємодії з «чужаками».

Забобони поширені і стійкі, оскільки, подібно до стереотипів, є економним способом мислення; їх «запускає» тривожність і загроза відчуттю безпеки. Вони є невід'ємною властивістю авторитарної особи, стають частиною її мислення. Як виявилось, люди, які відвідують церкву, більш схильні до забобонів, ніж решта, Страждаючи через невпевненість в самих собі, відчуття провини, вони потребують забобонів і релігії щоб забезпечити собі життєвий комфорт.

Забобони живучі через конформізм. Функціонування забобонів суспільстві пояснює таке страшне соціальне явище, як фанатизм. Забобони — це своєрідні шори на очах цілком розумних і освічених людей. Вони ще більш укорінюються у тих людей, хто має недостатній досвід і прогалини в освіті, недолік розуму, недостатній розвиток емпатії і сенситивності, чуйності, співчуття.

Позбавленню від забобонів допомагає освіта, розвиток самосвідомості і інтенсивне самопізнання, формування відчуття власної гідності, яке не дозволяє зневажливо ставитись до інших людей. Забобони змінюються, якщо в їх зміні виявляється соціальний, економічний і особистісний сенс.

 

Поясніть в чому суть хромосомної теорії спадковості.

Хромосомна теорія спадковості сформульована у 1911-1926 рр. Т. Х. Морганом за результатами своїх досліджень. За її допомогою з'ясовано матеріальну основу законів спадковості, встановлених Г. Менделем, і те, чому в певних випадках успадкування тих чи інших ознак від них відхиляється.

Основні положення хромосомної теорії спадковості такі:

гени розташовані в хромосомах у лінійному порядку;

різні хромосоми мають неоднакові набори генів, тобто кожна з негомологічних хромосом має свій унікальний набір генів;

кожен ген займає в хромосомі певну ділянку; алельні гени займають у гомологічних хромосомах однакові ділянки;

усі гени однієї хромосоми утворюють групу зчеплення, завдяки чому деякі ознаки успадковуються зчеплено; сила зчеплення між двома генами, розташованими в одній хромосомі, обернено пропорційна відстані між ними;

зчеплення між генами однієї групи порушується внаслідок обміну ділянками гомологічних хромосом у профазі першого мейотичного поділу (процес кросинговеру);

кожен біологічний вид характеризується певним набором хромосом (каріотипом) — кількістю та особливостями будови окремих хромосом.

Хромосомна теорія спадковості - теорія, згідно якої хромосоми, укладені в ядрі клітини, є носіями генів і є матеріальною основою спадковості, тобто спадкоємність властивостей організмів у ряді поколінь визначається спадкоємністю їх хромосом.

Хромосомна теорія спадковості розвивається у напрямі поглиблення знань про універсальних носіїв спадкової інформації — молекули дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК). Встановлено, що безперервна послідовність пурінових і пірімідінових підстав уздовж ланцюга ДНК(дезоксирибонуклеїнова кислота) утворює гени, міжгенні інтервали, знаки почала і кінця прочитування інформації в межах гена; визначає спадковий характер синтезу специфічних білків клітки і, отже, спадковий характер обміну речовин. ДНК(дезоксирибонуклеїнова кислота) складає матеріальну основу групи зчеплення у бактерій і багатьох вірусів (в деяких вірусів носієм спадкової інформації є рибонуклеїнова кислота); молекули ДНК(дезоксирибонуклеїнова кислота), що входить до складу мітохондрій, пластид і ін. органоїдів клітки, служать матеріальними носіями цитоплазматичної спадковості.

 

Опішить феноменологію «перехідного» періоду та складнощі формування нової ідентичності в посттравматичний період. Охарактеризуйте характерні для даного періоду прояви смислопошукової та смислоутворюючої активності людини.

 

.Посттравматичні стресові розлади – більш тривала за часом реакція на стрес у вигляді комплексу психічних порушень, що розвиваються у осіб, які пережили екстремальну подію.

Розлади реакції пристосування (розлади адаптації) виникають в наслідок змін в життєвому укладі, що обумовлені надзвичайною подією. Розлад виникає, як правило, після перехідного періоду та у більшості випадків проявляється різними за тривалістю та структурою депресивним синдромом. У частині випадків депресивний синдром проявляється суб’єктивним відчуттям зниженого настрою, безнадії та відсутності перспектив. На відміну від попередніх розладів утруднення засинання пов’язано з тим, що перед сном в голову «приходять» різноманітні привожні думки.
В частині випадків розлади реакції пристосування проявляються в зміні стилю життя, недотриманні загально прийнятих норм поведінки, зниженні індивідуальних моральних критеріїв особистості.

Реакція горя – емоційна та поведінкова відповідь організму на непоправну втрату. Реакцію горя можна умовно поділити на три фази. Перша фаза – фаза протесту, може тривати від декількох хвилин до декількох місяців. Друга – фаза дезорганізації (усвідомлення втрати), відмічається дезорганізація, безцільність та неспокій, все «робиться автоматично, без почуттів, але й це потребує значних зусиль». Третя – фаза реорганізації, може тривати від декількох тижнів до декількох років. Особистість повертається до реальності, спогади про все стають позитивними, проявляється інтерес до нових сфер діяльності.

Постановка цілей, які формують майбутнє. Мета як змістотворних фактор. Створення нових цілей в житті з урахуванням отриманої травми або хвороби. При неможливості вплинути на таку навколишню ситуацію, використовуються прийоми створення, спеціальними методами, "філософського" погляду на життя, деякою відстороненості від суєти, що допомагає навіть в кризових ситуаціях.